Демонстрація на Александерплац

Александерплац 4 листопада 1989 року
Початок демонстрації в західній частині S-вокзалу Александерплац

Демонстрація на Александерплац (нім. Alexanderplatz-DemonstrationAlexanderplatz-Demonstration) — демонстрація, що пройшла 4 листопада 1989 року у Східному Берліні і закінчилася мітингом на площі Александерплац, що зібрав, за різними оцінками, від двохсот тисяч чоловік[1] до мільйона[2], найбільша демонстрація в історії НДР[3]. Головною вимогою демонстрантів було дотримання державою 27-го і 28-го пунктів Конституції НДР, що гарантували громадянам свободу слова і свободу зібрань. Організаторами демонстрації виступали асоціація художників, асоціація працівників кіно і телебачення і комітет розважальних мистецтв НДР.

Демонстрація на Александрплац стала першою офіційно узгодженої з владою акцією, що проводиться приватними організаціями на території НДР. Після довгих нарад між поліцією НДР і МДБ НДР дозвіл на проведення демонстрації було отримано 26 жовтня. З владою були узгоджені списки промовців-ораторів, в який увійшли представники опозиції, діючі партійні функціонери і культурна інтелігенція. 4 листопада в суботу о 9:30 почалася демонстрація, до 11:00 люди вийшли до площі Александерплац, на якій з імпровізованої сцени тримали мова оратори. Серед виступаючих були діячі культури — письменник Стефан Гейм, актор Ульріх Мюе, письменниця Кріста Вольф, драматург Хайнер Мюллер, богослов і дисидент Фрідріх Шорлеммер; від опозиційних політичних течій з промовами виступили представник опозиційної групи за мир і права людини Маріанна Біртлер, представник об'єднання «Новий форум» Йенс Райх, представник Ліберально-демократичної партії Німеччини Манфред Герлах; від діючої партії влади (Соціалістичної єдиної партії Німеччини) голова Берлінської колегії адвокатів Грегор Гізі, генерал-полковник державної безпеки у відставку Маркус Вольф і секретар ЦК СЄПН Гюнтер Шабовські[4][5].

Сама демонстрація і всі виступи зі сцени у прямому ефірі протягом трьох годин транслювалися державним телебаченням[6].

Найпоширенішим гаслом на транспарантах було «Ми — народ!» (нім. Wir sind das Volk!Wir sind das Volk!), також зустрічалися гасла: «Громадянські права не тільки на папері» (нім. Bürgerrechte nicht nur auf PapierBürgerrechte nicht nur auf Papier), «40 років досить!» (нім. 40 Jahre sind genug40 Jahre sind genug), «Привілеї для всіх» (нім. Privilegien für allePrivilegien für alle), «Соціалізм так, Егон немає» (нім. Sozialismus ja, Egon neinSozialismus ja, Egon nein) та інші.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Истинные причины ликвидации ГДР  Архівовано 4 березень 2016 у Wayback Machine.
  2. Ilko-Sascha Kowalczuk: Endspiel. Die Revolution von 1989 in der DDR, C.H. Beck, München 2009, S. 446 ff. books.google
  3. Порожнє посилання на джерело‎ (довідка) 
  4. Порожнє посилання на джерело‎ (довідка) 
  5. Kowalczuk, Ilko-Sascha. Endspiel: die Revolution von 1989 in der DDR : [1][]. — C.H. Beck, August 2009. — P. 446–453. — BookSources/9783406583575 ISBN 978-3-406-58357-5.
  6. Timmer, Karsten. Vom Aufbruch zum Umbruch: Die Bürgerbewegung in der DDR 1989 : [2][]. — Vandenhoeck & Ruprecht, Januar 2000. — P. 276–279. — BookSources/9783525359259 ISBN 978-3-525-35925-9.