Дизуніти
Дизуніти (пол. Dyzunici, буквально — неуніти, тобто ті, хто не прийняв унію) — термін, що застосовувався в Речі Посполитої на окреслення вірників, що сповідували православ'я, й духовенства, яке не прийняло умови Берестейської унії (1596)[1]. Релігійні дисиденти-дизуніти оголошувалися поза законом[2]. Такий стан частини населення й переслідування призводили до конфліктів між греко-католиками і православними. Після підписання Вічного миру (1686) між Річчю Посполитою і Московською державою, Київська митрополія увійшла в юрисдикцію Московського патріархату (Російської православної церкви). Дизуніти, що залишилися в Речі Посполитій, використовувалися як привід для втручання Російської імперії у внутрішню політику цієї країни (див. дисидентське питання).
Примітки ред.
- ↑ Диссиденты // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ Дмитриев М. В. Между Римом и Царьградом. Генезис Брестской церковной унии 1595—1596 гг.. — М. : Издательство МГУ, 2003. — С. 258. (рос.)
Джерела ред.
- Яковенко Н. М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. — Київ : Генеза, 1997. — 312 с. — ISBN 966-504-021-9.
- Konopczyński W. Dzieje Polski nowożytnej. — Варшава, 1936.
- Serczyk W. Na dalekiej Ukrainie: Dzieje Kozaczyzny do 1648 roku. — Краків : Wydawnictwo Literackie, 1984. — ISBN 83-08-01214-0.
|
Це незавершена стаття про Польщу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |