Відкрити головне меню

Джеффрі Інграм Тейлор

британський математик і фізик (1885-1975)

Дже́ффрі Інграм Те́йлор (англ. Geoffrey Ingram Taylor; нар. 7 березня 1886 року, Сент-Джонс-Вуд — пом. 27 червня 1975 року, Кембридж) — британський фізик, математик та фахівець з гідродинаміки й теорії хвиль, член Лондонського королівського товариства (1919)[1].

Джеффрі Інграм Тейлор
англ. Geoffrey Ingram Taylor
G I Taylor.jpg
Народився 7 березня 1886(1886-03-07)
Сент-Джонс-Вуд, Міддлсекс
Помер 27 червня 1975(1975-06-27) (89 років)
Кембридж, Кембриджшир
·геморагічний інсульт
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Діяльність фізик, інженер, математик, метеоролог
Alma mater Триніті-коледжі
Сфера інтересів фізика, математика, гідродинаміка, хвильова теорія
Заклад Кембриджський університет
Науковий керівник Дж. Дж. Томсон
Відомі учні Джордж Бечелор
Член Лондонське королівське товариство, Академія наук СРСР, Шведська королівська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Нідерландська королівська академія наук і Національна академія наук США
Відомий завдяки: конус Тейлора, тейлорівська дифузія, число Тейлора, течія Куетта — Тейлора, рівняння Тейлора — Гольдштейна, нестійкість Релея — Тейлора, теорема Тейлора — Прудмана, вихор Тейлора — Гріна, мікрошкала Тейлора, стовп Тейлора
Батько Едвард Інграм Тейлор
Матір Маргарет Буль
Нагороди Королівська медаль (1933),
Медаль Коплі (1944),
Медаль Тимошенка (1958)
Медаль Франкліна (1962)

Джеффрі Інграм Тейлор у Вікісховищі?

Його біограф, Джордж Бечелор, охарактеризував Дж. І. Тейлора як «одного з найвидатніших вчених у цьому (XX-му) столітті»[2][3][4][1].

Біографічні даніРедагувати

Батько Джеффрі Тейлора, Едвард Інграм Тейлор, був художником, а його мати, Маргарет Буль, була дочкою математика Джорджа Буля. У дитинстві він був зачарований наукою післе відвідин Королівського інституту. З 1899 року Тейлор розпочав навчання у Школі університетського коледжу (англ. University College School) у Хампстеді. У 1905 році він виграв стипендію для навчання в Триніті-коледжі в Кембриджі, де поглиблено вивчав математику. У 1908 році провів дослід з використанням надзвичайно слабкого джерела світла і встановив, що фотони інтерферують «одні з одними», що стало одним з перших доказів уявлень Ейнштейна-Планка про кванти світла[5].

У 1910 році він став стипендіантом Триніті-коледжу й призначений на посаду лектора з метеорології та читав лекції з динамічної метеорології. Його наукові роботи по турбулентності в атмосфері, опубліковані за цей перод, були відзначені премією Адамса у 1915 році[6].

З початком Першої світової війни вченого було відряджено на Королівський завод з виготовлення літаків у Фарнборо втілювати свої знання у конструкціях літаків. Там Тейлор також навчився керувати літаком й стрибати з парашутом.

Після війни Тейлор працював над вивченням турбулентних явищ в рамках океанографічних досліджень. Виконав широку за охопленням кола питань роботу з механіки рідини й твердого тіла із дослідженням пластичної деформації кристалічних матеріалів включно, яка була логічним продовженням його робіт проведених у Фарнборо. Тут він розвинув теорію стійкості течій в'язкої рідини, створив напівемпіричну теорію турбулентності (теорія переносу завихреності), дослідив однорідну й ізотропну турбулентність, виконав піонерські дослідження у теорії дислокацій (представив у 1933 році перші уявлення про дислокації).

Під час Другої світової війни Тейлор знову працював над застосуванням своїх знань у військових цілях, таких як поширення вибухових хвиль, підводні вибухи. Ці знання стали у пригоді у Лос-Аламосі, куди Тейлор був відправлений у складі британської делегації Манхеттенського проекту 1944—1945 років.

Після закінчення війни Тейлор продовжив свої дослідження у складі Комітету авіаційних досліджень і працював над розвитком надзвукової авіації.

У 1964 р вперше описав феномен зміни форми крапель під впливом електричного поля. Вивчаючи вплив блискавки на дощові краплі, він встановив, що за відсутності поля краплі мають сферичну форму, а під його впливом отримують подобу голок. При цьому він теоретично розрахував головний параметр процесу електророзпилення — викривлення меніска в капіляр (конус Тейлора).

Іменем Тейлора названо декілька ефектів у гідродинаміці, теорема, критерій подібності тощо.

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Batchelor, G. K. (1976). Geoffrey Ingram Taylor 7 March 1886 -- 27 June 1975. Biographical Memoirs of Fellows of the Royal Society 22: 565. doi:10.1098/rsbm.1976.0021. 
  2. G. K. Batchelor The Life and Legacy of G. I. Taylor (1994), p. 1. ISBN 0-521-46121-9
  3. The Life and Legacy of G. I. Taylor, by George Batchelor, Cambridge University Press, 1994 ISBN 0-521-46121-9
  4. Taylor, Geoffrey Ingram, Sir // Scientific papers. Edited by G.K. Batchelor, Cambridge University Press 1958-71. (Vol. 1. Mechanics of solids — Vol. 2. Meteorology, oceanography, and turbulent flow — Vol. 3. Aerodynamics and the mechanics of projectiles and explosions — Vol. 4. Mechanics of fluids: miscellaneous papers).
  5. Делоне Н. Б. Квантовая природа вещества. — М.: ФИЗМАТЛИТ, 2008. — 208 с. — С. 200. — ISBN 978-5-9221-0867-6.
  6. J J O'Connor and E F Robertson Geoffrey Ingram Taylor (англ.)

ДжерелаРедагувати

  • George K. Batchelor The Life and Legacy of G I Taylor, Cambridge University Press, 1996, Review von Peter Bradshaw, Bulletin AMS, 1997, pdf
  • George K. BatchelorAn unfinished diaglogue with G I Taylor // J. Fluid Mech., 1975.
  • George K. Batchelor (Herausgeber) The scientific papers of Geoffrey Ingham Taylor, 4 Bände, Cambridge University Press, 1958—1971 (Band 1 The mechanics of solids, 1958, Band 2 Meteorology, Oceanography and Turbulent Flow, 1960, Band 3 Aerodynamics and the mechanics of projectiles and explosions, 1963, Band 4 // Mechanics of Fluids: Miscellaneous Papers, 1971).

ПосиланняРедагувати