Відкрити головне меню

Джеймс Едвард Тарджан (англ. James Edward Tarjan; 22 лютого 1952, Помона) – американський шахіст, гросмейстер від 1976 року.

Джеймс Едвард Тарджан
Оригінал імені James Edward Tarjan
Країна Flag of the United States.svg США
Народження 22 лютого 1952(1952-02-22) (67 років)
Помона
Титул Міжнародний майстер (1974)
Гросмейстер (1976)
Рейтинг ФІДЕ 2411 (травень 2017 року)
Піковий
рейтинг
2540 (липень 1981 року)

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Син єврея угорського походження, психіатра Джорджа Тарджана (1912—1991), який приїхав до Сполучених Штатів 1939 року, після окупації Чехословаччини[1]. Джеймс Тарджан народився 1952 року в Помоні (Каліфорнія). Його старший брат, Роберт Андре Тарджан — знаний фахівець у галузі теорії обчислювальних систем.

У червні 1966 року виграв юніорську першість Каліфорнії, наступного року посів 7-е місце в чемпіонаті США серед юніорів[2]. 1968 року каліфорнієць у юніорському чемпіонаті країни піднявся вже на 3-4-е, а 1969 — на 2-3-є місця. 16-річний шахіст починає перемагати в місцевих турнірах для дорослих: Pacific Southwest Open (із результатом +7 -0 =0) і El Segundo Open (обидва — 1968 року), West Coast Open (1970), 2-е місце на Café Figaro Open (1970)[2].

1971 року у Фресно переміг у чемпіонаті Каліфорнії, у наступному чемпіонаті (1971/72, Сан-Валлі) фінішував другим[2].

Від середини 1970-х років до середини 1980-х належав до числа провідних шахістів США. Між 1974 і 1982 роками взяв участь у п'яти шахових олімпіадах, здобувши 7 медалей: 4 в командному заліку (золоту - 1976 i 3 бронзові - 1974, 1978, 1982), а також 3 в особистому заліку (2 золоті - 1974, 1978 i бронзову - 1982)[3]. 1979 року єдиний раз у своїй кар'єрі взяв участь у міжзональному турнірі, посівши у Ризі 11-те місце[4]. Неодноразово брав участь у фіналах чемпіонатів своєї країни, найвищого успіху досягнувши 1978 року в Пасадені, де посів 2-ге місце (позаду Любомира Кавалека).

Неодноразово брав участь у міжнародних турнірах, найвищих успіхів досягнувши, зокрема у таких містах як Норвіч (1972, посів 2-ге місце позаду Дьюли Сакса), Суботиця (1975, посів 1-ше місце), Ванкувер (1976, посів 1-ше місце), Маніла (1977, посів 2-ге місце позаду Еугеніо Торре), Богота (1979, посів 2-ге місце за Олександром Бєлявським), Берклі (1981, посів 1-ше місце), а також Вршац (1983, меморіал Борислава Костіча, поділив 1-перше місце разом з Георгієм Агзамовим i Предрагом Ніколічем).

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 липня 1981 року, досягнувши 2540 пунктів ділив тоді 45-48-те місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 6-те місце серед американських шахістів. 1984 року припинив професіональну кар'єру шахіста[5], зосередившись на роботі бібліотекаря в публічній біблоітеці Санта-Круз.

Повернувся до активних шахів у 2010-х, зокрема несподіванкою стали його перемоги над Володимиром Крамником і Павлом Трегубовим (яким він поступався кількасот пунктів у рейтингу) в турнірі на острові Мен 2017 року[6].

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати