Держава Шейбанідів

'Держава Шейбанідів[1]
(Бухарське ханство)[2]
перс. ماورالنهر
тюрк. ماوَراءُالنَهر'
1601 рік
Прапор Герб
Прапор Герб
Столиця Самарканд і Бухара
Державний устрій Не вказано
Історія
 - Засновано 1500 рік
 - Ліквідовано 1601 рік

Держава Шейбанідів (узб. Shayboniylar davlati) — назва, яка використовується деякими істориками по відношенню до Бухарського ханства, на території Мавераннахра й Південного Туркестану, і заснована в 1500 році Мухаммедом Шейбані з узбецької династії Шейбанідів. Династія правила аж до 1601 року.

Мухаммед Шейбані у 1499 році почав завоювання Мавереннахра і в 1500—1501 роках, завоювавши Самарканд, оголосив його столицею своєї держави. А в 1507 році остаточно встановив свою владу над усім Мавереннахром і Хорасаном. У 1510 році війська Мухаммеда Шейбані розбиті під Мервом іранським шахом Ісмаїлом I Сафаві, а самого його вбито.

Останній правитель династії Шейбанідів Пірмухаммед-хан II не зміг впоратися з анархією, що настала, і незабаром загинув у міжусобній боротьбі.

Епоха правління Шейбанідів характеризується розквітом. При них споруджені одні з унікальних шедеврів середньовіччя: Архітектурні пам'ятки Узбекистану.

Населення і мовиРедагувати

Немає достовірних даних про чисельність населення держави. За припущеннями, у державі проживало в середньому кілька мільйонів чоловік. Згідно з дослідженнями, число переселених кочових узбеків Мавераннахра на початку XVI століття склало від 300 до 500 тисяч[3]. Національний склад був досить змішаним. У містах проживало в основному персомовне населення. Більшість дехкан (селян) також була тюркомовною й персомовною. Частина з них називали себе узбеками, «таджиками», туркменами, казахами, персами, арабами. Перська мова вважалася мовою діловодства, інтелігенції, культури, поезії і частково релігії. У державі також проживала переважна більшість тюркомовних тюрків, частина яких називала себе «узбеками», казахами, туркменами, арабами, тюрками, також як і правляча династія держави — Шейбаніди. Тюркська мова була в основному мовою діловодства, палацу, поезії, військової справи, а також основною мовою численного війська держави, кістяк якого складали тюрки-узбеки. Також значну роль у державі відігравала арабська мова, яка була основною мовою релігії. У другій половині XVI століття на території держави Шейбанідів згадуються такі узбецькі племена як: ширін, кераїт, катаган, алчін, хітай, мінг, бахрін, джалаїр, утарчі, канглі, кунграти, дурмани, кушчі, маджари, кенагаси[4].

Історія й поезіяРедагувати

При правлінні Абдулатіф-хана в офіційній документації використовувалася не тільки перська, але й узбецька мова[5].

В епоху Шейбанідів розвивалася поезія, література і історія азербайджанською мовою. Деякі з шейбанідів були відомими поетами. Серед тюркських істориків можна виділити Абдулла Насруллахі. Шейбані-хан захоплювався поезією і писав вірші азербайджанською мовою. До наших днів дійшла збірка його віршів. Є дані джерел, що Шейбані-хан писав вірші і тюркською, і перською мовами[6]. Диван віршів Шейбані-хана, написаний середньоазійською тюркською літературною мовою наразі зберігається в фонді рукописів Топкапи в Стамбулі. Він складається зі 192 сторінок. Рукопис його філософсько-релігійного твору «Бахр ул худо», написаний середньоазійською тюркською літературною мовою у 1508 році, зберігається в Лондоні[7]. Шейбані-хан писав вірші під псевдонімом «Шибані». Шейбані-хан написав прозовий твір під назвою «Рісале-йі мааріф-і Шейбані». Він написаний чагатайською мовою 1507 року, незабаром після захоплення ним Хорасана, і присвячений синові, Мухаммаду Тимуру (рукопис зберігається у Стамбулі). Убайдулла-хан був дуже освіченою людиною, майстерно декламував Коран і забезпечив його коментарями азербайджанською мовою, був обдарованим співаком і музикантом. З ім'ям Убайдулла-хана пов'язана освіченість найзначнішого придворного літературного кола в Мавераннахрі першої половини XVI століття. Убайдулла сам писав вірші тюркською, перською і арабською мовами під літературним псевдонімом Убайдій. До нас дійшла збірка його віршів[8].

