Гіпогонадизм — синдром, який характеризується гіпофункцією статевих залоз (гонад). Патологічні зміни спричинює зниження рівня вироблення статевих гормонів.

Характерними ознаками гіпогонадизму є недорозвинення органів репродуктивної системи. Ці аномалії часто супроводжують захворювання серцево-судинної системи та патології кісткової тканини. Зазвичай синдром порушує метаболізм ліпідів і протеїнів, що провокує виснаження або ожиріння.

Чоловічий гіпогонадизмРедагувати

Гіпогонадизм у чоловіків — стан, при якому спостерігається зниження вироблення і дефіцит чоловічого статевого гормону тестостерону в організмі. Патологія зустрічається вкрай рідко і характеризується відсутністю вторинних статевих ознак, безпліддям, м'язовими виснаженням та іншими аномаліями.[1]

Поширеність захворювання залежить від причини його розвитку. Так, найбільший ризик виникнення патології спостерігається при ожирінні першого ступеня — 25-30 %, причому показник підвищується в залежності від набутих зайвих кілограмів. Гіпогонадизм також зустрічається у чоловіків з цукровим діабетом 2-го типу — 17 % і синдромом Каллмана[ru] — у 1 з 5000. Майже у 50 % літніх чоловіків з низьким рівнем тестостерону симптоми відсутні.

Розвиток первинного гіпогонадизму часто обумовлений дисфункцією яєчок на тлі патологічних змін на тканинному рівні. Гіпоплазія (недорозвинення) або аплазія є наслідком хромосомних порушень. Патологія проявляється різким дефіцитом або повною відсутністю вироблення тестостерону, внаслідок чого порушується формування первинних і вторинних статевих ознак.

Патологічні стани, що супроводжують вроджений первинний гіпогонадизмРедагувати

  • гіпоплазія тестикул;
  • неопущення яєчок в калитку;
  • несправжній гермафродитизм (несприйнятливість тканин до чоловічих статевих гормонів);
  • деякі генетичні захворювання.

Вторинний гіпогонадизм пов'язаний з патологічними змінами в структурі гіпофіза або відділів гіпоталамуса, що відповідають за регуляцію функцій гіпофіза. Він також може бути вродженим або набутим.

Патологічні стани, що спричинюють набутий вторинний гіпогонадизмРедагувати

  • пухлинні новоутворення тестикул;
  • травматичні пошкодження тестикул (зокрема в ході хірургічних втручань);
  • помилковий синдром Клайнфельтера.

Гіпогонадизм у жінокРедагувати

Розвиток синдрому у жінок обумовлений зниженням функціональної активності яєчників.

Первинний гіпогонадизм у жінок викликаний ранніми структурними порушеннями органів репродукції — гіпоплазією яєчників у ембріональному періоді або пошкодженням тканини незабаром після появи дівчинки на світ. Вкрай малий вміст естрогенів викликає недорозвинення органів репродуктивної системи та молочних залоз, а також призводить до первинної аменореї. При істотній дисфункції яєчників у допубертатному періоді майже не розвиваються вторинні статеві ознаки.

Причини первинної форми синдромуРедагувати

Вторинний різновид синдрому спричинюють порушення з боку гіпоталамо-гіпофізарної системи. Як наслідок — припиняється утворення і виділення гонадотропінів (гормонів, що відповідають за регуляцію функцій яєчників) або спостерігається їх різкий дефіцит.

Можливі причини вторинного жіночого гіпогонадизмуРедагувати

  • пухлини мозку, що впливають на гіпофіз і/або гіпоталамус;
  • інфекційні та запальні захворювання головного мозку.

Розвиток синдрому в пубертатному періоді або по його закінченню призводить до атрофії тканин органів репродуктивної системи і припинення менструацій. Синдром є частою причиною того, що жінка не може завагітніти.

Лікування гіпогонадизмуРедагувати

Базовим методом, який застосовується при лікуванні синдрому, є замісна терапія. Вона передбачає призначення пацієнту гормональних препаратів.

Консервативне лікування гіпогонадизму в хлопчиків і чоловіків — в компетенції спеціалістів-андрологів, у жінок патологією займаються гінекологи-ендокринологи.

Терапевтична тактика при гіпогонадизмі в кожному конкретному випадку суто індивідуальна. Лікар обов'язково враховує форму патології, вік пацієнта, наявність супутніх захворювань. Головним завданням терапії є запобігання відставанню в статевому дозріванні, а також профілактика безпліддя і злоякісного переродження яєчок.

Згідно з показаннями проводиться хірургічне втручання. Оперативне лікування наслідків гіпогонадизму може включати трансплантацію тестикул, протезування яєчка (з метою усунення косметичного дефекту), а також пластику пеніса при його недорозвиненості.

Лікування первинного різновиду синдрому в жінок передбачає призначення етинілестрадіолу, а також протизаплідних таблеток, що містять гестагени та естрогени.[2]

ЛітератураРедагувати

  • Ramasamy R, Scovell JM, Kovac JR, Lipshultz LI. Testosterone supplementation versus clomiphene citrate for hypogonadism: an age matched comparison of satisfaction and efficacy // J Urol. 2014 Sep;192(3):875-9. PMID: 24657837.
  • Международный эндокринологический журнал том 13, № 4, 2017
  • Древаль А. В., Редькин Ю. А. Возрастной гипогонадизм: основные принципы диагностики и лечения // Российский медицинский журнал. —  2016. — 1. — 29-31.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати