Вікіпедія

Денисенко Олександр Володимирович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Денисенко.

Олександр Володимирович Денисенко
Народився 5 вересня 1958(1958-09-05) (65 років)
Київ, УРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання Київ
Діяльність актор, режисер, письменник
Alma mater Всесоюзний інститут кінематографії
Членство НСКУ
Батько Денисенко Володимир Терентійович
Мати Наум Наталія Михайлівна
Родичі брат Денисенко Тарас Володимирович
У шлюбі з Тетяна Люта
Діти

донька Ярина 1988 р.н.

син Володимир 1992 р. н.
Нагороди Заслужений діяч мистецтв України
IMDb ID 0219201

Олекса́ндр Володи́мирович Денисе́нко (*5 вересня 1958, Київ) — український літератор (драматург, прозаїк, сценарист), актор, режисер, автор теле- і радіопередач. Член Спілки кінематографістів України, Асоціації українських письменників. Заслужений діяч мистецтв України (2004).

Загальні відомості ред.

У 1981 році закінчив акторський факультет Всесоюзного інституту кінематографії у Москві. Згодом — кінорежисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого. Поставив фільми: «Що записано в книгу життя» (лауреат Міжнародного кінофестивалю Матері — Ізраїль, Хайфа, 1989 р., та Всесоюзного фестивалю «Дебют» — Москва, 1989 р.), «Повіяв вітер січовий», «…І почалась революція», «П'ятий рік: пробудження», «Замість Бога» та інші. Як актор зіграв ролі у фільмах: «Високий перевал» (Ґран-прі Міжнародного фестивалю «Молодість», 1982 р.), «Легенда про княгиню Ольгу», «Помилуй і прости», «Совість», «Казки старого Арбату», «У привидів у полоні», «Українська вендета», «Сльози крапали» та інших. Автор низки романів, повістей, оповідань та кіносценаріїв.

Біографія ред.

Народився 5 вересня 1958 року у місті Києві у родині кінорежисера, Народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Денисенка Володимира Терентійовича, і актриси, Народної артистки України Наум Наталії Михайлівни.

У 1975 році закінчив київську середню школу № 92 ім. Івана Франка і вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на факультет кібернетики. Впродовж навчання на факультеті, вже перебуваючи на другому курсі, створив студентський аматорський театральний гурток під назвою «Біля колон» і поставив два спектаклі «Двадцять хвилин з ангелом» за О.Вампіловим та «Міщанин-шляхтич» за Ж. Мольєром.

У 1978 році вступив на акторський факультет Всесоюзного інституту кінематографії у Москві на курс Народного артиста СРСР Сергія Бондарчука, який закінчив у 1981 році.

У 1981—2002 рр. (з перервами) — режисер і актор на кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка.

Починаючи від 8 березня 2000 року до 3 серпня 2005 року працював на телекомпанії «Київ» як автор і ведучий щоденної телепрограми «Кіносалон Олександра Денисенка», автор та диктор анонсів кінофільмів та завідувач відділу кінопрограм. Визначав творчі напрямки кіномовлення телеканалу.

Директор студії «Укртелефільм» (1994—1995 рр.; за даними knpu.gov.ua - з 1994 по 1998 рік[1])

Директор з творчих питань телекомпанії «Глас» (2005—2010 рр.)

Заступник директора радіо «Культура» Українського радіо (УР-3) (2010 р. — до жовтня 2014 р.).

Директор радіо «Культура» Українського радіо (УР-3) — (з жовтня 2014 р. — до нинішнього часу).

Акторська та виконавська діяльність ред.

З 1981 до 1988 року працював на кіностудії ім. Олександра Довженка актором. Знявся у двадцяти п'яти картинах переважно у головних ролях або ролях другого плану у відомих режисерів: Георгія Данелії, Савви Куліша, Юрія Іллєнка, Олександра Муратова, Бориса Івченка, Ігоря Негреску, Олега Бійми та інших. Як актор виконав ролі у фільмах: «Високий перевал», «Легенда про княгиню Ольгу», «Казки старого Арбату», «У привидів у полоні», «Помилуй і прости», «Совість», «Українська вендета», «Сльози крапали», «Провал операції „Велика ведмедиця“», «Острів любові», «Раптовий викид», «Скарга», «Шевченко. Заповіт», «Троянський Спас» та ін.

За роль Гарвасія Доцьо у фільмі «Високий перевал» був удостоєний гран-прі Міжнародного фестивалю «Молодість» у 1982 р.

Режисерська діяльність ред.

Після здобуття режисерської освіти і закінчення кафедри режисури кіно та телебачення кінофакультета Київського театрального інституту у 1988 році, на якому вчився не полишаючи акторської діяльності, працював одночасно на тій же студії ім. О. Довженка як і режисер-постановник.

У 1988 році на кіностудії ім. О.Довженка як режисер-постановник і сценарист зняв художній фільм «Що записано у книгу життя» за Михайлом Коцюбинським. Фільм «Що записано в книгу життя» — лауреат міжнародного кінофестивалю Матері (Ізраїль, м. Хайфа) — 1989 р. та Всесоюзного фестивалю «Дебют» (м. Москва) — 1989 р.

У 1989 році був режисером відновлення і нової редакції «репресованого» художнього кінофільму «Совість» (автори фільму: В. Денисенко та В. Земляк).

У 1992 році, у зв'язку з тим, що в Україні практично припинилось кіновиробництво, працював у системі Держтелерадіо. Був автором і режисером історико-публіцистичної телепрограми «VADE ME CUM» на студії «Укртелефільм».

1993 року перейшов на роботу до Національної кінематеки України як режисер-постановник 2-ї категорії, а потім — 1-ї категорії. Під час роботи у кінематеці обіймав посади зав. відділу та продюсера кіновідеолітопису. Зняв науково-популярні фільми: «Повіяв вітер січовий», «…І почалась революція», «1905-й рік: пробудження».

З 1994 по 1998 рік працював головним режисером ТВО «Культура», директором ТВО «Образ», директором студії «Укртелефільм» та старшим режисером ТВО «Відродження» у системі Держтелерадіо та Національної телекомпанії України. Був автором телепрограм «TV-історії», «Парадокси історії» та інших.

У 1996 році зняв, як режисер і сценарист, документальний фільм про більшовицький терор — «Замість Бога». У 1998 році працював головним продюсером «Українського об'єднання артистів» і як режисер-постановник поставив театралізоване шоу «АКТ-АКАДЕМІЯ» за участю театральних акторів з усіх театрів м. Києва.

З 1999 року працював на кіностудії ім. О. Довженка, з 2000 року паралельно працюючи на телеканалі «Київ», як режисер-постановник зняв документальний фільм про Києво-Могилянську Академію «Academia sempiterna» у 2003 році та повнометражний художній фільм «Троянський Спас» у 2004 році.

Одночасно за угодою працював у театрі ім. І. Франка і поставив, як режисер, виставу за Едуардо Де Філіппо «Різдво у домі Куп'єлло» за власним перекладом у 2003 році.

у 2008 р. створив, як режисер-постановник і автор сценарію, повнометражний документальний фільм «Сумна історія Антона Чехова» (Телекомпанія «Глас»).

У 2013 був режисером і сценаристом документального повнометражного фільму «Денисія. Світи Володимира Денисенка» (Національна кінематека України).

У 2015 р. створив, як режисер-постановник та автор сценарію, повнометражний художньо-документальний фільм про Тараса Шевченка «І я таки жив!»[2]. Також триває робота над кінострічкою про Тараса Шевченка «Тарас. Прощання з пустелею» (фільм присвячений життю Шевченка в останні місяці його десятирічного заслання у 1847—1857 рр.)[3].

У 2018 р. зняв художній фільм-сагу «Тарас. Повернення» робочі назва: «Прощання з пустелею», «Таразі. Прощання з пустелею» (120 хв., компанія Інсайтмедіа) про період заслання Тараса Шевченка у Казахстані.

9 березня 2019 року відбувся передпрем'єрний показ фільму в Національному музеї Тараса Шевченка. 13 вересня 2019 року відбулася фестивальна прем'єра фільму на Міжнародному кінофестивалі «Бруківка» у Кам'янці-Подільському. В український широкий прокат стрічка вийшла 24 вересня 2020 році; прокатник — Svoe kino.

У вересні 2019 року у Кам'янці-Подільському на кінофестивалі «Бруківка» фільм отримав 1-шу нагороду як найкращий художній український фільм, операторська робота оператора фільму Олександра Кришталовича була визнана найкращою, а приз за найкращу акторську гру акторів у головній ролі був вручений акторам фільму Анні Топчій та Юрію Шульгану.

Наприкінці жовтня 2019 року на Міжнародному кінофестивалі «Місто мрії» у Рівному фільм виборов перше місце у номінації художніх фільмів.

Літературна діяльність ред.

