Джигурда Ольга Петрівна

Джигурда Ольга Петрівна
Народився 7 грудня 1901(1901-12-07)
село Печеніги, Печенізька волость, Вовчанський повіт, Харківська губернія, Російська імперія (тепер — село Чугуївського району Харківської області України)
Помер 10 грудня 1986(1986-12-10) (85 років)
Запоріжжя, Запорізька область, Українська РСР (тепер — центр Запорізької області України)
Поховання Капустяне кладовище
Громадянство Російська імперіяУНРСРСР СРСР
Діяльність письменниця, лікарка, хірург, фтизіатр
Alma mater Харківський університет
Мова творів російська
Нагороди

О́льга Петрі́вна Джигурда́ (нар. 7 грудня 1901(19011207) — пом. 10 грудня 1986) — українська лікарка, письменниця, Заслужена лікарка Української РСР, Почесна громадянка міста Запоріжжя.

Життєпис ред.

Народилася 7 грудня 1901 року у селі Печеніги Печенізької волості Вовчанського повіту Харківської губернії Російської імперії (тепер — село Чугуївського району Харківської області України) в сім'ї земського лікаря. Згодом — сім'я переїхала до Вовчанська.

У 1919 році — на відмінно закінчила Вовчанську жіночу гімназію.

У 1925 році — закінчила Харківський університет, медичний факультет (за іншими даними — Харківський медичний інститут[1]). Отримала спеціальність лікаря-фтизіатра. Цього ж року — повернулася до Вовчанська, де працювала дитячим лікарем у місцевій лікарні. Та невдовзі — переїхала до Білгорода.

У кінці 1920-х років — переїхала до Криму. Працювала начальником туберкульозного відділення санаторію у Євпаторії.

У 1934 році — переїхала до Запоріжжя. Працювала дільничим лікарем-фтизіатром протитуберкульозного диспансеру.

Із 1941 по 1949 рік — служила лікаркою на Чорноморському флоті СРСР. Зокрема, із листопада 1941 року по червень 1942 року — служила лікарем на транспортному кораблі «Абхазія», який возив захисникам Севастополя боєприпаси, а на зворотньому шляху вивозив поранених. 10 червня 1942 року підбита «Абхазія» почала тонути — Джигурда разом із командою виносила поранених в підземний шпиталь Інкермана і однією з останніх залишила корабель.

Учасниця оборони Миколаєва, Севастополя, Кубані, Кавказу. Нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, орденом Трудового Червоного Прапора і шістьма медалями (зокрема, медалями «За оборону Севастополя» і «За оборону Кавказу»).

Із 1944 року, після визволення Севастополя від гітлерівців, і до 1949 року — працювала у головному госпіталі Чорноморського флоту імені Пирогова, що був закладений в Севастополі. Закінчила військову службу на посаді хірурга госпіталю у званні майора медичної служби.

Після служби на флоті — повернулася до Запоріжжя. Знову працювала дільничним лікарем-фтизіатром міського протитуберкульозного диспансеру.

У 1949 році — стала членкинею Спілки письменників СРСР.

У 1967 році — отримала звання Заслужений лікар Української РСР. Цього ж року — стала членкинею Спілки письменників України.

У 1970 році — отримала звання Почесний громадянин міста Запоріжжя (присвоєно рішенням міської ради від 4 вересня 1970 року № 393).

Померла 10 грудня 1986 року у Запоріжжі. Похована у Запоріжжі, на Капустяному кладовищі.

Творчість ред.

Перші публікації вийшли у журналах «Советский Крым» та «Знамя». Вони привернули увагу відомих на той час письменників: Петра Павленка, Вадима Кожевникова, Петра Вершигори, Олександра Твардовського та Олександра Фадеєва.

Творчий доробок складається із трьох напівдокументальних книг на військову тематику російською мовою:

  • «Теплохід «Кахетія» (1948)
  • «Підземний госпіталь» (1958)
  • «Тилові будні» (1961)

Примітки ред.

Джерела ред.