Дафніс (міфологія)

Да́фніс (грец. Δαφνίς) — син Гермеса й ніфми, що народився в лавровому гаї, звідки й дістав ім'я (грец. daphnē — лавр). У переносному значенні Дафніс — прекрасний юнак.

Дафніс
Daphnis, Roman copy from a group from the 2nd century AD, Cinquantenaire Museum, Brussels.jpg
Батько Гермес
Пан навчає грі на сирінзі юного Дафніса

На честь Дафніса названо один із супутників Сатурна.

Міф про ДафнісаРедагувати

Вихований німфами, Дафніс пас худобу біля підніжжя Етни на Сицилії і водночас учився в Пана гри на сопілці і поезії — у муз. Надзвичайна врода Дафніса приваблювала богинь, німф і смертних жінок. Існують різні версії про його смерть. За однією, Дафніс поклявся бути вірним німфі Номії, проте зламав присягу і покохав доньку сицилійського царя; розгнівана Номія осліпила його. Сліпий Дафніс востаннє заспівав сумної пісні й кинувся зі скелі; на місці, де він упав, заструменіло однойменне джерело, а Гермес забрав тіло юнака на небо. Пізніша версія розповідає, що Дафніса згубила Афродіта за те, що він згордував коханням жінки, яку послала богиня.

Міф про Дафніса надихав античних митців і поетів (Теокріт, Вергілій та ін.). Дафніс вважався також творцем буколічної поезії. У новішій європейській літературі міф про Дафніса використовувався здебільшого в пасторальній поезії та драматургії XVII—XVIII ст. Він став основою опер А. Скарлатті, Х.-В. Глюка, балету М. Равеля «Дафніс і Хлоя».

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати