Делятицький Дмитро Євгенович

Дмитро́ Євге́нович Деляти́цький (14 серпня 1976, Хабаровськ, РРФСР) — український військовик, бригадний генерал Військово-Морських Сил ЗС України, заступник командувача Морської піхоти Військово-морських сил Збройних сил України (з 2018).

Дмитро Делятицький
Делятицький Дмитро Євгенович
Погон бригадного генерала ЗСУ (2020) гор.svg Бригадний генерал
Dmytro Delyatytsky, Kyiv 2016, 01.jpg
Загальна інформація
Народження 14 серпня 1976(1976-08-14) (46 років)
Хабаровськ, РРФСР
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ВМС ЗС України
Рід військ БЗ МП.svg Морська піхота
Війни / битви Вторгнення Росії в Україну
Командування
2015—2018
Нарукавний знак 36 ОБрМП.png
 36 ОБрМП, командир
2012—2014 1 ОБМП, командир
2012 81-й окремий батальйон логістики (в/ч А2934)
Нагороди та відзнаки
Орден Данила Галицького
Орден Богдана Хмельницького I ступеня (Україна) — 2022Орден Богдана Хмельницького II ступеня (Україна) — 2022Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Медаль «10 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» II ст. (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» III ст. (Міністерство оборони України)
CMNS: Делятицький Дмитро Євгенович у Вікісховищі

Командир 36-ї окремої бригади морської піхоти (2015—2018), 1-го окремого батальйону морської піхоти (2012—2014).

ЖиттєписРедагувати

У 1997 році закінчив загальновійськовий факультет Одеського інституту сухопутних військ за спеціальністю «Бойове застосування танкових підрозділів» (освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр»). Після закінчення навчання обіймав посаду командира взводу 1019-го окремого механізованого батальйону 127-ї механізованої бригади. З 1999 по 2004 був командиром роти цього ж батальйону. З 2004 по 2005 рік — командир роти 127-го окремого механізованого батальйону військ берегової оборони у Феодосії (частина А-0289, розформована).

З 2005 по 2007 рік служив офіцером Відділу управління особового складу командування ВМС, після чого протягом двох років був заступником командира 1-го окремого батальйону морської піхоти. З 2009 по 2012 рік — начальник штабу, перший заступник 81-го окремого батальйону логістики. З січня по серпень 2012 року — командир цього ж батальйону.

16 серпня 2012 року прийняв командування 1-м окремим батальйоном морської піхоти.

На початку березня 2014 року під час українсько-російського конфлікту в АР Крим в/ч А2272 1-го окремого батальйону морської піхоти була заблокована російськими військовими, що вимагали здати зброю та боєприпаси. Українські військові відмовилися виконати ці вимоги[1], а командир батальйону Дмитро Делятицький у інтерв'ю каналу «Кремль.tv» повідомив, що він та усі його підлеглі лишаються вірними присязі народу України, а він особисто виступає за єдину та неподільну державу.

Під час зіткнення з російськими окупаційними силами отримав переломи ребер, після чого потрапив у полон, утримувався в одиночній камері. Наприкінці березня 2014 був звільнений з полону[2].

У 2015 році Делятицький став командувачем 36-ї окремої бригади морської піхоти, сформованої із залишків 36-ї бригади берегової оборони, 1-го і 501-го батальйонів морської піхоти.[3]

У 2018 році був призначений заступником командувача морської піхоти України.

У 2021 році указом Президента України присвоєно звання бригадного генерала.[4]

Відзнаки та нагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Українські морські піхотинці у Феодосії тримають оборону. «5 канал». Архів оригіналу за 13 березня 2014. Процитовано 13 березня 2014. 
  2. Звільнений підполковник Делятицький зі зламаними ребрами прямує до Миколаєва. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 13 січня 2016. 
  3. 36 окрема бригада морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021. 
  4. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №621/2021. Президент України (укр.). Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021. 
  5. Указ Президента України від 21 серпня 2014 року № 660/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  6. Указ Президента України від 24 травня 2022 року № 366/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
  7. Указ Президента України від 26 березня 2022 року № 175/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
  8. Указ Президента України 270—2019. Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 7 лютого 2021. 

ПосиланняРедагувати