Відкрити головне меню

Володимир Джус (англ. William Dzus; 5 січня 1895, с. Чернихівці, Галичина, Австро-Угорщина — 19 червня 1964) — Український промисловець у США. Винахідник нового типу кріплення для використання в авіації, власник фабрики Dzus Fastener Co. Inc[1]., і фабрик в Англії, Франції та Канаді; засновник і президент Українського Інституту Америки.

Джус Володимир
Народився 5 січня 1895(1895-01-05)
Чернихівці, Збаразький район, Тернопільська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Помер 19 червня 1964(1964-06-19) (69 років)
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Діяльність інженер, винахідник

БіографіяРедагувати

До 1930 року він разом з братом Федором та двома сестрами Анною та Марією іммігрував[2] до США.А батьки залишилися в рідному селі. Під час першої світової війни іммігранти з українських земель осідали, в тому числі, у Вест-Айсліпі (West Islip), неподалік від великого Нью-Йорку.

З молоду Володимир Джус проявив незвичайну хватку в технічних галузях і хоч так і не одержав диплом з вищої освіти, цікавився науковими досягненнями. Невипадково він звернув увагу на перспективну авіапромисловість, розвиток якої збуджував свідомість багатьох представників нової генерації винахідників. Він починає працювати над простим, але дуже важливим елементом вдосконалення механізму замка до дверей літаків. Також, необхідно було врахувати засіб протидії до вібрації та водночас поліпшити стерпність до високого рівню напруження, В. Джус береться за рішення цієї задачі. Йому вдається стати автором прикріплювача «Фестенер», але запатентувати нове рішення виявилося значно складніше. Однак, Володимир Джус виграв справу в суді і розпочав власний сімейний бізнес, розміщений спочатку в зовсім невеличкому гаражі.

Відкриття В. Джуса з часом стає відомим та це дозволяє йому в 1933 році збудувати фабрику «Джус Фестенер Ко інк». Були відкриті сотні робочих міст, куди потягнулися вихідці з України. Підприємство ставало великим і прибутковим.

На перші вільні гроші Володимир Джус почав створювати бібліотеки і школи, музей для української громади в Вест-Айсліпі, підтримувати професійну освіту задля потреб виробництва.

Авiацiйна продукцiя В. Джуса вийшла на експортний ринок до Європи з 1935 року. А вже у 1938 році були розміщені фабрики у Британії та Франції. Друга світова війна вимагала деякої переорієнтації на користь Антанти. Окрім того, Джусові підприємства почали фінансувати роботу Міжнародної організації Червоного Хреста.

Життя української діаспори на заході постійно турбувало мецената. Мета зберегти історичне коріння, культуру рідного народу, мову та можливість чинити політичний вплив, переросла в конкретний план, який був втілений в дійсність.

Відразу після завершення Другої світової війни, Володимир Джус почав готувати відкриття більш значного українського центру, який би об'єднав всі напрямки наукових, культурних та інформаційних потреб зарубіжних українців та був поширений на весь регіон Північної Америки. Так, з'явився проект спеціалізованого інституту. Володимир Джус звернувся до 20 відомих українських родин в США з пропозицією стати членами такої корпорації. Отримавши згоду, було утворено раду директорів, яка стала працювати у штаб-квартирі українського представництва Червоного Хреста.

3 травня 1948 року в штаті Нью-Йорк був зареєстрований Український Інститут Америки інк. (Ukrainian Institute of America, inc.), Володимир Джус обраний першим президентом[3]. Спочатку офіс було відкрито так само в Вест-Айсліпі. Ця подія була сприйнята з великим ентузіазмом. В статуті інституту було чітко визначено: розповсюджувати, підтримувати і ширити всякі прояви української політичної і культурної діяльності шляхом влаштування та підтримки суспільних і професійних доповідей, наукових конференцій та симпозіумів; освітніх заходів; мистецьких виставок, концертів, театральних вистав, літературних вечорів; зміцнювати зв'язки з інтелектуальними колами американського світу для ознайомлення їх з історією, традиціями та сучасними проблемами українського народу в Україні і в діаспорі; сприяти у вихованні молодого покоління українських науковців, винахідників й інших творчих сил у формі стипендій; допомагати емігрантам пристосовуватись до умов американського життя.

У 1955 році Володимир Джус провів плідні переговори з банкірами і надав фінансову дотацію на придбання одного з історичних будинків міста Нью-Йорку. То був справжній пам'ятковий палац, збудований в 1898 році видатним архітектором Чарльз Гілбертом (Charls P.H. Gilbert) в стилі еклектичного Ренесансу з готичними склепіннями, розташований в найкращий ділянці на П'ятій авеню. Цей будинок слугував резиденцією визначним і заможнім американцям. Останнім його власником був Август ван Горн Стайвесант (Augustus Van Horn Stuyvesant) нащадок колишнього генерал-губернатора часів перших колоністів.

Змінивши свою адресу Український Інститут Америки разом з іншими важливими установами як УВАН (Українська Вільна Академія Наук), відділення славістики багатьох університетів, редакцій радіостанцій «Свободи» та «Голосу Америки», включився до політичного протистояння «холодної» війни, підвищував міжнародний авторитет України, яка залишалась під контролем комуністичного режиму.

Незважаючи на перенесення центру життя української громади до Нью-Йорку, Володимир Джус продовжував підтримку мешканців Вест-Айсліпу, поширював зв'язки між цими «куточками» України в Америці.

З огляду на діяльність Володимира Джуса на посаді президента УІА варто згадати його найближчих помічників. Перші загальні збори відбулись 28 жовтня 1953 року де було вибрано управу в складі: Володимир Джус — президент; Платон Стасюк — заступник; Павло Чорнома — скарбник; Теодор Джус (син В.Дж.) — заступник скарбника; Микола Кузьмович — секретар; Данель Кейн — заступник секретаря.

УІА протягом десятиліть провів тисячі різних заходів та імпрез, в ньому працювали курси української мови, які були визнані американським коледжем, а також, курси англійської мови для новоприбулих іммігрантів, програми для дітей і так далі.

До останніх днів брав активну участь у діяльності інституту та фабрики «Джус Фестенер Ко інк». У 1964 році його не стало, але найкращим пам'ятником було продовження всіх напрямків роботи.

З 1991 року Український Інститут Америки був визнаний усіма офіційними організаціями незалежної України. Він почав співпрацювати з українським представництвом ООН, генеральним консулатом України в Нью-Йорку, мерією міста.

ПриміткиРедагувати

  1. DFCI Solutions Inc.
  2. William the Conquerer. Архів оригіналу за 22 березень 2012. Процитовано 24 серпень 2012. 
  3. Український Інститут Америки

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Віталій Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. – К.: КИТ, 2007. — 436 с.