Убайдулла-хан є автором таких дидактичних поем як «Сабрнома», «Шавкнама» і «Гайратнама». Його своєрідний шлях у літературі полягає у включенні до своєї творчості літературних жанрів хікмат і йар-йар. Він написав коментар до Корану азербайджанською мовою. Його вважають засновником першої справжньої кітабхане в Бухарі, у стінах якої створено своєрідний бухарський стиль мініатюрного живопису. Він розвинувся при спадкоємцях Убайдулли-хана і отримав назву Бухарської школи.

До нас дійшов список його вірші тюркською мовою «Диван-і Убайді» (рукопис зберігається в Лондоні, у Британському Музеї), переписаний за його вказівкою знаменитим мератський каліграфом Султан-Алі Машхаді. Перу Убайдулли належить тафсір, написаний середньоазійською тюркською мовою, «Кашшаф-і фазаїл» («Тлумач мудрості»), а в рукописному фонді Інституту Сходознавства Республіки Узбекистан зберігається список «Куллійат-і Убайді», що містить вірші Убайдулли арабською, перською та азербайджанською мовами.

РелігіяРедагувати

Шейбаніди, як і більша частина населення Мавераннахра, дотримувалися сунітського мазхаба ісламу. У державі існувало чимало прихильників суфізму, а також різних тарикатів, особливо тарикатів Яссавія і Накшбандія. Шейбаніди вважали себе «захисниками справжнього ісламу» і вороже ставилися до шиїзму, який у 1501 році став панівним у сусідній Державі Сефевідів. Через релігійні протиріччя держави Шейбанідів і Сефевідів практично за весь час існування ворогували і змагалися між собою. З 1510 року по 1570 рік між цими державами і династіями відбулося кілька десятків зіткнень і битв. Сефевіди намагалися покінчити з Шейбанідами і затвердити шиїтський іслам у Мавераннахрі, а Шейбаніди, навпаки, оборонялися, намагаючись зберегти сунізм у Хорасані.

Зовнішня політикаРедагувати

Головним геополітичним і релігійним суперником і ворогом Шейбанідів була Держава Сефевідів, де панував шиїзм. Незважаючи на те, що в обох державах домінуючою мовою була перська, а на чолі держав стояли тюркські тюркомовні династії, відносини між цими двома державами залишалися напруженими тільки через релігійні відмінності та протиріччя.

З Державою Сефевідів із заходу змагалася Османська імперія, з якою у Держави Шейбанідів склалися міцні дипломатичні зв'язки і союзницькі відносини. Османська імперія підтримувала Шейбанідів у їхній боротьбі за панування в Хорасані, який займав крайню північно-східну частину Держави Сефевідів, і не потрапляв в орбіту геополітичних домагань Османської імперії. Між державами курсували каравани і купці, у двори до обох правителів прибували посли.

З північно-західним сусідом — з Державою Хорезм відносини складалися по-різному. У різні періоди вони то поліпшувалися, то погіршувалися через різні події та чинники. Також Шейбаніди підтримували відносини з Імперією Мін. Є достовірні відомості про прибуття у 1536 році шейбанідських послів до двору імператора Чжу Хоуцун. Підтримувалися теплі відносини з Казахським ханством, а також відносини з Державою Ширваншахів.

Шейбаніди і сприйняття особистості ТимураРедагувати

Хоча Шейбаніди належали до іншої династії, особистість Тимура сприймалася ними як великого правителя в історії Турана і деякі з них намагалися бути схожими на нього. Наприклад, літописець Абдулла-хана Хафіз Таниш Бухарі писав про похід 1582 року: "Повелитель [Абдаллах-хан], величний, як небо, піднявся на вершину тієї гори (гори, де був Тимур у 1391 році) і осягнув поглядом безмежний простір, довжину і ширину якого знає [тільки] господь. [Хан] стояв [тут] того дня до полуденного намазу і направив свої помисли на те, щоб воїни зібрали багато каменів і побудували на цій високій величній місцевості високу мечеть, щоб на сторінках часу закарбувалася пам'ять про високі діяння і славні справи того могутнього падишаха, подібно до того, як государ, чиє місце в раю, полюс світу і віри Емір Тимур-курекан, милість та благословення над ним, під час походу проти Тохтамиша-хана дійшов до Улуг-Тага, протягом одного дня на вершині його піднімав прапор стоянки і наказав славному війську зібрати багато каменів з околиць і спорудити будівлю, що нагадує мінарет. Каменотеси накреслили [на ньому] дату перебування його величності в цій місцевості. . . "[9].

