Дикий Сад

Дикий Сад
Дикий Сад
	46°58′51″ пн. ш. 31°58′58″ сх. д. / 46.98100000002777676° пн. ш. 31.98300000002777921° сх. д.Координати: 46°58′51″ пн. ш. 31°58′58″ сх. д. / 46.98100000002777676° пн. ш. 31.98300000002777921° сх. д.
Тип	археологічна пам'ятка
	Медіафайли у Вікісховищі

Дикий Сад – укріплене поселення Білозерської культури XIII–X століть до н. е. Власну назву одержало від назви урочища, що розташовувалась на місці розкопок у XIX–початку XX століть. Час існування пам'ятки археології укладається в межі 1250–900 років до н. е^[1].

Місцевість ред.

Первісно сад був закладений адміралом Грейгом в часи його керування містом Миколаєвом. Назву сад отримав від диких дерев, що не давали плодів. Офіційно сад називався Адміральським, але назва Дикий була народною, тому з часом закріпилася.

Сад дуже постраждав під час двох світових війн. Місцеві мешканці через нестачу дров та вугілля вирубали його. Після Другої Світової війни від саду залишився пустир, лише подекуди росли кущі. Тоді ж його й забудували, але назва за місцем залишилася.

Археологічні пам'ятки ред.

На сьогодні (2020-і) на вільних від забудови землях Дикого Саду, ведуться археологічні розкопки. Було віднайдене поселення 1250–900 р.р. до н. е.^[2] з високорозвиненою культурою пізньої бронзової доби — поселення Білозерської культури.

Це єдине степове поселення тієї епохи, знайдене в Україні. Городище зародилося за 500 років до заснування грецького міста-держави Ольвії і проіснувало 300 років. «Дикий Сад» — єдиний зі збережених пам'яток чорноморського міста-порту часів легендарної Трої і Троянської війни.

22 лютого 2016 року Миколаївська міська рада оприлюднила петицію про створення парку-музею просто неба, городища Дикий Сад.^[3]

Віхи дослідження «Дикого Саду» ред.

Дослідження «Дикого Саду» умовно поділяється на кілька часових проміжків, оскільки з його відкриття, розкопки то припинялися, то поновлювалися.

Першовідкривачем городища можна вважати відомого миколаївського археолога та краєзнавця Феодосія Тимофійовича Камінського, який очолював з 1923 до 1929 року Миколаївський історико-археологічний музей. Камінський почав збирати матеріал з території «Дикого Саду» та околиць з 15 серпня 1927 року, цей же ж день можна вважати початком відкриття пам'ятника археології^[1].

Другий етап досліджень городища пов'язаний із роботою у Миколаївській області Причорноморської археологічної експедиції Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка 1954 року. Керував експедицією завідувач кафедри археології Л. М. Славін.

До складу експедиції також увійшли доцент М. М. Бондар та О. М. Мальований. Мальований першим провів розкопки та засвідчив залишки кам'яних підмурівків перших приміщень – сьогодні ця територія зруйнована природною ерозією.

Третій етап починається у 1956–1957 роках, коли збір матеріалів з території городища відновив репресований Феодосій Камінський, який повернувся до роботи. На цьому етапі виявлено фрагменти бронзових виробів та вироби з каменю.

З початку 1990-х почався четвертий етап досліджень городища, пов'язаний з ім'ям Юрія Спиридоновича Гребеннікова. Нові артефакти дозволили переглянути культурну приналежність пам'ятника, «Дикий Сад» почали відносити до білозерської археологічної культури (раніше за городищем закріпилася репутація другорядного, майже повністю знищеного природною ерозією поселення сабатинівської культури). У часи з 1991 по 1997 роки, відкрито нові житлові, господарські та культові об'єкти, значно поповнилася та урізноманітнилася колекція матеріальних цінностей: керамічний посуд, предмети з бронзи, кістки, рогу та каменю.

З 1994 року у розкопках бере участь Кирило Володимирович Горбенко. 1998 року він стає керівником експедиції, а Гребенніков залишається її науковим консультантом. П'ятий етап став сенсаційним: виявлено нові архітектурні споруди (два оборонні рови), цілком нові складники кінської вуздечки, ливарні форми, різноманітні бронзові та кістяні предмети.

За 18 років розкопок поселення вдалося дослідити велику частину об'єктів «Дикого Саду», що збереглися. До кінця 2008 року розкопано 5822 м² його площі: 44 археологічні об'єкти. 35 приміщень з прилеглими дворовими майданчиками, господарські ями, ритуально-культовий пандус, центральний майданчик посада з 21 ямою господарського та ритуального призначення, оборонні рови^[1].