Вікіпедія

Демидов Іван Іванович

Іван Іванович Демидов (нар. 23 липня 1963, Сизрань, Куйбишевська область, Російська РСФР, СРСР) — російський політичний і громадський діяч, в минулому телеведучий, продюсер і медіаменеджер. Голова президії Фонду розвитку сучасного мистецтва. Член Громадської ради при Міністерстві культури Російської Федерації (з 2016 року)[1]. Член Академії Російського телебачення (з 2000 року).

Демидов Іван Іванович
Файл:Демидов и Додолев в Ирландии (1995)
Іван Демидов у 1995 році
Народився 23 липня 1963(1963-07-23) (60 років)
Сизрань
Громадянство СРСР СРСР → Росія Росія
Національність Росіяни
Діяльність режисер, виробник, ведучий, політик, телеведучий, телепродюсер
Відомий завдяки телеведучий
Alma mater Pyatigorsk State Universityd
Знання мов російська
Роки активності 1987 — тепер. час
Військове звання сержант
Партія Єдина Росія
IMDb ID 0218471

Внесений до «чистилища» бази «Миротворець»[2].

Походження та навчання ред.

Іван Демидов народився 23 липня 1963 року в Сизрані Куйбишевської області в родині заступника міністра зв'язку Івана Семеновича Демидова і педагога Галини Едуардівни Демидової[3].

У 1980 році закінчив середню школу № 16 у Куйбишеві. З 1981 по 1983 року проходив військову службу в 7-й гвардійській повітряно-десантній дивізії ВДВ СРСР на території Литовської РСР (військове звання — сержант).

У 1995 році заочно закінчив П'ятигорський державний лінгвістичний університет за спеціальністю російська мова та література.

Робота на телебаченні ред.

З 1983 по 1987 роки Іван Демидов працював освітлювачем цеху позастудійного освітлення ТТЦ Держтелерадіо.

У 1987 році був призначений на посаду адміністратора Головної редакції програм для молоді (Молодіжної редакції Центрального телебачення Держтелерадіо). Він брав участь у виробництві програм «Що? Де? Коли?»[4], «Світ і молодь»[5], «Від усієї душі», «А ну-ка, дівчата». У тому ж році став адміністратором нової програми під назвою «Погляд», яка багато в чому змінила як радянське телебачення, так і атмосферу в країні. Через півроку після першого випуску програми Демидов стає асистентом режисера, а ще через півроку — повноправним режисером програми[6]. Коли на другий рік існування програми «Погляд» в її рамках придумувався формат «ток-шоу», Демидов брав безпосередню участь у його створенні. Крім того, йому належить поняття «ток-шоу» в тому вигляді, в якому воно прижилося[7].

У 1989 році на деякий час Іван Демидов виїздив за кордон. Як режисер по освітленню працював на XIII Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Пхеньяні (КНДР).

У 1990 році став одним із засновників телекомпанії VID, був членом Ради директорів і акціонером телекомпанії. Взимку 1991 року Іван Демидов стає автором і ведучим програми «МузОбоз», яка виходила кілька років на Першому каналі і здобула велику популярність як в середовищі шоу-бізнесу, так і серед простого населення. Не менш примітним був імідж ведучого Демидова з незмінними чорними окулярами, які він носив на публіці до кінця десятиліття[8]. Вже за рік Демидов запустив «Майданчик Обозу», в рамках якої проходили як збірні, так і сольні концерти популярних артистів. Перший час даного роду заходи проходили в «Лужниках», а потім стали можливі виїзні «майданчики»[6].

У 1994 році Іван Демидов обіймає посаду директора телеканалу «ТВ-6 Москва» Московської незалежної мовної корпорації (МНВК)[9], а в 1995 році стає віце-президентом і заступником генерального директора МНВК. Під його керівництвом на каналі був запущений ряд оригінальних програм[10][11]: «Пост-музичні новини», «Акули пера», «Я сама», «Диск-канал», «Партійна зона», «Катастрофи тижня» та інші[12]. Працюючи на «ТВ-6», Демидов продовжив практику виїзних гастролей, але вже за участі працівників каналу. Так, він організовував фестивалі молоді «6 днів "ТВ-6"» у Красноярську, а також у Ханти-Мансійському автономному окрузі та інших регіонах[13].

У 1995 році Демидов заснував газету «МузОбоз», а в 1996 році — неформальну театральну премію «Чайка», яка спочатку була премією каналу «ТВ-6», а потім зажила самостійним життям[14].

У 1996 році його програма «МузОбоз» переїхала на канал «ТВ-6». У 1998 році місцем ведучого програми Демидов поступився Отару Кушанашвілі та Лері Кудрявцевій, а в 2000 році Демидов ухвалив рішення щодо припинення випуску програми. Також, в пізні роки «ТВ-6» телевізійник вів програми «ЦитаДень» і «Як жити по-православному»[15][16].

У 1997 році отримав премію Союзу журналістів Росії «Кращий менеджер телебачення»[17].

У 1998 році на «ТВ-6» на честь 100-річчя МХАТу вийшов серіал «Чехов і Ко», продюсером якого був Іван Демидов (разом з Андрієм Разбашом)[18]. Для молодіжного каналу це було властиво, на що Демидов в інтерв'ю програмі «Погляд» сказав, що молодь повинна говорити про головне, і твори Чехова повинні належати наступному поколінню[19].

У 2000 році знявся у фільмі «Брат 2» в ролі камео (ведучого телепередачі «У світі людей», в якій брали участь головні герої фільму)[12].

У травні 2001 року, через зміну керівництва та зміни мовної політики каналу «ТВ-6», Демидова звільняють за власним бажанням з посади заступника генерального директора МНВК[20][21]. Після уходу з останнього місця роботи, за власними словами, на деякий час зробив перерву в активній телевізійній кар'єрі[22].

У березні 2002 року брав участь в аукціоні на шосту метрову частоту, що звільнилася після ліквідації «ТВ-6», з концепцією телекомпанії «Твій канал»[23], але програв команді Євгена Кисельова[24]. У 2003 році брав участь у реаліті-шоу «Останній герой-3: Залишитися в живих»[25][26].

З жовтня 2003 по серпень 2005 року був ведучим релігійної програми «Російський погляд» на «Третьому каналі»[27][28]. В одному з інтерв'ю того ж періоду Демидов назвав себе «активною православною людиною», заявляв, що прийняв хрещення в 33 роки[17].

У 2005 році заснував православний телеканал «Спас» разом з Олександром Батановим, який відразу ж став його генеральним директором[29]. У тому ж році Демидов відійшов від телебачення і поринув у політику. У листопаді 2005 року він увійшов до складу Координаційної ради «Молодої Гвардії Єдиної Росії» («МГЄР»), де відповідав за ідеологію і політичну роботу[30]. 15 грудня 2006 року, на II з'їзді «МГЄР» знову був обраний до складу ради.

Державна служба ред.

У лютому 2008 року Іван Демидов був призначений начальником ідеологічного управління політичного департаменту партії «Єдина Росія»[31]. Пізніше в тому ж році перейшов на посаду начальника департаменту гуманітарної політики і громадських зв'язків Управління Президента РФ з внутрішньої політики.

З 15 травня 2009 по січень 2010 року був відповідальним секретарем Комісії з протидії фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії (голова Комісії — Сергій Наришкін). Потім з липня 2011 по липень 2014 року працював у Комісії з питань релігійних об'єднань при Уряді РФ[32][33].

З травня 2012 року по грудень 2013 року був заступником міністра культури РФ, курував кінематографію[34].

З січня 2014 року деякий час був генеральним директором державної автономної організації «Дирекція парку „Росія“»[35]. У жовтні 2015 року очолив Фонд розвитку сучасного мистецтва[36].

Громадська позиція ред.

Іван Демидов свідомо порушив державний кордон України з метою проникнення до окупованого Росією Криму. У липні 2016 року він брав участь у пропагандистському форумі «Таврида-2016»[37]. Також він неодноразово, починаючи з березня 2014 року, виступав з антиукраїнськими виступами[38].

Факти ред.

  • У 1992 році був включений Жириновським до складу «Тіньового кабінету» ЛДПР як «міністр без портфеля»[39].
  • У 1990-х роках Івана Демидова неодноразово запрошували до складу журі Вищої ліги Клубу Веселих та Кмітливих. Тричі був членом журі фестивалю КВК «Голосящий Ківін» (1995—1997). Як член журі також запрошувався на ювілейні ігри КВК у 2006 та 2016 роках.
  • 23 травня 2014 року потрапив у ДТП на 38-му кілометрі Дмитровського шосе і був госпіталізований у важкому стані[40].

Родина ред.

  • Старший брат — Анатолій Іванович Демидов — медіаменеджер, до вересня 2011 року обіймав посаду генерального директора телеканалу «Amazing Live»[41].
  • Племінник — Дмитро Анатолійович Демидов — телевізійний режисер[42].
  • Колишня дружина — Олена Леонтіївна Демидова, працювала продюсером «Партійної зони»[43][44] та «Акул пера»[45] на каналі «ТВ-6»[46].
    • дочка Анастасія[47].

Примітки ред.

  1. ↑ Общественный совет при Министерстве культуры Российской Федерации. Архів оригіналу за 3 червня 2019. Процитовано 31 травня 2019.
  2. ↑ Демидов Иван Иванович / Демидов Іван Іванович / Demidov Ivan Ivanovich(рос.)
  3. ↑ Демидов Иван Иванович. Rusperson.
  4. ↑ Иван Демидов: после автокатастрофы – на работу в Кремль?. Собеседник. 3 серпня 2015.
  5. ↑ «МАМА» «ВЗГЛЯДА» О СВОИХ ЗАБЛУДШИХ ПРОТЕЖЕ. Новый Взгляд. 24 листопада 2017.
  6. ↑ а б Фёдор Раззаков. Иван Демидов // Гибель советского ТВ
  7. ↑ Взгляд30 (25 липня 2017). Демидов: Правильно писать "толк-шоу"?. Процитовано 6 вересня 2018.
  8. ↑ Кукольный дом Ивана Ивановича Демидова. Искусство кино. 1 жовтня 2000.
  9. ↑ Дни рождения. Коммерсантъ. 23 липня 1999.
  10. ↑ Тоталитарный Минкульт // Новости культуры и искусства России и мира — МК
  11. ↑ «Русский взгляд» Ивана Демидова. Учительская газета. 21 вересня 2004.
  12. ↑ а б Светлана Бодрова: «Мы просто этим жили. И были счастливы». ПЕРВОЕ ИНТЕРВЬЮ ВДОВЫ СЕРГЕЯ БОДРОВА — О ЛЮДЯХ, КОТОРЫХ МЫ ПОТЕРЯЛИ. И О ТЕЛЕВИДЕНИИ, КОТОРОЕ МЫ ПОТЕРЯЛИ. Colta.ru. 2 листопада 2017.
  13. ↑ 6 ДНЕЙ ТВ 6 В СУРГУТЕ. Музыкальная правда. 18 вересня 1997.
  14. ↑ Вручена театральная премия "Чайка". Коммерсантъ. 26 грудня 2007.
  15. ↑ "СТАРАЮСЬ ИДТИ ЧЕСТНЫМ ПУТЕМ НЕОФИТА". Беседа с ведущим телевизионной программы "Русский взгляд" Иваном Демидовым. Россия в красках.
  16. ↑ Воскресная служба Ивана Демидова. Московские новости. 27 березня 2001. Архів оригіналу за 8 квітня 2001. Процитовано 31 травня 2019.
  17. ↑ а б Иван Демидов займется парком «Россия» стоимостью в 1 трлн рублей. Экс-замминистра культуры будет курировать самый амбициозный проект Подмосковья. Известия. 28 листопада 2013.
  18. ↑ Андрей Разбаш: «Мы хотели нарастить культурный слой». Искусство кино. 1998-01.
  19. ↑ Программа Взгляд (ОРТ, 2 октября 1997) 10 лет программе
  20. ↑ Киселев стал гендиректором ТВ-6. Delfi.lv. 14 травня 2001.
  21. ↑ Иван Демидов: "Особого зла, если подумать, ни на кого не держу". Daily Talking. 15 квітня 2005.
  22. ↑ Могу назвать себя активным православным человеком. Наши современники. Православие и мир. 9 лютого 2005. Архів оригіналу за 3 травня 2019. Процитовано 31 травня 2019.
  23. ↑ Новости. Хроника. СЭ: За «шестую кнопку» будут биться два спортивных канала. Спорт-Экспресс. Новости спорта: футбол, хоккей, теннис, баскетбол, биатлон — все виды спорта на о …
  24. ↑ На шестой кнопке будет вещать "Медиа-социум". NEWSru.com. 27 березня 2002.
