Далі польоту стріли (мінісеріал, 1990)

фільм 1990 року

«Далі польоту стріли» — український радянський 2-серійний мінісеріал режисера Василя Вітра, відзнятий 1990 року на студії Укртелефільм.

Далі польоту стріли
Тип мінісеріал
Жанр драма
Тривалість 2 год 31 хв
Компанія Укртелефільм
Сценарист Алла Тютюнник, за участю Василя Вітра
Режисер Василь Вітер;
2-й режисер: Сергій Туряниця
Оператор Олег Андрусенко
Монтаж Олена Любченко, Вероніка Кулакова
Художник Ігор Бєляк
У головних ролях Олег Савкін
Олена Іллєнко
Композитор Олег Ківа
Країна-виробник УРСР
Мова оригіналу українська
Перша поява 1990
Кількість сезонів 1
Кількість серій 2
Посилання

Серіал присвячений темі відповідальности митця за кожне написане ним слово[1].

Синопсис

ред.

У центрі сюжету поневіряння митця-журналіста київської газети. Перед ним постає низка внутрішніх проблем: як ужитися у великому місті, існування справжнього кохання й віднайдення відповіді на одвічне питання — «Хто я?» Зовнішні події перегукуються з психологічною кризою головного героя. У пошуках себе він подорожує до затоплених задля створення водосховищ сіл Херсонщини — десь там під товщею води рідне село його батьків, метафора понівечених у ХХ столітті української культури та історичної пам'яти.

Переймання чоловіка тісно пов'язані з навколишнім світом: атмосфера кінострічки відтворює розгубленність цілого народу: «Що буде далі, після комунізму і його ідеології?» На дворі все вказує на недалекий крах перебудови.

У ролях

ред.

Відгуки та реакція

ред.

Режисер стрічки зазначив, що його робота була одним з останніх мистецьких творів проти чинної тоді російської влади й після оприлюднення стрічки у 1990 році фільм викликав значний резонанс, режисера назвали "антирадянщиком" й вийшли критичні рецензії, бо стрічка чітко описувала те, що українську націю фактично знищували в державі, якою ця російська влада й керувала. Однак коли творці привезли стрічку для показу до теренів, де її знімали, — у південну Україну, на Херсонщину, — місцеві глядачі зустріли її дуже схвально, позаяк у ній йшлося про долю цих людей, про підтоплення земель, коли у буремних хвилях зникали їхні села[2].

Примітки

ред.
  1. Анонс стрічки в газеті «День». Архів оригіналу за 14 серпня 2013. Процитовано 27 липня 2011.
  2. В. Вітер «Ідеї мертві без почуттів» // Тижневик «Слово Просвіти». 25.02.2010

Посилання

ред.