Правителі Мавераннахра з узбецької династії ШейбанідівРедагувати

титул правитель період
They were the descendants of Shiban, fifth son of Jochi ruling in Western Siberia . Later a major faction split and made a dash for Transoxiana and adopted the name Uzbek (Ozbeg) after their famous Khan, Uzbeg Khan . The faction that remained behind in Siberia created the Khanate of Sibir and lasted until the 16th century.
Хан
خان
Абу-ль-Фатх
ابو الفتح
Шах-Бахт Мухаммед ібн Шах-Будаг ібн Абулхайр-хан محمد شایبک خان ابن شاہ بداغ خان ابن ابو الخیر خان 1500-1510 °C.E.
Верховний хан
خان العليا
Суюнчходжа ібн Абулхайр-хан
سوينخوخا خان بن أبو الهير خان
1511-1512 °C.E.
Верховний хан
خان العليا
Кучкунджі ібн Абулхайр-хан
کچھکنجو محمد بن ابو الخیر خان
1512-1530 С.E.
Верховний хан
خان العليا
Музаффар ал-Дін
مظفر الدین
Абу Саїд-хан ібн Кучкунджі ібн Абулхайр-хан
ابو سعید بن کچھکنجو
1530-1533 °C.E.
Верховний хан
خان العليا
Абуль-Гази
ابو الغازی
Убайдулла ібн Махмуд ібн Шах-Будаг ібн Абулхайр-хан
عبید الله بن محمود بن شاه بداغ
1533-1540 °C.E.
Верховний хан
خان العليا
Абдуллах ібн Кучкунджі ібн Абулхайр-хан
عبد الله بن کچھکنجو
1540 °C.E.
Верховний хан
خان العليا
Абдуллатіф ібн Кучкунджі ібн Абулхайр-хан
عبد اللطیف بن کچھکنجو
1540-1551 °C.E.
Верховний хан
خان العليا
Навруз Ахмад ібн Суюнчходжа ібн Абулхайр-хан
نوروز احمد بن سنجق بن ابو الخیر خان
1551-1556 °C.E.
Верховний хан
خان العليا
Пірмухаммад ібн Джанібек ібн Ходжа Мухаммад ібн Абулхайр-хан
پیر محمد خان بن جانی بیگ
1556-1561 °C.E.
Верховний хан
خان العليا
Іскандар ібн Джанібек ібн Ходжа Мухаммад ібн Абулхайр-хан
اسکندر بن جانی بیگ
1561-1583 °C.E.
Верховний хан
خان العليا
Buzurg Khan
بزرگ خان
Abdullah Khan Uzbek
عبد الله خان ازبک
Абдуллах ібн Іскандар ібн Джанібек ібн Ходжа Мухаммад ібн Абулхайр-хан
عبد الله خان بن اسکندر
1583-1598 °C.E.
Хан
خان
Абдулмумін ібн Абдуллах ібн Іскандар ібн Джанібек ібн Ходжа Мухаммад ібн Абулхайр-хан
عبد المومن بن عبد الله خان
1598 °C.E.
Хан
خان
Пірмухаммад ібн Сулейман ібн Джанібек ібн Ходжа Мухаммад ібн Абулхайр-хан
پیر محمد خان بن سلیمان خان بن جانی بیگ بیگ
1598-1601 °C.E.
Khanate of Bukhara taken over by a new dynasty called the Janids also known as Toqay -Temurids (descendants of Khans of Astrakhan).
  • Blue Row Signifies progenitor chief.
  • Khans of significance highlighted in Bold.

ПриміткиРедагувати

  1. Наукова назва цієї держави.
  2. Справжня назва цієї держави.
  3. Holzwarth Wolfgang., The Uzbek state as reflected in eighteenth century Bukharan sources in Asiatische Studien Etudes Asiatiques LX. 2. 2006. Bern. Berlin. Bruxelles. Frankfurt am Main. New York. Oxford. Wien: Peter Lang, p.323
  4. Хафіз-і Таниш Бухарі Шараф-нама-йі шахі (Книга шахської слави). Частина 1. Переклад із перської, вступ, примітки й вказівники. М.,1983, с.142, 151,
  5. Чехович О.Д. Із джерел з історії Самарканда XV століття. // Із історії епохи Улугбека. — Ташкент, 1965. — С. 325.
  6. Саліх Мухаммед. Із поеми «Шейбані-наме». Архів оригіналу за 9 листопада 2016. Процитовано 26 червня 2020. 
  7. A.J.E.Bodrogligeti, «MuÌammad Shaybænî’s Bahru'l-huda: An Early Sixteenth Century Didactic Qasida in Chagatay», Ural-Altaische Jahrbücher, vol.54 (1982), p. 1 and n.4
  8. Б. В. Норік, Роль шибанідських правителів у літературному житті Мавераннахра XVI в. // Рахмат-наме. Спб, 2008, с.230
  9. Материалы по истории казахских ханств XV—XVIII веков. (Извлечения из персидских и тюркских сочинений). Алма-Ата. Наука. 1969, с.280-281