  25. ↑ «Последний герой» Иван Демидов: «Во время игры я похудел на 13 килограммов. Рекорд установил Володька Пресняков — 18!». Факты и комментарии. 28 березня 2003.
  26. ↑ Иван Демидов: "Копал яму и все понял". Собеседник. 5 лютого 2003. Архів оригіналу за 28 березня 2003.
  27. ↑ «Я бы хотел сделать ровную палку, но пока не могу…» // Lenta.ru
  28. ↑ Иван Демидов: на пути в монастырь. Московский комсомолец. 25 листопада 2004.
  29. ↑ Иван Демидов: «Спас». 15 июня 2005. Архів оригіналу за 1 березня 2012. Процитовано 6 березня 2011.
  30. ↑ Молодежное движение МОЛОДАЯ ГВАРДИЯ ЕДИНОЙ РОССИИ. Молодежная политика, государственная власть, молодежные объединения. 7 травня 2006. Архів оригіналу за 7 травня 2006. Процитовано 9 вересня 2018.
  31. ↑ Экс-ведущего «Музобоза» назначили главным идеологом «Единой России». Аргументы и факты. 22 февраля 2008. Архів оригіналу за 1 березня 2012. Процитовано 13 серпня 2010.
  32. ↑ Комиссия по вопросам религиозных объединений на сайте Правительства РФ.
  33. ↑ Илья Барабанов, Иван Сафронов, Максим Иванов (31.08.2012). Владислава Суркова бросили на религию. Коммерсант.
  34. ↑ Интерфакс. Просьба Демидова об увольнении с должности замглавы Минкультуры удовлетворена — источник
  35. ↑ Иван Демидов назначен гендиректором парка "Россия". ria.ru. 16 січня 2014. Процитовано 23 травня 2014.
  36. ↑ Коммерсантъ. Современному искусству пожертвовали деятеля
  37. ↑ Форум «Таврида»: художники и скульпторы получили гранты и преференции Подробности: https://regnum.ru/news/2160243.html Любое использование материалов допускается только при наличии гиперссылки на ИА REGNUM.(рос.)
  38. ↑ Референдум в Крыму: реакция российских звезд [Архівовано 2019-05-31 у Wayback Machine.](рос.)
  39. ↑ Михаил Виноградов, Наталья Ратиани. Одинокий Вольфович. — Известия, 09.09.2002. — 161
  40. ↑ Иван Демидов попал в серьезное ДТП
  41. ↑ Демидов Анатолий Иванович. Сайт Media-Atlas.ru. Архів оригіналу за 16 серпня 2021. Процитовано 21 червня 2015.
  42. ↑ Люди за кадром — Иван Демидов // Вокруг ТВ
  43. ↑ «ПАРТИЙНАЯ ЗОНА», ТВ-6 МОСКВА: ВЯЗКОЕ ПРОСТРАНСТВО ИЗ МУЗОНА, УЛЫБЧИВЫХ ФИЗИОНОМИЙ, ЗНАМЕНИТОСТЕЙ И ТАНЦУЛЕК Газета «Музыкальная правда»
  44. ↑ ВЕДУЩИХ «ПАРТИЙНОЙ ЗОНЫ» ХОТЯТ ПОСТРИЧЬ, ЛЕРЕ В НАПАРНИКИ ОТРЯДИТЬ ЛЕНЮ АГУТИНА, А МНЕ — КЛАВКУ ШИФФЕР Газета «Музыкальная правда»
  45. ↑ Уикэнд Газета «Музыкальная правда»
  46. ↑ ПРОДЮСЕР ДЕМИДОВА Газета «Музыкальная правда»
  47. ↑ Уикенд Газета «Музыкальная правда»

Література ред.

  • Додолев Е. «Взгляд» — битлы перестройки. — М.: Зебра Е, 2011. — 352 с. — ISBN 978-5-470001-72-6.
  • Додолев Е. Влад Листьев. Пристрастный реквием. — М.: Зебра Е, 2011. — 256 с. — ISBN 978-5-905629-27-3.
  • Додолев Е. The Взгляд. — М.: Алгоритм, 2013. — 256 с. — ISBN 978-5-4438-0344-9.
  • Додолев Е. Лиsтьев. Поле чудес в стране дураков. — М.: Рипол-классик, 2014. — 450 с. — ISBN 978-5-4438-0260-2.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Демидов_Іван_Іванович&oldid=40702592