Відкрити головне меню

Дзвиняч (Богородчанський район)

Дзвиня́ч — село Богородчанського району Івано-Франківської області. Перша згадка про село датована 1455 р. центр сільської Ради розташоване біля підніжжя Карпатських гір, на автотрасі Солотвин—Івано-Франківськ, за 15 км від Богородчан, за 28 км від найближчої залізничної станції Надвірна. Загальна площа села Дзвиняч — 682,5 га, нараховується 890 дворів, та проживає 2589 осіб.

село Дзвиняч
Дзвиняч2017.jpg
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Богородчанський район
Рада/громада Дзвиняцька сільська рада
Код КОАТУУ 2620482401
Основні дані
Населення 2540
Площа 18 км²
Густота населення 189,85 осіб/км²
Поштовий індекс 77750
Телефонний код +380 03471
Географічні дані
Географічні координати 48°44′46″ пн. ш. 24°25′40″ сх. д. / 48.74611° пн. ш. 24.42778° сх. д. / 48.74611; 24.42778Координати: 48°44′46″ пн. ш. 24°25′40″ сх. д. / 48.74611° пн. ш. 24.42778° сх. д. / 48.74611; 24.42778
Водойми Бистриця Солотвинська, Дзвиняч
Місцева влада
Адреса ради 77750, Івано-Франківська область Богородчанський район, с. Дзвиняч, вул. Степаняка, 23, тел. 30-2-48
Карта
Дзвиняч. Карта розташування: Україна
Дзвиняч
Дзвиняч
Дзвиняч. Карта розташування: Івано-Франківська область
Дзвиняч
Дзвиняч
Мапа

Дзвиняцький Палац культури (відкрито у 1984 р.). Дзвиняцька амбулаторія (функціонує з 1985 року).

ГеографіяРедагувати

Місцевий ландшафт — це підвищена рівнина, між рівнинною місцевістю і горами. З північного сходу Дзвиняч оточують листяні ліси; тут переважають дуб, береза, осика, вільха, ліщина. На північному заході, в районі Карпат, розкинулися мішані та хвойні ліси. Через село протікає річка Дзвиняч, ліва притока Бистриці Солотвинської. В селі знаходиться Дендропарк імені 40-річчя Перемоги.

НазваРедагувати

Про назву села існує декілька давніх легенд. Згідно з однією із них, заможний селянин на ще незаселених полях майбутнього Дзвиняча вів свою господарку. Наймитів на обід скликав примітивний ударний пристрій, який люди поміж собою називали «дзвін». Його звуки чули і подорожуючі, які тримали шлях на Солотвин-Краснополь у Манявський Скит…Вони так і казали: «Йдемо на дзвін». Згодом у мовній практиці витворилася назва — Дзвиняч.

За іншим переказом, перші мешканці поселилися на території сучасного села по обидва береги потічка (зараз його називають Селовий, тобто той, що протікає через село). Колись він був повноводний, не раз під час зливних дощів завдавав збитків людським городам, їхнім обійстям і навіть хатам, а в спокійні погодні дні дзвенів своїми грайливими водами. Люди називали його Звіняч, Дзвиняч. Остання назва поширилась на ціле село.

ІсторіяРедагувати

За твердженням старожилів село нагадує собою величезний дзвін — від чого й пішла назва. Така версія передається з покоління в покоління, яка однак не дає чіткої і вичерпної відповіді на запитання: чим саме село нагадує дзвін — схемою забудови, географічними розташуванням чи ще чимось?

В письмових джерелах Дзвиняч вперше згадується 1450 року в зв'язку з судовою справою між шляхтичами. В джерелі село названо польським словом Дзвішеніе (Dzwiszenje). Тоді покріпачене населення Дзвиняча змушене було сплачувати панам десятину від бджіл, очкове (по 12 грошей від вулика) і десяту частину врожаю садів. Саме ця дата взята за офіційну, коле йдеться про заснування села.

У другій половині XIX ст. у Дзвинячі селяни, копаючи колодязі, знайшли великі поклади озокериту, або земного воску. 1870 року в Дзвинячі закладено першу озокеритну шахту. її власниками стали австрійські капіталісти Чонка Арпад і Ернест Шлімман. Прибутки капіталістів від воску зростали, і вже 1884 року тут спорудили ще три шахти. На шахтах працювали переважно дзвиняцькі селяни-бідняки. їх становище було дуже важким. Робочий день тривав 14—16 годин, а одержували трудівники жалюгідну плату, не мали відпусток. Капіталісти не дбали про умови праці, що призводило до аварій та обвалів у шахтах, отруєння газом. З посеред 11 пам'ятних місць, які нагадують про героїчне минуле наших попередників, найдавнішим є козацька могила. За народними переказами, тут поховані 24 козаки із загону Семена Височана часів національно-визвольної війни 1648—1654 років під проводом Богдана Хмельницького проти панування польських магнатів і шляхти. Довгі роки із зрозумілих причин вона була зрівняна із землею і відновлена лише у 1990 році старанням сільської «Просвіти».

Торкаючись історичних сторінок Дзвиняча, не можна обминути і такого цікавого факту: навесні 2011 року неподалік села на одній із присадибних ділянок, що примикає до урочища Маськова, виявлено бункер часів Першої світової війни. Підземне приміщення складається з кількох кімнат. Наразі вдалося з'ясувати, що колишній військовий об'єкт облаштований досить добротно — всередині його викладено просмоленими балками, які стягнуті металевими скобами. Фахівці Прикарпатського Національного університету ім.. в. Стефаника та історико-просвітницького товариства «Меморіал», які побували тут, припускають, що це — колишня власність австрійської армії, яка вела в районі села оборонні бої проти російських військ.

ПерсоналіїРедагувати

Тут народився Степаняк Михайло — керівник референтури зовнішніх зв'язків Головного Проводу ОУН, довголітній учасник визвольної боротьби, в'язень польських та радянських тюрем і концтаборів. Вулицю, де він жив, офіційно названо його іменем.

Карабінович Андрій Михайлович — молодший сержант міліції 3 зводу 1 роти батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Івано-Франківськ». Загинув у бою під Іловайськом (Донецька область) під час виходу з оточення. На стіні школи встановлена меморіальна дошка[1].

У Дзвинячі загинув у бункері Михайло Дяченко (Марко Боєслав) — референт пропаганди крайового проводу УПА, пропагандист і поет, автор відомої пісні «Рости, рости, черемшино». Він разом з кількома побратимами підірвав себе гранатами, щоб не здатися ворогу. Сталося це 22 лютого 1952 року.

Кожного року дзвинячани вшановують пам'ять про загиблих у день їх смерті і на свято Покрови, 14 жовтня.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати