Дизуніти

термін, що застосовувався на території Речі Посполитої до тих, хто сповідує православ'я, і духовенства, яке не прийняло умови Брестської унії

Дизуніти (пол. Dyzunici, буквально — неуніти, тобто ті, хто не прийняв унію) — термін, що застосовувався на території Речі Посполитої до тих, хто сповідує православ'я, і духовенства, яке не прийняло умови Брестської унії (1596)[1]. Релігійні дисиденти-дизуніти оголошувалися поза законом[2]. Такий стан частини населення, переслідування і гоніння призводили до конфліктів між греко-католиками і православними. Після підписання Вічного миру (1686) між Річчю Посполитою і Московською державою, Київська митрополія увійшла в юрисдикцію Московського патріархату (Російської православної церкви). Дизуніти, що залишилися в Речі Посполитій, використовувалися як привід для втручання Російської імперії у внутрішню політику цієї країни (див. дисидентське питання).

ПриміткиРедагувати

  1. Диссиденты // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  2. Дмитриев М. В. Между Римом и Царьградом. Генезис Брестской церковной унии 1595—1596 гг.. — М. : Издательство МГУ, 2003. — С. 258. (рос.)

ДжерелаРедагувати