Державотворення

процес, спрямований на утворення держави, який включає культурні, політичні, міфологічні, релігійні та ін. чинники

Державотво́рення (англ. State Building, нім. Staatsbildung, Staatsaufbau) — комплексний довготривалий процес, спрямований на утворення держави, який включає культурні, політичні, міфологічні, релігійні та ін. чинники. Не в кожній державі поняття «державотворення» має ті значення і роль, які вони мають в Україні на нормативно-правовому та науковому рівнях[1].

Державотворення в Західній Європі ред.

Термін державотворення (англ. State-building) запровадив у 1975 році американський соціолог Чарльз Тіллі стосовно історії Західної Європи. Тіллі виходив з того, що з винайденням пороху війни в Європі стали вимагати величезних затрат, а тому захистити себе могли тільки великі народи, об'єднані сильними державами. Він також вважав, що найкращою аналогією до державотворення є організована злочинність:

  Якщо охоронний рекет є організованою злочинністю в її найбільш впорядкованому вигляді, то ведення війни і державне будівництво — по суті, той самий охоронний рекет, тільки узаконений — цілком можна кваліфікувати як найважливіші приклади організованої злочинності. Аж ніяк не тавруючи всіх генералів і державних діячів як убивць або злодіїв, я, тим не менше, наполягаю на корисності цієї аналогії. Принаймні в європейському досвіді останніх кількох століть зображення військових і державних діячів як силових корисливих підприємців набагато більше відповідає фактам, ніж основні альтернативи, на кшталт суспільного договору, відкритого ринку, на якому воєначальники і політики пропонують свої послуги зацікавленим споживачам, або ж суспільства, чиї загальні норми і очікування породжують правління тієї чи іншої властивості[2].  

Державотворення в Східній Європі ред.

Державотворення в Україні ред.

За сучасними версіями державотворення в Україні починається від Антського союзу племен, потім — Київської Держави, Галицько-Волинського князівства, продовжується за часів Козацької України, а в XX ст. — УНР/ЗУНР та сучасної України. Виборність влади та проведення віче є невід'ємною складовою усього українського державотворення[3].

Еволюція державотворення в історії ред.

Еволюція державотворення в історії - це складний та цікавий процес, який включає в себе формування та трансформацію політичних утворень від найранніших спільнот до сучасних національних держав. Ось кілька ключових моментів та періодів у еволюції державотворення:

  1. Первісні спільноти і родова організація: У найранніших стадіях історії людства, люди жили в малих спільнотах, які базувались на родовій організації. Держава як така ще не існувала, і влада була розділена між старшими членами роду.
  2. Давній Схід: У давній Єгипті та Месопотамії виникли одні з перших цивілізацій з організованою централізованою владою. Фараони та царі керували великими територіями, встановлюючи закони та структури суспільства.
  3. Поліс: У Стародавній Греції виникли перші поліси - маленькі міські держави з демократичними установами, включаючи загальні збори громадян. Цей досвід мав величезний вплив на розвиток політичних ідей.
  4. Римська Імперія: Римська імперія стала однією з найбільших та найвпливовіших держав свого часу. Її структура включала в себе місцеву самоврядування, а також централізовану владу в Римі. Римське право і політичні інституції вплинули на подальший розвиток європейської державності.
  5. Середньовіччя: У середньовіччі влада була децентралізованою, і існували феодальні структури, де лорди та феодали контролювали певні території. Державні кордони були нестійкими, і влада була розподілена між різними феодалами.
  6. Епоха Великих Відкриттів і колонізація: Відкриття Америки та інших континентів призвело до створення нових держав та імперій, таких як Іспанська імперія та Британська імперія. Цей період відзначився географічним розширенням держав.
  7. Епоха Ренесансу та Просвітництва: Відновлення інтересу до античної культури та ідеї розумного управління вплинули на формування сучасних концепцій права і політики. З'явилися ідеї соціального договору та прав людини.
  8. Формування національних держав: В 19-му і 20-му століттях відбулася велика хвиля націоналізації, що призвела до створення сучасних національних держав на базі національних ідентичностей.
  9. Сучасність: Сьогоднішні національні держави визнаються міжнародними суб'єктами, що мають суверенітет і владу над своєю територією. З'явилися нові виклики, такі як глобалізація і міжнародні організації, тероризм та проксі-війни.

Ця еволюція державотворення показує, як історичні, культурні, економічні та політичні фактори впливали на формування та розвиток держав у різні епохи.

Міжнародні зусилля державотворення ред.

Термін державотворення вживається також для позначення міжнародних зусиль, спрямованих на відбудову, утворення й зміцнення слабких держав у післяконфліктні періоди, таких як план Маршала щодо Німеччини після другої світової війни.

Критика ред.

За думкою українського філософа Євгена Сверстюка

…слово «державотворення» є дуже фальшиве і дуже пахне «совковістю»…. термін «державотворення» пішов від тих, хто проповідував культи держави. Це й партійні органи, й органи безпеки. Держава, і все для держави, і хліб для держави, і людина для держави, і державотворення…[4]

Див. також ред.

Джерела ред.

  1. Нестерович В.Ф. (2020). Поняття «державотворення в Україні» та його сутнісні риси (PDF). Право і суспільство. 2020. № 1. с. 77. Архів оригіналу (PDF) за 22 січня 2022. Процитовано 1 квітня 2020.
  2. Чарльз Тилли. Война и строительство государства как организованная преступность [Архівовано 3 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Спільне. — 06.04.2016.
  3. Нестерович В.Ф. (2019). Роль та місце виборів у державотворенні в Україні (PDF). Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2019. № 2. с. 38—46. Архів оригіналу (PDF) за 5 грудня 2019. Процитовано 5 грудня 2019.
  4. , Євген Сверстюк, BBC.ua — 11 червня, 2010

Література ред.

  • Нариси з історії українського державотворення. С.Грабовський, С.Ставрояні, Л.Шкляр. Видавництво: Генеза(Київ) 1995.
  • Громадянське суспільство і національна ідея. Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси. Пасько І. Т., Пасько Я. І. Донецьк, 1999.
  • Нестерович В. Ф. Поняття «державотворення в Україні» та його сутнісні риси [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.]. Право і суспільство. 2020. № 1. C. 77-85.
  • Нестерович В. Ф. (2019). Роль та місце виборів у державотворенні в Україні [Архівовано 5 грудня 2019 у Wayback Machine.]. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2019. № 2. с. 38–46.
  • Almond, Gabriel: The Return to the State in: American Political Science Review, Vol. 82, No. 3, 853—874, 1988.
  • Bastian, S. and Luckham, R. In Can Democracy Be Designed? : The Politics of Institutional Choice in Conflict-Torn Societies (Ed, Luckham, R.) Zed, London Collier, P., 2003.
  • Caplan, Richard, International Governance of War-torn Territories: Rule and Reconstruction, Oxford: OUP, 2005.
  • Chandler, D. Empire in Denial: The Politics of State-building. Pluto Press, 2006.
  • Collier, Paul Breaking the Conflict Trap: Civil War and Development Policy OUP, Oxford, 2003.
  • The Commission on Post-Conflict Reconstruction, Play to Win, Center for Strategic and International Studies and the Association of the U.S. Army, Washington DC, 2003.
  • Covey, Dziedzic, et al. (eds.) The Quest for Viable Peace: International Intervention and Strategies for Conflict Transformation, USIP Press, Washington DC, 2005.
  • Dahrendorf, N. (Ed.) A Review of Peace Operations: A Case for Change, King's College, London, 2003.
  • Бистрицький Є., Білий О. Державотворення в Україні: шляхи легітимації // Політична думка. -1996. — № 1. — С. 11-23.
  • Касьянов Г. Державотворчий процес в Україні 1991—2006. Політичний досвід самостійної України. Київ: Наукова думка, 2007. С. 160—223.
  • Білецький В. С. Схід України в інтегративних процесах сучасного державотворення: до VI міжнар. конг. україністів 28 черв.–1 лип. 2005 р. / Донецьк: Сх. вид. дім, 2005. — 28 с.

Посилання ред.