Демократична Україна (газета)

газета в Україні

«Демократи́чна Украї́на» — всеукраїнська громадсько-політична газета, до 1991 року виходила під назвою «Радянська Україна». З початку 2020 року не видається.[джерело?]

Демократична Україна
Країна  Україна
Тип щотижнева, виходить у п'ятницю
Мова українська
Територія Україна
Місце публікації Київ
Видавець Редакція газети «Демократична Україна»
Періодичність 1 тиждень

Засновано червень 1918
Головний редактор Адаменко Віталій Едуардович
Головний офіс 03047, Київ, пр. Перемоги, 50
Передплатний індекс
(Укрпошта)
30663

dua.com.ua

Історія

ред.

Радянська доба

ред.

«Демократична Україна» заснована в червні 1918 під назвою «Коммунист» (російською мовою), як орган ЦК КП(б)У і харківського губкому, українізована 16 червня 1926 під назвою «Комуніст», 1934 у зв'язку зі зміною столиці УРСР перенесена до Києва. Після ліквідації щоденника «Вісті ВУЦВК» «Комуніст» став з 15 травня 1941 також органом Верховної Ради УРСР. Під час Другої світової війни виходила у Вороніжі, Ворошиловграді, Саратові, Москві та Харкові, від 1944 у Києві. З 1 лютого 1943 виходила під назвою «Радянська Україна». Станом на 1945 є органом ЦК КП(б)У, Верховної Ради і РНК УРСР.[1]

Найбільшого значення і розквіту газета досягла після українізації, коли нарівні з «Вістями ВУЦВК», «Комуніст» був провідною політичною газетою УРСР. У газеті друкувалися, крім власних журналістів, статті політичних діячів УРСР, а також провідних комуністів інших республік та закордону. У 19301932 «Комуніст» виходив щоденно (по 359—360 чч. на рік), досягши 450 000 примірників накладу в 1932. У роки сталінського терору редактор і співробітники «Комуніста» були репресовані.

Від січня 1938 в Києві почала виходити паралельна республіканська газета російською мовою «Советская Украина» (тепер «Правда Украины»), накладом 345 000, причому наклад «Комуніста» становив близько 360 000. Після німецько-радянської війни наклад «Радянської України» залишився стабільним (до 500 000 примірників); одночасно дві центральні політичні газети в Москві — «Правда» та «Известия» досягли зростання накладів до 8—10 млн кожна, а кількість примірників, розповсюджуваних в УРСР, значно перевищила весь наклад «Радянської України». Так, 1970 газети «Правда» передано на Україну фототелеграфом або друковано з матриць у Києві 750 000 примірників денно, у Харкові — 270 000, у Донецьку — 250 000, у Дніпропетровську — 210 000, у Львові — 160 000. «Известия» друкувалися у Києві (1 100 000 примірників), Харкові (300 000) та кількох обласних центрах. Крім того, ці дві газети доходили до рук читача в УРСР раніше, ніж «Радянська Україна», яка часто надходила у продаж з запізненням.

У 1970 в редакції «Радянської України» працювало 95 журналістів, у тому числі 60 творчих співробітників, з них 35 працювало у редакції, а 25 були кореспондентами. Закордонних кореспондентів «Радянська Україна» не мала.

Енциклопедія українознавства в 1970-ті роки характеризувала газету так:

  Разом з «Правдою Украины» «Р. У.» належить до найбільших за ч. працівників загальнополіт. респ. газ. СРСР (газ. «першої категорії»). Склад ред. «Р. У.» належить до союзної «номенклатури», встановлюється у кожному випадку відповідною ухвалою ЦК КПРС, а не ЦК КПУ. Якщо «Известия» призначені в основному міськ., зокрема інтеліґентському читачеві та працівникам держ. апарату, а «Правда» — чл. партії, «Р. У.» повинна б орієнтуватися на партійно-сов. апарат і на інтелігенцію міст і сіл в УРСР; на ділі «Правда Украины» присвячує більше місця проблематиці промисловості, міста, науки і техніки. «Специфікою «Р. У.» є виступи проти укр. «буржуазних націоналістів» і взагалі матеріали ідеологічно-пропагандивного типу. Літ. і мист. критика газ. відзначається консерватизмом та догматизмом навіть на тлі сов., особливо моск.  

Роки української незалежності

ред.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 газета «Радянська Україна» була перейменована на «Демократична Україна».

Відповідальні редактори газети

ред.

Додатково

ред.

З 1971 до 9 лютого 2007 ім'я «Радянської України» носив київський проспект Георгія Ґонґадзе.

Джерела та література

ред.

Література

ред.

Примітки

ред.
  1. «Ведомости ВС СССР» 1945, № 51 (378), 20 августа, с. 2.

Посилання

ред.