Відкрити головне меню

День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження

Де́нь працівникі́в видавни́цтв, поліграфі́ї і книгорозповсю́дження — професійне свято України. Відзначається щорічно в останню суботу травня.

Історія святаРедагувати

Свято встановлено в Україні «…враховуючи значний внесок працівників видавничо-поліграфічного комплексу у справу відродження духовності народу, розвиток науки, культури, освіти, всіх сфер життя суспільства…» згідно з Указом Президента України «Про День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження» від 25 травня 1999 року № 563/99.

Першою українською друкарнею можна вважати краківську друкарню Швайпольта Фіоля, в якій 1491 року з'явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня Фіоля видавала книги для України та суміжних країн, вона почала видання книг на кирилиці в тій формі, яку продовжили друкарні в Україні. Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров-Федорович. Вона діяла протягом 1573—1575 рр. А першою виданою на українських землях книгою став «Апостол» (1574), який історично започаткував розвиток друкарства в Україні.

Справжнім шедевром друкарського мистецтва стала Острозька Біблія, завершена 1581-го. Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою».

Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована 1616, Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя. Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні працювали і латинсько-польські: першою була невелика друкарня у Львові, що діяла впродовж 1592—1602 р.

Фахівці для видавничої справи, поліграфії та книгорозповсюдженняРедагувати

Всього в Україні в 1574 - 1648 рр.. діяло 25 друкарень. Головними центрами видавничої діяльності були великі торговельні міста - Київ, Львів, Острог: тут були не лише кадри ремісників, книжників, редакторів, але й можливості ширшого збуту. При великих друкарнях були свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги разом з іншими товарами. Був в Україні і негативний досвід руйнації книговидання, починаючи з 1720 р., коли Петро І заборонив своїм указом книговидання українською мовою. Українське книговидання часами трохи жевріло, але не помирало. Навіть у складний період між першою і другою світовими війнами існувало близько 50 українських видавництв.

Видавнича справа та друковане словоРедагувати

В даний час перед українською книгою і тими, хто займається її розповсюдженням, постала інша проблема - ринкові відносини.

Готує фахівців для видавничої справи, поліграфії та книгорозповсюдження. Випускники працюють у видавництвах, друкарнях, редакціях періодичних видань, на радіо і телебаченні, в рекламних організаціях, на підприємствах з виготовлення поліграфічних матеріалів та поліграфічного машинобудування, в організаціях мережі книгорозповсюдження. Видавнича справа та друковане слово – один із визначальних факторів формування національної свідомості українців. Вона сприяє подальшій розбудові української державності, відродженню духовності, культурних традицій, досягненню європейських соціальних, економічних та культурних стандартів в Україні.

Дивись-Українська академія друкарстваРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Про День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження | від 25.05.1999 № 563/99
  • Дурняк Б. В. Видавнича справа та поліграфічна діяльність в Україні: моногр. / Б. В. Дурняк, А. М. Штангрет, О. В. Мельников, Я. М. Угрин ; М-во освіти і науки України. Укр. акад. друкарства. — Львів: Укр. акад. друкарства, 2009. — С. 7–20.
  • Дурняк Б. В. Видавнича справа та поліграфічна діяльність в Україні: моногр. / Б. В. Дурняк, А. М. Штангрет, О. В. Мельников, Я. М. Угрин ; М-во освіти і науки України. Укр. акад. друкарства. — Львів: Укр. акад. друкарства, 2009. — С. 64–74.

Див. такожРедагувати