Відкрити головне меню

Джузеппе Грецар (італ. Giuseppe Grezar; нар. 25 листопада 1918, Трієст, Австро-Угорщина — пом. 4 травня 1949, Суперга, Турин, Італія) — італійський футболіст, що грав на позиції півзахисника. Виступав за національну збірну і «Торіно», провідний італійський клуб того часу.

Ф
Джузеппе Грецар
Giuseppe Grezar.jpg
Особові дані
Народження 25 листопада 1918(1918-11-25)
  Трієст, Австро-Угорщина
Смерть 4 травня 1949(1949-05-04) (30 років)
  Суперга, Італія
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1938–1942 Італія «Трієстина» 83 (15)
1942–1943 Італія «Торіно» 30 (3)
1944 Італія «Ампелеа» 15 (1)
1945–1949 Італія «Торіно» 123 (16)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1942–1948 Італія Італія 8 (1)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Спортивна кар'єраРедагувати

1938 року ввійшов до складу клубу «Трієстина». У Серії «А» дебютував 17 вересня 1939 року, перемога над «Новарою» з рахунком 2:0. За три сезони провів 83 лігових матчів (15 забитих м'ячів).

З «Торіно» став переможцем Серії «А» і володарем кубка Італії в сезоні 1942/43. Єдиний гравець середини поля, який брав участь у всіх лігових іграх[1]. Забивав м'ячі у ворота «Віченци», «Лігурії» і «Лаціо». У першості тривалий час лидирував «Ліворно», «Торіно» вийшов на першу сходинку лише після 27-го туру. Долю чемпіонського титулу вирішив єдиний гол Валентіно Маццоли в останьому матчі чемпіонату проти «Барі». На шляху до перемоги в кубку Італії були здобуті перемоги над «Аталантою», «Міланом», «Ромою» і у фіналі над «Венецією» з рахунком 4:0 (автори голів: Франко Оссола (2), Валентіно Маццола, П'єтро Ферраріс).

У чемпіонаті «Альфа Італія», який проходив у 1944 році, захищав кольори команди «Ампелеа» з Ізоли[2].

1945 року повернувся до «Торіно», за який відіграв 4 сезони. Був лідером півзахисту «гранатових» протягом чотирьох сезонів. У першому повоєнному чемпіонаті «гранатові» вели суперечку за трофей, із земляками з «Ювентуса», до останнього туру. В наступних двох перевага «Торіно» була безперечною: 1946/47 — 63 очки проти 53 в «Ювентуса», 1947/48 — 65 проти 49 у «Мілана». Лідирувала команда і сезоні 1948/49, після 34 турів випереджала «Інтернаціонале» на чотири пункти.

У дебютному матчі за національну збірну відзначився забитим м'ячем команді Хорватії. Матч проходив у Генуї 5 квітня 1942 року і завершився перемогою господарів поля з рахунком 4:0 (голи забивали — Гульєльмо Габетто, П'єтро Ферраріс, Амедео Б'яваті і Джузеппе Грецар). Під час Другої світової війни міжнародні матчі майже не проводилися і другий виклик до головної команди країни отримав через три з половиною роки, на виїзді зіграли внічию зі збірною Швейцарії (4:4). В наступних п'яти матчах були здобуті перемоги над збірними Австрії, Швейцарії, Угорщини, Чехословаччини і Франції. В останньому мачті, який відбувся 16 травня 1948 року в Турині, італійці поступилися збірній Англії з рахунком 0:4 (у суперників відзначилися — Том Фінні (2), Томмі Лоутон і Стен Мортенсен).

Навесні 1949 року керівництво туринського клубу прийняло запрошення від португальського гранда, «Бенфіки», взяти участь у товариській грі на честь однієї з найбільших тодішніх зірок лісабонського клубу, Франсішку Феррейри. Гра відбулася 3 травня 1949 року в Лісабоні й завершилася поразкою італійських гостей з рахунком 3:4. Наступного дня команда «Торіно», працівники клубу і журналісти вилетіли додому рейсом ЛісабонБарселонаТурин.

Поблизу Савони літак почав знижуватися через складні погодні умови. Приблизно о 17:03 — здійснив поворот для заходу на посадку і невдовзі зіткнувся з кам'яною огорожею базиліки Суперга на вершині однойменної гори, що височіє над околицями Турина. Внаслідок авікатастрофи усі чотири члени екіпажу і 27 пасажирів загинули на місці.

На момент загибелі основного складу «Торіно», до завершення сезону в Серії A лишалося чотири тури і команда очолювала чемпіонські перегони. В останніх турах, честь клубу захищали гравці молодіжної команди. Усі суперники в цих матчах («Дженоа», «Палермо», «Сампдорія» і «Фіорентина»), з поваги до загиблих чемпіонів, також виставляли на поле молодіжні склади своїх клубів. Молодіжна команда «Торіно» перемогла у всіх останніх іграх сезону, здобувши таким чином посмертний чемпіонський титул для своїх старших товаришів.

Входить до п'ятірки гравців клубу, які мають у своїх здобутках п'ять чемпіонських титулів 40-х років двадцятого століття (також: Гульєльмо Габетто, Еціо Лоїк, Валентіно Маццола і Франко Оссола)[3].

ДосягненняРедагувати

«Торіно»: 1943, 1946, 1947, 1948, 1949
«Торіно»: 1943

СтатистикаРедагувати

Статистика виступів за національну збірну:

 Статистика матчів і голів за збірну —   Італія

ПриміткиРедагувати

  1. У всіх матчах чемпіонату 1942/43 також брали участь нападники Еціо Лоїк, Валентіно Маццола і П'єтро Ферраріс.
  2. Зараз Словенія.
  3. Чемпіони Італії на RSSSF (англ.).

ПосиланняРедагувати