Джеймс Мейс

американський історик, політолог, дослідник голодомору в Україні

Джеймс Ернест Мейс (англ. James Earnest Mace; 18 лютого 1952, Маскогі, Оклахома, США — 3 травня 2004, Київ, Україна) — американський історик, політолог, публіцист, професор Києво-Могилянської академії, дослідник Голодомору в Україні, упорядник звіту комісії Конгресу США з вивчення Голодомору 1932—1933 років.

Джеймс Мейс
англ. James Mace
James Mace.jpg
Народився 18 лютого 1952(1952-02-18)[1]
Маскогі, Оклахома, США
Помер 3 травня 2004(2004-05-03)[1] (52 роки)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна Flag of the United States.svg США
Національність американці США
Діяльність історик, політолог
Alma mater Університет Мічигану і Університет Оклахоми
Галузь історія і політологія
Заклад Гарвардський університет, Національний університет «Києво-Могилянська академія» і Університет Мічигану
Відомий завдяки: дослідження Голодомору в Україні
У шлюбі з Дзюбенко-Мейс Наталія Язорівна
Нагороди
орден князя Ярослава Мудрого II ступеня

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Джеймс Мейс у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Ранні роки та освітаРедагувати

Народився 18 лютого 1952 року в Маскоґі штату Оклахома. Серед предків мав представників індіанського племені черокі, котрі 1835 року через рішення федерального уряду були змушені переселитися з корінних земель у Північній Кароліні та Джорджії та Оклахоми[2][3]. У своїй автобіографії саме цим фактом він пояснював своє зацікавлення геноцидами, зокрема Голодомором[2]:

  Своїм життєвим покликанням досліджувати геноцид я великою мірою завдячую випадку. Зростаючи в невеликому містечку в Оклахомі, де мешкало тільки кілька єврейських сімей, я знав, що мої індіанські сусіди пройшли власною «дорогою сліз». Коли я був малим, батьків товариш по риболовлі і співробітник на залізниці Джордж Гес навіть змайстрував мені лука зі стрілами без наконечників. Його прямий предок і однофамілець, який був більш відомий за своїм індіанським прізвиськом Секвойя, розробив складову абетку для мови індіанців племені черокі, яка надала письмової форми мові народу, що пройшов своєю «дорогою сліз» за умов, які мало відрізнялись від того, що пізніше пережили вірмени. Це було задовго до того, як я вивчив слово «геноцид», але вже тоді він опосередковано торкнувся мене.  

Під впливом суспільної радикалізації кінця 1960-х років став марксистом, брав участь у протестах проти війни у В'єтнамі.

У 1973 році отримав ступінь бакалавра історії в Університеті Оклахоми. Продовжив навчання в Університеті Мічигану, де у 1978 році отримав диплом магістра історії. В університеті планував досліджувати радянську історію 1920-х років, звернувся до професора Романа Шпорлюка, як до фахівця з творчості провідного радянського історика-марксиста 1920-х років. Михайла Покровського, але Шпорлюк запропонував йому займатися історією українського націонал-комунізму.

1981 року Мейс отримав ступінь доктора філософії з історії, захистивши дисертацію на тему «Національний комунізм у Радянській Україні 1919—1933 рр.». Шпорлюк, який став його науковим керівником, у своєму листуванні неодноразово називав Мейса одним із найталановитіших своїх учнів[4][5].

Гарвардські проєктиРедагувати

У 1981 році на запрошення Омеляна Пріцака почав працювати в Українському науковому інституті Гарвардського університету, спочатку як докторант, учасник проєкту вивчення Голоду в Україні, потім запрошений професор Гарвардської літньої школи, директор пілотного проєкту «Усна історія українського Голодомору», а у 1984—1986 роках як науковий співробітник[6]. 1983 року у «Гарвардській серії Україністики» вийшла друком дисертація Джеймса Мейса, в основі якої була його дисертація.

До 1986 року працював з Робертом Конквестом над книгою «Жнива скорботи» як помічник, перекладач україномовних джерел. Саме в цей час з'явилися перші статті Мейса про Голодомор[2]. Монографія Джеймса Мейса та книжка Роберта Конквеста стали внеском у представлення та визнання україністики в просторі американської та світової гуманітаристики.

Комісія США з питань Голоду в УкраїніРедагувати

По завершенню спільного з Робертом Конквестом проєкту, Джеймса Мейса запросили очолити Комісію комітету Конгресу США з вивчення Голоду в Україні, завдання якої було зібрати документальні та усні свідчення про голод 1932–1933 років[6]. Результатом роботи комісії став опирюднений у 1988 році звіт для конгресу США та тритомник 204 свідчень про голод 19321933 років у 1990 році. У висновках звіту, зокрема стверджувалося, що «Йосиф Сталін та його оточення вчинили ґеноцид проти українців у 1932—1933 роках». Також комісія організовувала публічні слухання в семи штатах США, під час яких публічні свідчення на свого роду громадських слуханнях дали 57 свідків голоду 19321933 років.

Джеймс Мейс був одним з трьох найманих працівників для втілення задач комісії, проте її часто називали «комісією Мейса»[2]. З завершенням холодної війни інтерес до теми дослідження Голодомору в американській політиці занепав й фінансування комісії припинилось.

У 1993 році, з нагоди 60-з роковин Голодомору, Мейс підготував копії матеріалів Комісії до передання в Україну. Окрім звітів, розшифрувань свідчень, були передані також аудіозаписи свідчень очевидців голоду. Касети які певний час зберігались у бібліотеці Верховної Ради України, але з часом пропали[7][8][9].

Через чотири роки після смерті Мейса матеріали комісії було опубліковано українською.

Переїзд в УкраїнуРедагувати

 
Фрагмент рукопису промови Джеймса Мейса

Вперше Мейс відвідав Україну у 1990 році на запрошення товариства «Україна» для зустрічей з науковою спільнотою, обговорення заходів, присвячених темі Голодомору. Саме в цей час було опубліковано резолюцію ЦК КПУ 26 січня 1990 року «Про голод 1932—1933 рр. В Україні та публікації пов'язаних з ним архівних матеріалів».

На початку 1990-х мав тимчасову зайнятість в американських університетах і шукав постійну роботу. Зокрема, у 1990—1991 роках був науковим співробітником програми вивчення національностей і Сибіру Гарріманівського інституту радянології при Колумбійському університеті. У 1991—1993 роках був науковим співробітником Української науково-дослідної програми Університеті Іллінойсу та в 1993—1994 роках — консультант проєкту «Україна» Інституту американського плюралізму. Але постійну роботу в США отримати не вдавалось, що стало однією з причин рішення Джеймса Мейса переїхати до України[10][11].

У 1992 році він прийняв запрошення Вячеслава Брюховецького працювати у відродженій Києво-Могилянській академії. Був членом приймальної комісії — приймав і перевіряв тести з англійської мови[12].

У 1993 році одружився з Наталією Дзюбенко, з цього року постійно проживав в Україні, мешкав у Києві на Троєщині[13].

Працював провідним науковим співробітником Інституту національних відносин і політології НАН України. З 1994 року був заступником головного редактора журналу «Політична думка». З 1995 постійно працював професором політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», викладав етнополітику, політику США та Канади й політику Центральної та Східної Європи.

У 1994 році виступив з ініціативою створення Інституту дослідження геноциду України, очолив оргкомітет з його створення[14].

У 2001—2002 роках — професор Міжнародного Християнського університету в Києві.

З 1997 року був консультантом англомовної версії газети «День», колумністом української версії. За період 1998—2004 років вийшло понад 100 статей та колонок. З нагоди 10-річчя виходу англомовного дайджесту Мейса так описав свою роботу[15]:

  Є в газеті щось таке, що проникає в кров. Можливо, справа тут у майже містичному зв’язку з читачем, якого ти ніколи не бачив, але знаєш, що він існує. А може, в немолодій жінці на базарі, яка говорить, що прочитала мою статтю або бачила мене по телевізору. У будь-якому випадку, для мене важливо відчувати, що мене було почуто, що люди читають те, про що я повинен був їм сказати, і якщо не прислухаються до цього, то принаймні беруть до уваги. Світ мас-медіа неймовірно далекий від світу наукових журналів, до якого я звик. В обох є свої переваги і недоліки, але людина, яка хоче щось змінити, повинна звертатися до видання, що має масову аудиторію. Я не прошу нікого погоджуватися зі мною, але закликаю всіх подумати про аргументи, які я наводжу. Можливо, разом ми зможемо зробити цю країну трохи кращою, трохи більш цивілізованою і більш гуманною.  

У 2003 році переніс кілька операцій, помер 3 травня 2004 року у Києві, похований на Байковому цвинтарі[16].

Дослідження та оцінки ГолодоморуРедагувати

1982 року на міжнародній конференції з голокосту й геноциду в Тель-Авіві молодий Джеймс Мейс перший серед західних дослідників схарактеризував Великий голод 1932—1933 років в Україні як акт геноциду[17]. На конференції він заявив[18][19]:

  Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті — нема проблем  

Мейс також був автором теорії постгеноцидного суспільства в Україні, що полягає в тому, що усвідомити себе як націю українцям завадила втрата національної еліти та радянська модель історичної пам'яті[20].

Після переїзду в Україну займався переважно публіцистикою, в тому числі на тему Голодомору. Наприклад, у статті «Повість про двох журналістів» Мейс аналізує як подавали тему голоду в Україні в англомовній пресі 1932-1933 років, критикує московського кореспондента Нью-Йорк таймс Уолтера Дюранті, який, у своїх статтях переконував, що голоду немає[21].

ВідгукиРедагувати

Сергій Плохій: «Мало який дослідник зробив більше для дослідження феномена національного комунізму в Україні, розуміння та пояснення його походження, злету й трагічної поразки, ніж Джеймс Мейс. І так само мало хто зробив більше для дослідження та популяризації теми Голодомору»[22].

Юрій Шаповал: «…Науковий доробок самого Мейса нині не може оминути жоден серйозний дослідник доби «коренізації»/«українізації», а його монографія, написана в Гарвардському університеті, про український націонал-комунізм стала класичною. Так само цінними залишаться і його наукові та публіцистичні публікації (зокрема у газеті «День», де він працював редактором англомовного дайджесту і де друкувався як колумніст з 1997 до 2004 року) про «наш» голодомору початку 1930-х років…. Трагедію українців він розумів, переживав, як свою власну, прагнув зробити її зрозумілою для західного світу»[23].

Свічка у вікніРедагувати

Див. також: Запали свічку

У 2003 році в газеті «День» Джеймс Мейс запропонував акт національної пам'яті в день національної пам'яті жертв 1993-го року: озвучив її в сесійні залі Верховної Ради Україні, коли виступав на парламентських слуханнях щодо вшанування жертв, а також обгрунтував ідею у замітці для газети «День». Мейс помер за рік та кілька місяців до втілення своєї пропозиції запалювати кожному у своєму вікні свічку в пам'ять про померлих, акція отримала широку підтримку після його смерті [24][25].

  ...давайте цього дня поставимо на підвіконня запалену свічку, щоб згадати мільйони розстріляних, померлих від голоду. Багато хто з них не встиг залишити на цій землі свого прямого продовження — синів та доньок. Палаючи у наших вікнах вогники свічок стануть знаком того, що їх не забуто, що й вони мають нащадків, які їх пам'ятають  
 
Книжкова колекція Джеймса Мейса в НаУКМА

Бібліотечна колекціяРедагувати

Наприкінці 2005 року Наталя Дзюбенко-Мейс, виконуючи заповіт чоловіка, почала передавати його книжкову колекцію та архів до Наукової бібліотеки Києво-Могилянської академії, частина якої передавалась з Америки[26]. 2010 року у НаУКМА відкрито Меморіальну бібліотеку Джеймса Мейса, яка нараховує понад 2,5 тис. примірників книжок та періодичних видань[27][28].

Нагороди та вшанування пам'ятіРедагувати

 
Могила Д. Мейса на Байковому кладовищі
  • 1995 — премія журналу «Сучасність» за статтю «Ленін без України, або Дмитро Волкогонов як дзеркало російської демократії» в категорії «Наукові праці та публіцистика»[29].

Основні праціРедагувати

Монографія
  • Communism and the Dilemmas of National Liberation: National Communism in Soviet Ukraine, 1918—1933. ‒ Harvard Series in Ukrainian Studies, Cambridge, 1983. ‒ 334 p.
  • Переклад: Комунізм та дилеми національного визволення: національний комунізм у радянській Україні, 1918—1933 / з англ. пер. Максим Яковлєв. — Київ: Комора, 2018. — 494 с.
У співпраці з Робертом Конквестом
  • Robert Conquest. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine. ‒ New York: Oxford University Press, 1986. ‒ 412 р;
  • Переклади:
    • Роберт Конквест. Жатва скорби: советская коллективизация и террор голодом. ‒ London: Overseas Publications Interchange Ltd, 1988. ‒ 620 с.
    • Роберт Конквест. Жнива скорботи: радянська колективізація і Голодомор. — Київ: Либідь, 1993.
    • Роберт Конквест. Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор / пер. з англ. Н. Волошинович, З. Корабліної, В. Новак. — Луцьк: Терен, 2007. — 454 с.
Упорядкування й загальна редакція
  • Commission on the Ukrainian Famine. Oral History Project / Ed. J. E. Mace, L. Heretz. ‒ Washington: US Government Printing Office, Washington, 1990. ‒ Volume I—III;
  • Переклад: Великий голод в Україні 1932—1933 років: у IV-х томах / наук. ред. Кульчицький С. В.; виконавчий директор Комісії Джеймс Мейс; Інститут історії України НАН України. ‒ К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2008. ‒ 4 т.: Т. 1-3. Свідчення очевидців для Комісії Конгресу США; Т. 4. Звіт Конгресово-президентської Комісії США з дослідження Великого голоду 1932—1933 рр. в Україні.
Посмертні збірки публікацій
  • День і вічність Джеймса Мейса / за ред. Л. Івшиної. — К. : Укр. прес-група, 2005. — 447 с. (Day and eternity of James Mace / ed. L. Ivshyna. ‒ Kiev: Ukrainian press group, 2005. ‒ 383 p.)
  • Ваші мертві вибрали мене…; [упоряд.: Н. Дзюбенко-Мейс, Н. Тисячна] ; за заг. ред. Л. Івшиної. — Київ: Українська прес-група, 2008. — 671 с.
  • Свічка у вікні ; [упоряд. : І. Сюндюков, Н. Тисячна ; за заг. ред. Лариси Івшиної]. — Київ: Українська прес-група, 2013; (у 2014 р. вийшло  2-е видання)
  • Україна: матеріалізація привидів; упоряд. Наталія Дзюбенко-Мейс. — Київ: Кліо, 2016. — 685 с. ISBN 978-617-7023-50-9
Вибрані статті та публікації

ПриміткиРедагувати

  1. а б SNAC — 2010.
  2. а б в г Кульчицький С. Джеймс Мейс — людина і вчений // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 18. — С. 9-28.
  3. Мейс Е. Джеймс. Автобіографія. Факти і цінності: особистий інтелектуальний пошук. // День і вічність Джеймса Мейса. К.: Українська прес-група, 2005. Оригінал: Facts and Values: A Personal Intellectual Exploration //Pioneers of Genocide Studies, eds. Samuel Totten and Steven Leonard Jacobs. ‒ Transaction Publishers, New Brunswick and London, 2002.
  4. Мейс Джеймс. Мій шлях в Україну: розмова з Джеймсом Мейсом / провела Л.Таран. // Таран Л. Гороскоп на вчора і на завтра. — К.:Рада 1995. С.224
  5. Людина високої думки Архівовано 12 січня 2019 у Wayback Machine. // День. 17 лютого 2012.
  6. а б HURI community bids farewell to Mace, y'Edynak. The Ukrainian Weekly, No.7. 1986. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021. 
  7. Світові речники України. umoloda.kyiv.ua (uk). Архів оригіналу за 2021-11-20. Процитовано 2021-11-20. 
  8. Пам’яті Джеймса Мейса. «Антидот» і «детокс» від «Дня». Архів оригіналу за 2021-11-20. Процитовано 2021-11-20. 
  9. Інтернет-конференція Джеймса Мейса. maidan.org.ua. Архів оригіналу за 2021-11-20. Процитовано 2021-11-20. 
  10. Білі троянди надії, або індіанець, що запалив свічки пам'яті в українських оселях. site.ua (uk). Архів оригіналу за 2020-10-21. Процитовано 2021-10-26. 
  11. Руслана Пісоцька (23 листопада 2011). Згадати все, або Дорога сліз Джеймса Мейса. day.kyiv.ua. Архів оригіналу за 2021-11-04. Процитовано 2021-11-04. 
  12. Брюховецький В. С. «Зерна, які посіяв Джим» Архівовано 26 жовтня 2021 у Wayback Machine. // День і вічність Джеймса Мейса / за заг. ред. Лариси Івшиної. — Київ: Українська прес-група, 2005. — С. 356.
  13. В Україну покликали мертві, але не чули живі. Яким був Джеймс Мейс? — Локальна історія. localhistory.org.ua (uk). Архів оригіналу за 2021-11-20. Процитовано 2021-11-20. 
  14. Мейс Д. Знайти пояснення тому, що сталося // Народна газета. — 1994. — № 27.
  15. «День» англiйською: сучасне, минуле, майбутнє. «Антидот» і «детокс» від «Дня». Архів оригіналу за 2021-11-18. Процитовано 2021-11-18. 
  16. Помер історик Джеймс Мейс. Архів оригіналу за 30 вересня 2007. Процитовано 4 листопада 2005. 
  17. Мейс Е. Джеймс. Автобіографія. Факти і цінності: особистий інтелектуальний пошук. // День і вічність Джеймса Мейса. / за заг. Л.Івшиної. К.: Українська прес-група, 2005. — С.15
  18. Джеймс Мейс (12 лютого 2003). Вашi мертвi вибрали мене...Спадщина голодомору: Україна як постгеноцидне суспільство. day.kyiv.ua. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 1 листопада 2021. 
  19. Mace James E.The man–made famine of 1933 in Soviet Ukraine: what happened and why: доповідь на міжнар. конф. зГолокосту і Геноциду. Тель–Авів, Ізраїль, 20–24 червня 1982 р. Альманах Українського народного союзу за 1983 рік. Річник 73. Джерзі–Ситі– Нью–Йорк: Вид–во «Свобода»,1983. Р. 38
  20. Постгеноцидне суспільство. resource.history.org.ua. Енциклопедія історії України. Архів оригіналу за 2020-09-03. Процитовано 2021-11-20. 
  21. Повість про двох журналістів - Україна Incognita. incognita.day.kyiv.ua. Архів оригіналу за 2021-11-18. Процитовано 2021-11-18. 
  22. Сергій Плохій. Джеймс Мейс та дилеми українського комунізму. — Передмова до «Комунізм та дилеми національного визволення: національний комунізм у радянській Україні 1918—1933». 2018. С. 7.
  23. Шаповал Ю. Треба вміти зрозуміти чужу біду // День і вічність Джеймса Мейса. — К.: Укр. прес-група, 2005. — С. 354.
  24. Джеймс Мейс (23 листопада 2012). Свічка у вікні. Газета «День» (uk). Архів оригіналу за 2021-10-26. Процитовано 2021-10-26. 
  25. Мейс Дж. Пам'ять i справедливiсть: їх не уникнути: [Про необхiднiсть позбавити В.Дюранті Пулiтцерiвської премії] // День. –. 2003. — 28 жовт
  26. Меморіальна бібліотека Джеймса Мейса в НаУКМА: путівник - Київ : Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2019. - 507 с.
  27. Бібліотека-Архів Джеймса Мейса. library.ukma.edu.ua. Архів оригіналу за 2021-10-26. Процитовано 2021-10-26. 
  28. Самокиш, Ігор (14 вересня 2020). Книги говорять тільки в тиші.... day.kyiv.ua (uk). Процитовано 2021-11-29. 
  29. Ленін без України, або Дмитро Волкогонов як дзеркало російської демократії // Сучасність. ‒ 1995. ‒ № 4.
  30. Про нагородження Д. Мейса орденом князя Ярослава Мудрого. Офіційний вебпортал парламенту України (uk). Процитовано 2021-10-26. 
  31. Про вшанування пам'яті Джеймса Мейса. Офіційний вебпортал парламенту України (uk). Процитовано 2021-11-20. 
  32. Марія Семенченко (23 лютого 2012). «...Я хочу дізнатись більше про цю людину» Відкрилась виставка, присвячена пам’яті Джеймса Мейса. Газета "День" (uk). Архів оригіналу за 2021-10-26. Процитовано 2021-10-26. 
  33. Рішення від 25.12.2015 № 52-04-07 «Про перейменування вулиць та провулків м. Бровари» [1] Архівовано 2016-01-25 у Wayback Machine., [2] Архівовано 27.01.2016, у Wayback Machine.. Броварська міська рада. 28.12.2015
  34. У Києві перейменували 79 вулиць Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.. Український інститут національної пам'яті. 11.03.2016
  35. У Києві нарешті з’явилася вулиця Джеймса Мейса — дослідника Голодомору. vidia.org. Архів оригіналу за 2016-03-24. Процитовано 2016-03-11. 
  36. Долженкова, Інна (2017-11-28). Людський вимір Джеймса Мейса. stv.detector.media (uk). Архів оригіналу за 2021-11-16. Процитовано 2021-11-16. 
  37. Сидорук, Аркадій (2008-11-29). Драма Джеймса Мейса лишилася за кадром. detector.media (uk). Архів оригіналу за 2021-11-16. Процитовано 2021-11-16. 
  38. Режисер О. Домбровський (2013). Джеймс Мейс - серце віддане Україні. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 16 листопада 2021. 

ДжерелаРедагувати

  • Мій шлях в Україну: розмова з Джеймсом Мейсом / провела Л.Таран. Гороскоп на вчора і на завтра. — К.: Рада 1995. С. 224-225
  • Мейс Е. Джеймс. Автобіографія. Факти і цінності: особистий інтелектуальний пошук. // День і вічність Джеймса Мейса. / за заг. Л. Івшиної. К.: Українська прес-група, 2005. — 447 с.
  • Сидорук А. Американець, який став українцем // Універсум — 2006 р. — № 11-12. — С. 9.
  • Сидорук А. Кульчицький і Мейс: два шляхи до історичної правди / Дзеркало тижня. — 2007. — 13 січня (№ 1).
  • Веселова О. М. Мейс Джеймс-Ернест // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 590. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  • С. Набок. Мейс Джеймс Ернест // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.436 ISBN 978-966-611-818-2

ПосиланняРедагувати

Відео