Династія Північна Вей

Північна Вей
династія Рання Цінь Flag
386 рік – 534 рік
Розташування Північна Вей
Династія північна Вей (позначена рожевим кольором)
Столиця Шенле
(386398)

Пінчен
(398493)

Лоян
(493534)

Чан'ань
(534535)
Мови Китайська
Релігії Буддизм
Форма правління Монархія
Історія
 - Заснування 386 рік
 - Розпад 534 рік
Попередник
Наступник
Blank.png династія Рання Цінь
династія Західна Вей Blank.png
династія Східна Вей Blank.png
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Династія Північна Вей

Північна Вей (кит. 北魏 Běi Wèi) — сянбійська держава (династія) у північному Китаї у 386535 роках. Інші назви Тоба Вей, Юань Вей, Пізня Вей. Ця династія керувалася імператорами з роду Тоба, яке у 495 році змінили прізвище на Юань. За часи цієї династії відбулася політична та економічна стабілізація. Водночас значного впливу набули буддизм та даосизм. Внаслідок внутрішніх конфліктів держава у 535 році розпалася на Західну та Східну Вей. Історія описана у «Книзі Вей».

ІсторіяРедагувати

Підвалини держави закладені вождями сяньбійського племені тоба (одного з предків монголів), яких було запрошено у 310-х роки імператорами династії Цзінь у боротьбі проти держави Рання Чжао. Тоді ж представники роду Тоба стають ванами (князями) Даї. В подальшому внаслідок постійних війн на півночі Китаю тоба або держава дай (як тепер називалася) отримала цілковиту незалежність. Втім їй доводилося протистояти державам Пізня Чжао та Рання Янь. У 376 році Тоба визнали себе данниками держави Рання Цінь.

Новий підйом Тоби розпочався після занепаду Ранньої Цінь у 385 році. У 386 році було оголошено про незалежність ванства Дай, яке згодом перейменовано на Вей. Звідси походить назва усієї династії. У наступні роки Вей довелося воювати проти хунну Ордоса, Жужанського каганату, Пізньої Янь. У 399 році володарі Тоба прийняли титул імператора.

У 400—430-х роках Північна Вей зуміла розширити свої володіння на північний схід Китаю, водночас завдало низку поразок династії Лю Сун. Водночас підкорено державу Ся, розбито жужанів, у 430-440-х роках здійснено заходи щодо встановлення контролю над великим шовковим шляхом, проте повністю досягти цієї мети не вдалося.

У 450—470-ті роки тривали численні війни з каганатами та древніми державами уздовж великого шовкового шляху, тибетцями, південнокитайськими державами, особливо запеклими були війни з Лю Сун. У 495 році завершилася китаїзація управління та знаті, були впроваджені китайські прізвища, заборонено одяг, звичаї кочівників. У 500—515 роках точилися запеклі війни з державами Південна Ці та Лян. Тоді вже позначилися внутрішні та зовнішні труднощі Північної Вей.

У 520-х роках розпочалася тривала боротьба за владу серед представників імператорської родини, яка посилювалася численними повстаннями впливових військовиків. Водночас посилилися повстання кочових племен на територіях сучасного Ордосу та Шаньсі. Зрештою у 535 році держава розпалася на Західну Вей та Східну Вей.

Внутрішній розвитокРедагувати

Для зміцнення своєї влади перші імператори спирадися на даосистів, а інші релігійні течії, особливо буддистів забороняли. Лише у 518 році буддизм оголошено державною релігією. Навіть самого імператор оголосили утіленням будди, а будистського чернця призначили головою офіційной «церкви».

Володарі Північної Вей багато уваги приділяли зведеню храмів, відновленню міст, які зазнали руйнування у період шістнадцяти держав, зокрема Лоян та Чан'ань.

Відбулася земельна реформа — уся земля стала власністю держави, підданні могли лише пожиттєво володіти нею. При цьому права на наділи отримали як чоловіки, так й жінки.

Відбувся офіційний розподіл на вільних людей та простолюдинів. До перших належали знать, чиновництво, військовики. Вони поділялися на 9 рангів. До друго групи належали пастуху, ворожьбити, ремісники, лікарі, музики. наймити, кріпакі, державні та приватні раби, могильники. Вони не мали прав займати державні посади.

ВійськоРедагувати

ІмператориРедагувати

Посмертне ім'я Особисте ім'я Роки правління Девіз і роки правління
Дао У-ді
道武帝 Dàowǔdì
Тоба Гуй
拓拔珪 Tuòbá Gūi
386409
  • Денго (登 国 Dēngguó) 386—396
  • Хуанші (皇 始 Huángshǐ) 396—398
  • Тяньсін (天 兴 Tiānxīng) 398—404
  • Тяньци (天赐 Tiāncì) 404—409
Мін-юань-ді
明元帝 Míngyuándì
Тоба Си
拓拔嗣 Tuòbá Sì
409423
  • Юнсін (永興 Yǒngxīng) 409—413
  • Шеньжуй (神瑞 Shénrùi) 414—416
  • Тайчан (泰常 Tàicháng) 416—423
Тай У-ді
太武帝 Tàiwǔdì
Тоба Тао
拓拔燾 Tuòbá Táo
424452
  • Шігуан (始光 Shǐguāng) 424—428
  • Шеньцзя (神麚 Shénjiā) 428—431
  • Яньхе (延和 Yánhé) 432—434
  • Тайянь (太延 Tàiyán) 435—440
  • Тайпінчженьцзюнь (太平真君 Tàipíngzhēnjūn) 440—451
  • Чженпін (正平 Zhèngpíng) 451—452
Нань Ань-ван
南安王 Nánānwáng
Тоба Юй
拓拔余 Tuòbá Yú
452
  • Юнпін (永平 Yǒngpíng) или Чэнпин (承平 Chéngpíng) 45
Вень-чен-ді
文成帝 Wénchéngdì
Тоба Цзюнь
拓拔濬 Tuòbá Jùn
452465
  • Сін'ань (興安 Xīngān) 452—454
  • Сінгуан (興光 Xīngguāng) 454—455
  • Тайань (太安 Tàiān) 455—459
  • Хепін (和平 Hépíng) 460—465
Сянь Вень-ді
獻文帝 Xiànwéndì
Тоба Хун
拓拔弘 Tuòbá Hóng
466471
  • Тяньань (天安 Tiān'ān) 466—467
  • Хуансін (皇興 Huángxīng) 467—471
Сяо Вень-ді
孝文帝 Xiàowéndì
Юань Хун
元宏 Yuán Hóng
471499
  • Яньсін (延 兴 Yánxīng) 471—476
  • Ченмін (承 明 Chéngmíng) 476
  • Тайхе (太和 Tàihé) 477—499
Сюань У-ді
宣武帝 Xuānwǔdì
Юань Ке
元恪 Yuán Kè
500515
  • Цзінмін (景 明 Jǐngmíng) 500—503
  • Чженші (正始 Zhèngshǐ) 504—508
  • Юнпін (永平 Yǒngpíng) 508—512
  • Яньчан (延昌 Yánchāng) 512—515
Сяо-мін-ді
孝明帝 Xiàomíngdì
Юань Сюй
元詡 Yuán Xǔ
516528
  • Сіпін (熙平 Xīpíng) 516—518
  • Шеньгуй (神龟 Shéngūi) 518—520
  • Чженгуан (正光 Zhèngguāng) 520—525
  • Сяочао (孝昌 Xiàochāng) 525—527
  • Утай (武 泰 Wǔtài) 528
Ю Чжу
幼主 yòu zhǔ
Юань Чжао
元釗 Yuán Zhāo
528
Сяо Чжуан-ді
孝莊帝 Xiàozhuāngdì
Юань Цзию
元子攸 Yuán Ziyōu
528530
  • Цзяньі (建 义 Jiànyì) 528
  • Юн'ань (永安 Yǒng'ān) 528—530
Чан Гуан-ван
長廣王 Chángguǎngwáng
Юань Є
元曄 Yuán Yè
530531
  • Цзяньмін (建明 Jiànmíng) 530—531
Цзємін
節閔帝 Jiémǐndì
Юань Гун
元恭 Yuán Gōng
531532
Ань Дін-ван
安定王 Āndìngwáng
Юань Лан
元朗 Yuán Lǎng
531532
  • Чжунсін (中興 Zhōngxīng) 531—532
Сяо У-ді
孝武帝 Xiāowǔdì
Юань Сю
元脩 Yuán Xiū
532535
  • Тайчан (太 昌 Tàichāng) 532
  • Юнсін (永兴 Yǒngxīng) 532
  • Юнсі (永熙 Yǒngxī) 532—535

ДжерелаРедагувати

  • Jean Sellier, Atlas des peuples d'Asie méridionale et orientale, La Découverte, Paris, 2008, p. 136.
  • Jenner, W. J. F. Memories of Loyang: Yang Hsuan-chih and the lost capital (493—534). Oxford: Clarendon Press, 1981.