Дежьо Ласло

угорський генерал

Дежьо Ласло (угор. László Dezső, з народження і до 1925 року Дежьо Ланчек; 23 липня 1894, Будапешт — 8 червня 1949, Будапешт) — угорський воєначальник, генерал-полковник. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.

Дежьо Ласло
угор. László Dezső
Dezso Laszlo.png
Народився 23 липня 1893(1893-07-23)
Будапешт, Австро-Угорщина
Помер 8 червня 1949(1949-06-08) (55 років)
Будапешт, Друга Угорська республіка
Громадянство
(підданство)
Flag of Hungary (1946-1949, 1956-1957).svg Угорщина
Діяльність офіцер
Учасник Перша світова війна і Друга світова війна
Військове звання генерал-полковник
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Військовий Хрест Карла (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Орден Заслуг (Угорщина)
Пам'ятна медаль за визволення Трансильванії
Пам'ятна військова медаль (Угорщина)

БіографіяРедагувати

Закінчив військове училище в 1911 році. Під час Першої світової війни — старший лейтенант, воював на сербському, російському та італійському фронтах, отримав чин капітана. В кінці війни опинився в італійському полоні.[1]

По поверненню в Угорщину Ласло в 1919 році був призначений в Генштаб, з 1921 року викладав у Пештській військової академії «Людовіка». З 1 листопада 1938 по 1 лютого 1941 року — начальник оперативного управління Генштабу.

З 1 лютого по 1 березня 1941 року — командир 5-ї піхотної бригади, потім (до листопада) — начальник оперативного управління Генштабу. 1 травня 1941 підвищений до генерал-майора.

Вважається, що Ласло таємно співпрацював з німцями, обговорював з ними можливість провокації, необхідної як привід для вступу Угорщини у війну з Радянським Союзом. Таким приводом стало проведене 26 червня 1941 року бомбардування Кошице (в той момент належало Угорщині).[2]

З 1 листопада 1941 по 15 травня 1943 року — начальник військової академії «Людовіка». 1 травня 1943 отримав звання генерал-лейтенанта. З 30 липня по 12 вересня 1942 — командир 7-й (шопроньської) легкої дивізії. 15 травня 1943 року прийняв під командування VIII корпус і воював на Східному фронті.

У травні-жовтні 1944 року — заступник головнокомандувача і заступник начальника генштабу.

Після захоплення влади салашистами, з 16 жовтня 1944 року і до кінця війни — командир 1-ї армії (змінив на цій посаді Белу Міклоша), з 1 листопада 1944 року — генерал-полковник. В кінці війни разом з 1-ю армією здався американцям на території Словаччини.

Після недовгого перебування в полоні, в 1946 році переданий американцями новим угорській владі, був поміщений під домашній арешт. Засуджений Національною радою народних судів (NOT) до смерті як військовий злочинець, хоча до прокомуністичного перевороту йшлося про 15-річне ув'язнення. Подане прохання про помилування було відхилено президентом Сакашичем. Страта відбулася 8 червня 1949 в Будапешті.[3]

У 1999 році угорський Верховний суд посмертно реабілітував генерала Ласло.[1]

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б vitéz László Dezső. www.vitezirend.co.hu. Процитовано 2019-07-12. 
  2. The trial of German major war criminals : proceedings of the International Military Tribunal sitting at Nuremberg Germany. avalon.law.yale.edu. Процитовано 2019-07-12. 
  3. Magyar Életrajzi Lexikon. mek.niif.hu. Процитовано 2019-07-12. 

ЛітератураРедагувати

  • Veit Scherzer (2007). Die Ritterkreuztrager 1939—1945 (de). Ranis/Jena: Scherzers Militaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2. 
Військові посади
Попередник:
генерал-лейтенант Бела Міклош
Командувач 1-ї армії
16 жовтня 1944 – 8 травня 1945
Наступник:
немає