Відкрити головне меню

Коцюби́нська Ві́ра Усти́мівна (в дівоцтві Дейша; 22 вересня 1863, Ржев — †1921, Чернігів) — українська революціонерка та громадська діячка, політв'язень Російської імперії. Засновниця першої української школи в Чернігові. Дружина класика української літератури Михайла Коцюбинського.

Коцюбинська Віра Устимівна
Дейша Віра Устимівна
Народилася 22 вересня 1863(1863-09-22)
Ржев
Померла 1 січня 1921(1921-01-01) (57 років)
Чернігів
Національність Українка
Діяльність соціальний активіст
У шлюбі з Михайло Коцюбинський
Діти 4: Юрій, Ірина, Оксана, Роман

Зміст

Ранні рокиРедагувати

 
Віра Дейша, 1887 рік

Віра Устимівна Дейша походила з дворян, з роду Гортинських. Батько її із запорожців. Його пращур, на прізвище Діжа, був «знатный войсковой товарищ Запорожской Сечи». Після її зруйнування дістав дворянство й змінив прізвище на Дейша[1]. Народилась Віра 22 вересня 1863 року в Ржеві, що тоді входив до Тверської губернії. Коли помер батько Віри, мати, Юлія Степанівна Дейша, з дітьми повернулася до України, де оселилась у Чернігові. Там жив брат — відомий лікар Василь Степанович Гортинський, який зробив сестрі протекцію на дуже відповідальну посаду. Юлія Степанівна була освіченою жінкою, закінчила Смольний інститут благородних дівиць у Петербурзі, знала іноземні мови, грала на фортепіано. Тому отримала посаду начальниці Чернігівського єпархіального училища, виховувоючи самостійно трьох дітей.

Освіту Віра Дейша здобула в Чернігівській гімназії і деякий час працювала в жіночому духовному училищі, викладаючи французьку мову, математику та каліграфію[2].

« «Прекрасний жіночий лоб, темне стрижене волосся до плечей і величезні сині очі, серйозні, що вдивляються уважно… у мене після зустрічі на душі світлий сум і радість, що є на світі такі чудові дівчата» [2] »

 — так описав Віру Дейшу у ті роки студент, а згодом письменник Вікентій Вересаєв

Згодом навчання продовжилось в Петербурзі на вищих Бестужевських курсах на природничому факультеті. В той час уряд здійснював перепони щодо вступу дівчат до вищих навчальних закладів, продовжити навчання було не так уже і просто, батьків зобов'язували утримувати свої дочок протягом усього навчання. Тому успіхів у здобутті освіти досягали лише цілеспрямовані особистості, вони ж займали активну життєву позицію. Такою була й Віра Дейша.

Громадська діяльністьРедагувати

У Петербурзі дівчина поринає в революційну і громадську роботу, має широке коло спілкування, у неї розширюється світогляд, і вона включається український націоналістичний рух. Після повернення до Чернігова, Віра — активна учасниця громадських організацій: член правління громадської бібліотеки, член української «Громади» та інших молодіжних гуртків.

1896, на вимогу Варшавського жандармського управління, на Віру Устимівну накладають суворий домашній арешт, ситуація ускладнювалась тим, що мати була у передсмертному стані і потребувала спокою. Смерть матері збіглася в часі з арештом Віри й переведенням її до в'язниці. Причиною арешту стало звинувачення у зв'язках із заарештованим у Варшаві колишнім чернігівським семінаристом Ф. Свидерським, автором популярної брошури «Труд і капітал». Згодом дівчину перевели до Варшавської тюрми в одиночну камеру:

« «Кам'яний темний мішок з слизькою від вогкості й бруду долівкою, по якій вдень повзали стоноги, а вночі зчиняли метушню пацюки, з парашею в кутку, від якої тяжко було дихати; з віконцем десь там, під стелею, яке пропускало крізь ґрати сумне непевне сіре світло зимового дня. Два кроки вперед, два — назад» »

 — таким згадувала місце свого заточення Віра Устимівна.

Звільнили її з в'язниці через сім місяців, віддавши на поруки. Деякий час Віра жила в Москві у брата, а потім повернулась додому, в Чернігів.

Стосунки з Михайлом КоцюбинськимРедагувати

Громадська діяльність сприяла знайомству з Михайлом Коцюбинським. Сталося це у Києві на з'їзді «Громади» у 1894 р., куди вони були делеговані. Згодом, діставши запрошення В. Т. Андрієвського та Б. Грінченка, Михайло Михайлович приїздить у Чернігів, де знову зустрічається з Вірою Устимівною. Перші хвилини зустрічі показали, що вони близькі люди. Віра стає нареченою, а згодом дружиною письменника. Про єднання душ Михайло Коцюбинський писав:

« Я так звик до тебе, ні, це слабий вираз, краще – так поріднився з тобою, що ти мені потрібна як повітря, як вода.[3] »

Віра Устимівна стала матір'ю чотирьох дітей, турбувалась про побут родини, створюючи умови для роботи чоловіка, для його відпочинку, лікування за кордоном. Будинок був охайним, вечори сім'я проводила за читанням або роялем, слухаючи гру господині, яка мала талант, навчила музики і дочок. Під час гостини М. В. Лисенка, Віра Устимівна отримала в подарунок ноти, які й нині зберігаються в музеї М. Коцюбинського.

Віра не стояла осторонь і громадських справ: разом з чоловіком брала участь у роботі громадської бібліотеки, музично-драматичного товариства, комісії з народної освіти, допомагала організовувати «Просвіту» й активно в ній працювала. У всілякі урядові інстанції з Чернігова йшли листи з підписом Віри Устимівни. Вона організовувала літературно-музичні вечори для дітей, концерти й лекції від «Просвіти». Віра була першим слухачем творів Михайла Коцюбинського, який ділився з нею, написавши нову повість чи оповідання. Перебуваючи на Кіпрі, М. Коцюбинський писав дружині:

« Досадно, що не можу тобі читати того, що написав, ти єдиний мій критик, якому я вірю і на смак якого покладаюсь.[3] »

У Чернігові у її чоловіка стався роман з іншою жінкою. Михайло Коцюбинський закохався в Олександру Іванівну Аплаксіну (1880–1973), молодшу за нього на 16 років. Він написав до неї понад 300 листів. Ці стосунки закінчилися 1907 року, коли з анонімного листа про них дізналася Віра. Вона змусила чоловіка дати слово не залишати родину.

Останні рокиРедагувати

Коли 1913-го помер Михайло Коцюбинський, Віра Устимівна не припинила громадської роботи. Вона створює першу українську школу ім. Б. Грінченка, турбується про збереження спадщини Михайла Михайловича, передавши її в музей В. Тарновського з умовою, щоб нічого й ніколи не вивозили за межі Чернігова. Померла Віра Устимівна у 1921 році. Повертаючись із евакуації, вона захворіла на тиф, померла вдома. Похована поруч з Михайлом Михайловичем на Болдиній горі.[3]

РодинаРедагувати

 
Віра Коцюбинська з Чоловіком та дітьми. З ліва на право: Ірина, Віра, Роман, Юрій, Михайло, Оксана.

У Віри було четверо дітей:

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати