Дизель-поїзд Д1 (Д1) — серія дизель-поїздів, які будувалися з 1964 до 1988 року угорським заводом Ганц-МАВАГ, Будапешт, на замовлення Міністерства шляхів сполучення СРСР для залізниць СРСР. Всього було побудовано 605 рухомих складів. Конструкційно Д1 були вдосконаленою версією дизель-поїздів серії Д і відрізнялися від останніх насамперед наявністю більш потужного дизельного двигуна, гідромеханічної передачі та кількістю вагонів, збільшеною на один причіпний вагон.

Д1
D1-689-ER9P-377-Shevchenko.jpg
Дизель-поїзд Д1-689 (зліва) на станції ім. Т. Шевченка
Основні дані
Роки будування 1964-1988
Країна будування Угорщина Угорщина
Завод МАВАГ
Поїздів побудовано 605
Вагонів побудовано 2450
Технічні дані
Рід служби пасажирський
Місткість 400 осіб
Конструкційна швидкість 120 км/год
Ширина колії 1520 мм
Експлуатація
Дизель-поїзд на станції Ворохта, Львівська залізниця

Починаючи з 1964 року, дизель-поїзди експлуатувалися на Горьківській, Донецькій, Московській, Львівській, Одесько-Кишинівській, Жовтневій, Прибалтійській, Південно-Східній залізницях для організації приміського і місцевого пасажирського сполучення на не електрифікованих і частково електрифікованих ділянках. В даний час продовжують експлуатуватися на Одеській, Львівській, Донецькій, Молдовській і Московській залізницях.

Дані про дизель-поїзди серіїРедагувати

ЕксплуатаціяРедагувати

Дизель-поїзди Д1 надійшли в експлуатацію на Горьківську (Горькій-Моск., Тумський, Юдін, Казань), Донецьку (Сватове, Сентянівка, Попасна, Родакове, Дебальцеве-пас., Іловайськ), Московську (Смоленськ, Вузлова, Новомосковськ-1), Львівську (Чоп, Здолбунів, Коломия, Королево ), Одесько-Кишинівську (Христинівка, Миколаїв, ім. Шевченка, Одеса заст., Кишинів), Жовтневу (Виборг, Новгород, Ленінград-Варша.) , Прибалтійську (Вільнюс, Радвілішкіс, Тарту, Таллінн-Вяйке, Калінінград), Південно-Східну (Отрожки, Тамбов-1) залізниці. Станом на 1 січня 1976 року, на залізницях Радянського Союзу експлуатувався 371 дизель-поїзд Д1, з них на Горьківської - 46, Донецькій - 53, Московській - 54, Львівській - 40, Одесько-Кишинівській - 61, Жовтневій - 20, Прибалтійській - 79, Південно-Східній - 18 [1]. На Смоленському, Казанському, Кишинівському, Одеському, Вільнюському, Калінінградському та інших вузлах майже всі приміські та частина місцевих пасажирських перевезень обслуговувалися дизель-поїздами.

Станом на 1 січня 1992 року, на залізницях колишнього СРСР знаходилося 472 дизель-поїзда Д1 [3].

Експлуатація дизель-поїздів пізніх номерів виявила недостатню надійність роботи заводської силової передачі, пов'язану з поломками дисків 3-ї швидкості. Управлінням локомотивного господарства було рекомендовано глушити трубки включення 3-ї швидкості. У 1980-1990-х роках фахівцями ВНДІЗТа був проведений комплекс робіт з вивчення можливості заміни силової установки дизель-поїзда [4]. Проект модернізації передбачав заміну заводської гідромеханічної передачі НМ612-22 на гідродинамічну типу ГДП 750/201 та заводського дизеля 2VFE 17/24 на дизель типу М773А (12ЧН 18/20). Модифіковані таким чином на Великолуському локомотиворемонтному заводі в період з 1995 по 2002 роки дизель-поїзда отримали позначення Д1м [5].

Експлуатація дизель-поїздів Д1 на залізницях поступово завершується. У 2001 році експлуатація дизель-поїздів Д1 припинена на Естонській залізниці, в 2004 - на Жовтневій, в 2008 - на Литовській залізниці , у 2011 - на Калінінградській. Станом на 1 січня 2012 року, на залізницях СНД експлуатувалося (в пасажирському сполученні) 68 дизель-поїздів Д1, з них на Московській - 4 (Новомосковськ-I), Одеській - 17 (ім. Шевченка, Христинівка, Миколаїв), Львівській - 32 (Здолбунів, Коломия, Чоп), Донецькій - 15 (Сватове, Іловайськ), Молдавській - 20 (Кишинів). Частина дизель-поїздів і побудованих на їхній базі мотрис використовується для службових потреб [6].

Загальні відомостіРедагувати

Основні параметри для чотирьохвагонного дизель-поїзда серії Д1[7][8]:

  • Маса:
    • Поїзда (споряджена) — 210 т;
    • Поїзда (робоча) — 274 т;
    • Моторного вагона — 65,6 т;
    • Причіпного вагона — 37,0 т;
  • Довжина по вісям автозчеплення:
    • Поїзда — 99 080 мм;
    • Моторного вагона — 25 000 мм;
    • Причіпного вагона — 24 540 мм;
  • Кількість місць для сидіння — 400;
  • Годинна потужність головних дизелів — 2×730 к. с.;
  • Конструкційна швидкість — 126,7 км/год;
  • Навантаження від рухомих колісних пар — 17 тс;
  • Мінімальний радіус проходження кривих — 100 м;
  • Прискорення під час запуску — 0,3—0,4 м/с2;
  • Запас палива — 2×1200 л;
  • Запас піску — 2×160 кг;
  • Складів побудовано — 605;
  • Вагонів побудовано — 2540;
  • Ширина колії — 1524, 1520 мм;
  • В експлуатації — з 1964 року;
  • Кількість вагонів в складі — 4-6;
  • Осьова формула — (1—20+2)+2•(2—2)+(2+20—1);
  • Кількість місць для сидіння — 400;
  • Довжина поїзда — 99 080 мм;
  • Ширина поїзда — 3120 мм;
  • Висота поїзда — 4600 мм;
  • Матеріал вагону — сталь;
  • Навантаження від осі на рейку — 17 тс;
  • Тип двигуна — дизельний з турбонаддувом;
  • Кількість тягових двигунів — 2;
  • Потужність двигуна — 2×730 к.с;
  • Тип передачі — гідромеханічна;
  • Тип гальм — пневматичні;
  • Діаметр коліс — 950 мм;

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  •  / Лернер Б. М., Лебедев В. П., Палкин А. П. — М. : Транспорт, 1970. — С. 358.(рос.)
  • Паспортные характеристики и результаты испытаний дизель-поезда Д1 / Федичкин С. Д. — М. : Транспорт, 1975. — С. 72.(рос.)