Гіла червоноголова

вид птахів
Гіла червоноголова

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Дятлоподібні (Piciformes)
Родина: Дятлові (Picidae)
Рід: Гіла (Melanerpes)
Вид: Гіла червоноголова
Melanerpes erythrocephalus
(Linnaeus, 1758)
Поширення гіли червоноголової      Влітку     Круглий рік     Взимку
Поширення гіли червоноголової      Влітку     Круглий рік     Взимку
Синоніми
Picus erythrocephalus
Посилання
Вікісховище: Melanerpes erythrocephalus
Віківиди: Melanerpes erythrocephalus
МСОП: 22680810
Fossilworks: 129819

Гіла червоноголова[2] (Melanerpes erythrocephalus) - невеликий або середнього розміру дятел із середніх широт Північної Америки. Сезон розмноження проводять на відкритих просторах на півдні Канади та центрально-східній частині США. Вид оцінюється Міжнародною спілкою охорони природи (МСОП) як такий, що не перебуває під загрозою зникнення. Він був переміщений з червоного списку видів, що знаходяться під загрозою, у 2018 році[3].

Від гіли каролінської, яка також має виразну червону "шапку" на голові, вид доволі легко відрізнити за всіма іншими ознаками.

Таксономія ред.

 
На годівниці для птахів

Англійський натураліст Марк Кейтсбі описав і проілюстрував гілу червоноголову у своїй книзі "Природна історія Кароліни, Флориди та Багамських островів", яка вийшла в світ між 1729 і 1732 роками. Кейтсбі дав птахові англійську назву англ. «The Red-headed Wood-pecker» та латинську Picus capite toto rubro [4]. Коли в 1758 р. шведський натураліст Карл Лінней оновив свою Systema Naturae для десятого видання, він включив цього «червоноголового дятла», давши йому біноміальну назву Picus erythrocephalus і процитував книгу Кейтсбі[5]. Видовий епітет поєднує класичну грецьку ἐρυθρός, erythros, що означає «червоно-» і κεφαλή, kephalos, що означає «-головий»[6]. Місцевість, характерна для типу - Південна Кароліна[7]. Гіла червоноголова - це один з 24 видів, який зараз входить до роду Melanerpes, що був запроваджений англійським орнітологом Вільямом Джоном Свенсоном у 1832 році спеціально для надання відповідного систематичного положення цьому конкретно видові[8][9]. Вид є монотипним: підвидів не відзначено.

Опис ред.

Дорослі особини дуже виразної триколірної масті, з чорною спиною та хвостом і червоною головою та шиєю. Їх нижня частина в основному біла. Крила чорні з білими вторинними маховими перами. Дорослі самці і самки однакові за оперенням[10]. Молодняк має дуже подібні риси, але голова цілком сіра. У той час як гіла каролінська має трохи яскраво-червоного кольору на потилиці і на тім'ї, у червоноголових гіл пір'я набагато глибшої малинової барви, і покриває цілу голову та шию, а також різко контрастна загальна схема оперення .

Це дятли середнього розміру. Обидві статі мають розмір від 19 до 25 см в довжину, з розмахом крил 42.5 см. [11] [12] Вони важать від 56 до 97 г із середнім показником 76 г. Кожне крило має розміри 12.7 — 15 см, хвіст має розміри 6.6 — 8.5 см, дзьоб близько 2.1 — 3 см а цівка становить 1.9 — 2.5 см[13]. Максимальна тривалість життя в дикій природі досягає 9,9 року[14].

Вони видають поклик "чур-чур" або дріб на своїй території.

Поведінка ред.

