Відкрити головне меню

Даміловський Микола Олександрович

Микола Олександрович Даміловський (18 (31) грудня 1880(18801231), Козацьке — 21 березня 1942) — архітектор українського стилю, майстер житла та інженерних споруд, знавець тонкощів використання конструкцій та матеріалів, педагог, один із засновників української архітектурної школи.

Микола Олександрович Даміловський
Даміловський Микола Олександрович.jpg
Народження 18 (31) грудня 1880(1880-12-31)Козацьке
Смерть 21 березня 1942(1942-03-21) (61 рік)Київ, СРСР
Поховання Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Громадянство Російська імперія, УРСР
Навчання Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет
Діяльність архітектор
Праця в містах Київ
Архітектурний стиль модернізований ампір
Найважливіші споруди Прибутковий будинок М. Міхельсона
Прибутковий будинок Київського доброчинного товариства в садибі Сулимівських закладів
Даміловський Микола Олександрович у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

 
Диплом Миколи Даміловського

Народився 18 (31 грудня) 1880 року в селі Козацькому Чернігівської губернії в родині сільського паламаря. Пройшов курс навчання в сільській земській школі, Ніжинській класичній гімназії, із відзнакою закінчив Петербурзький інститут цивільних інженерів і 1909 року здобув відповідне звання. Під час перерви у навчанні[1] працював у відділі «Путей и строений» Київського трамваю, спочатку студентом-практикантом, а згодом помічником начальника. За час навчання прилучався як практикант до будівництва Полтавського земства В. Г. Кричевського.

Займався будівельною практикою, працював спочатку у професора Оберемського, потім, з 1909 по 1911 рік у Вербицького. З 1911 року почав самостійну приватну практику, побудував декілька будинків у Києві:

В 1913 році керував будівництвом Всеросійської виставки в Москві, в 1914 році будував Київську міську очисну каналізаційну станцію.

Йому належить також розробка проекту будинку типографії по вулиці Михайлівській, 22, проект будівельної частини кабельного заводу, проект і керівництво роботами по реконструкції театру «Російської драми» у Києві (нова сцена зі всіма конструкціями), проект і організація відновлювальних робіт по Києву після громадянської війни: ангари, зал «Інтимного театру», гараж Дарницького мототрамваю, клубу заводу «Більшовик», на Банківській вулиці Палацу праці (за проектом академіка Щуко) і близько 30 поруйнованих і напівзруйнованих житлових будинків.

В 19091915 роках — інженер технічного відділу в Управлінні по будівництву залізниць Одеса—Бахмач; в 19151918 роках — головний архітектор управління по будівництву залізниці Гришино—Рівне (Харків); в 19181929 роках — головний архітектор департаменту нових споруд Міністерства шляхів сполучень України, старший архітектор залізничного відділу комітетів державних споруд. Паралельно із службою займався педагогічною роботою — з 1911 року викладав у Київському політехнічному інституті.

З 1918 року входив до складу Товариства українських архітекторів, членами якого були О. М. Вербицький, В. Г. Кричевський, І. В. Моргілевський. В кінці 1918 року брав участь у створенні першого в Україні Архітектурного інституту, де працював на посаді професора в 19191921 роках, спочатку геодезії, а потім будівельного мистецтва й частин будівель, був заступником його першого керівника Д. Дяченка, потім в 19211938 роках викладав у Київському художньому інституті, в 19301937 роках у Київському інженерно-будівельному інституті, де завідував кафедрою будівельної справи.

Був репресований у зв'язку із звинуваченням за участь в організації «СВУ» Єфремова з вересня 1929 року до березня 1930 року.

З 1931 року — старший науковий співробітник Київської філії інституту будівель, де розробив тему «Збірно-розбірні житлові будинки».

 
Могила Миколи Даміловського

Жив в Києві в будинку по вулиці Артема (нині вулиця Січових Стрільців), 40/1, квартира 3. Останні роки життя працював у галузі комунального будівництва над темою «Санітарний сміттєспуск». Помер 21 березня 1942 року. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 8, ряд 1, місце 4-1). Надгробок — обеліск з чорного граніту, білий мармуровий хрест.

Архітектурна діяльністьРедагувати

Уживав стильові форми українського модерну. Передбачив неминучість застосування у київському будівництві високоякісної облицювальної цегли, профільованої керамічно-глазурованої плитки, кольорової майоліки — орнаментальної вставки, панно, рельєфів. Спрогнозував впровадження в будівельне виробництво збірних залізобетонних конструкцій.

Розробив свій спосіб побудови архітектурних перспектив за допомогою особливого приладу, який ввійшов в історію, як «Лінійка Даміловського».

За проектами Миколи Даміловського зведено багато залізничних споруд:

  • проект і побудова всіх громадських споруд залізничного вузла «Одеса—Пересип» та служби тяги залізничної лінії «Одеса—Бахмач»;
  • проект теплоелектроцентралі для станції Просяна;
  • проекти всіх громадських споруд: вокзалів, товарних, паровозних депо, майстерень, житлових будинків та інше по лінії «Гришино-Рівне».

Серед інших — проект і побудова водопроводу (всі інженерні, гідротехнічні і громадські споруди) для Кривого Рогу (1927 рік) та Білої Церкви (1928 рік), проект фабрики для Кривого Рогу.

ТвориРедагувати

Микола Дамілевський автор робіт:

  • «Альбом проектів будівель у колгоспах» (1929; у співавторстві з Д. М. Дяченком);
  • «Архітектура і будівельні матеріали» // Соціалістичний Київ. — 1936. — № 6. — С 26;
  • «Про матеріали і конструкції житлових будинків» (1938).

ПриміткиРедагувати

  1. через революційні заворушення в 1905 році інститут був закритий.

ДжерелаРедагувати

  • Жадько В. О. Український некрополь. — К.,2005. — С. 167.
  • Пантеон зодчих Лук'янівського некрополю : біографічний довідник. — Київ : З-Медіа, 2008. — С. 104. — ISBN 96696-254-2-4.

ПосиланняРедагувати