З 1988 року пише прозу і друкується в українських часописах, літературних збірках та газетах. Автор романів, повістей, оповідань, кіносценаріїв та п'єс. Пише вірші, які не пропонує жодному видавництву, оскільки вважає, що майстерністю римувати мусить володіти і використовувати, як літературний тренінг, у своїй роботі кожен письменник.

Повість «Глина» опублікована у журналах «Українські проблеми» (1994. — Ч.3: перший розділ) та «Київ» (1996. — Ч.1-2: обидва розділи), повість «Потяг» опублікована у «Кур'єрі Кривбасу» (1997. — Ч. 85-86), оповідання «Запах зломленої квітки» опубліковане у «Кур'єрі Кривбасу (1994. — Ч.17), оповідання „Залізна баба“ опубліковане у газеті „Нєзавісімость“ українською мовою (14 червня 1996 р.). У співавторстві з Аллою Тютюнник написав повість „На шляху підземної ріки“, що була надруковано на сторінках журналу „Київ“ (1990. — Ч.9) та у збірці „Романи і повісті“ у 1989 році. У часописі „Кур'єр Кривбасу“ поміщено уривок з його роману „Комедія інстинкту“ (1999. — Ч.119-120) та скорочений варіант роману „Містич“ (2002. — Ч. 167—168), повість „Вітя Давида — людина ідеї“ у часописі „Кур'єр Кривбасу“ (2004. — Ч.188), оповідання „Великий Іван“ („Кур'єр Кривбасу“ (2008. — Ч.255).

П'єса „Оксана“ про останні роки життя і таємницю смерті Т. Шевченка опублікована у „Кур'єрі Кривбасу“ (2002. — Ч.148) та у збірці „Наша драма“ (грудень 2002 р.). Ця п'єса поставлена у Національному академічному театрі ім. І. Франка у 2003 році під назвою „Божественна самотність“.

Комедія-мюзикл „Травень-вересень“ опублікована у „Кур'єрі Кривбасу“ (2005. — Ч.187).

Оповідання „Душа ріки“ перекладене німецькою мовою й видрукуване в німецькій антології химерної літератури „Die Stimme des Grases“ (2000 — Brodina Verlag), у „Кур'єрі Кривбасу“, газеті „Слово“, а також видане у антології „Приватна колекція“ (2002. — Львів.).

У 2008 році у Літературній агенції „Піраміда“ вийшла книжка прози „Душа ріки“.

На початку 2009 р. у видавництві Грані-Т» вийшла друком книга «Сердечний рай, або Оксана» про останні роки життя Т. Шевченка, у основу якої покладено текст п'єси «Оксана» О. Денисенка, а також опубліковано невідомі документи з життя Т. Шевченка та коментарі істориків, мистецтвознавців та діячів культури.

Книга Олександра Денисенка «Сердечний Рай… або Оксана» одержала друге місце на VI-му Міжнародному конкурсі книги у Москві у номінації «Співдружність».

У 2009 році О. Денисенко за кіносценарій «Оксана» одержав ІІ премію всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова».

У 2010 р. у видавництві «Грані-Т» вийшов роман-фентезі О. Денисенка «Межник. На грані світла і тіні».

6 березня 2012 р. О. Денисенко переміг у Всеукраїнському конкурсі літературних сценаріїв художнього фільму про Тараса Шевченка до 200-ліття від дня народження поета. За надання його сценарію «Прощання з пустелею» першого місця журі конкурсу на чолі з французьким кінокритиком Любомиром Госейко та українським кінооператором Юрієм Гармашем проголосувало одноголосно.

Автор циклу «Історія християнської Церкви», який складається зі 150 драматичних есеїв, поставлених на Українському радіо у 2012—2013 рр. і виданих окремим накладом з 6 CD-дисків у 2013 р.

Автор трьох сценаріїв літературно-драматичних радіопостановок з життя Тараса Шевченка: «Походження», «І не чорнявий, і не білявий», «О, мій сопутниче святий!», поставлених на Національному радіо у 2014 р..

Членство у НДО ред.

Нагороди ред.

Примітки ред.

  1. ↑ http://knpu.gov.ua/content/цикл-радіопередач-«історія-християнської-церкви»
  2. ↑ Прем'єра фільму «І я таки жив»
  3. ↑ Радіо Свобода: «Прощання з пустелею». Триває робота над кінострічкою про Тараса Шевченка (30 грудня 2016). Архів оригіналу за 5 січня 2017. Процитовано 4 січня 2017.

Джерела ред.


  Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Денисенко_Олександр_Володимирович&oldid=41649116