Гіли ловлять комах на льоту у повітрі або збирають на землі, добувають поживу на деревах або збирають та приховують про запас горіхи. Вони всеїдні, харчуються комахами, насінням, фруктами, ягодами, горіхами, зрідка дрібними гризунами і навіть яйцями інших птахів[10]. Близько двох третин їх раціону складає рослинна пожива. Вони гніздяться у дуплах сухих дерев, стоячих старих стовбурах або у сухих частинах живих дерев. Дупла, як правило, між 2.45 і 8,0 м над землею. На початку травня вони відкладають від 4 до 7 яєць, які висиджують протягом двох тижнів. За один сезон гніздування у них може бути дві кладки яєць. Північні птахи мігрують до південних частин ареалу; більшість з них прибувають на гніздовий ареал до кінця квітня, а відлітають на зимівлю до кінця жовтня; південні птахи часто не мігрують нікуди.

Охорона ред.

Гіла червоноголова оцінюється як вид у найменшій загрозі за Червоним списком зникаючих видів Міжнародної спілки охорони природи (МСОП). Раніше його стан оцінювали як близький до загрозливого, який був наданий у 2004 році, після того, як, за певними оцінками, відбулося зниження чисельності на 65,5% протягом 40 років; [15] за 1966-2015 рр. Тоді було зареєстровано більше ніж 1,5% щорічного скорочення популяцій по долинах річок Міссісіпі та Огайо, а також у центральній Флориді[16]. Однак посилені заходи покращення середовища існування призвели до стабілізації чисельності, що дозволило посунути вид назад на безпечну позицію в списку[3].

Гіла червоноголова була історично поширеним видом на півдні Канади та центрально-східній частині США. Послідовне тривале скорочення чисельності популяції призвело до загрози статусу гіли червоноголової в Канаді та ряді штатів США. Протягом більшої частини свого ареалу вона населяє райони, які були сильно змінені людиною. Фактори, що призводять для зниження чисельності гіли червоноголової, включають: втрату загального середовища існування і, в межах середовищ існування, відсутність відмерлих дерев, необхідних для місць гніздування[17], обмеження забезпечення поживою [18] та можливу конкуренцію на місці гніздування з іншими мешканцями дупел, як шпак звичайний або гіла каролінська[19][20].

З 600 територій важливих для птахів Канади лише сім повідомляють про гілу червоноголову в їх районі: Кебот-Гед, Онтаріо, на узбережжі затоки Джорджен-Бей на верхівці півострова Брюс; Рівнини Карден, Онтаріо на схід від озера Сімко; півострів і болота Лонґ-Пойнт, Онтаріо вздовж озера Ері поблизу Лондона, Онтаріо; Пойнт-Абіно, Онтаріо на озері Ері біля Ніагарського водоспаду; зарослі дюни Порт-Франкс, Онтаріо на північний схід від Сарнії на озері Гурон; Кіносота/Лейфур, Манітоба на північно-західній стороні озера Манітоба на південь від Неровз і на схід від національного парку Райдінґ-Маунтін; і вздовж річки Південний Саскачеван від Емпресс в Альберті до Порому Лансер у Саскачевані[21].

У популярній культурі ред.

У 1996 році Поштова служба США випустила поштову марку вартістю 2 центи із зображенням гіли червоноголової. Випуск марки було припинено через деякий час, але потім було знов перевипущено в 1999 році і вона залишалась в обігу до 2006 року.

Список літератури ред.

  1. Інформація про гілу червоноголову на міжнародному сайті природоохоронного статусу видів BirdLife International
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. а б International, BirdLife. Red List: Northern Bald Ibis, Pink Pigeon making a comeback. BirdLife (en-us). Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 23 листопада 2018. 
  4. Catesby, Mark (1729–1732). The Natural History of Carolina, Florida and the Bahama Islands. Т. Volume 1. London: W. Innys and R. Manby. с. 20, Plate 20. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 21 листопада 2020. 
  5. Linnaeus, Carl (1758). Systema Naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin). Т. Volume 1 (вид. 10th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 113. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 21 листопада 2020. 
  6. Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 149. ISBN 978-1-4081-2501-4. 
  7. Peters, James Lee, ред. (1948). Check-List of Birds of the World. Т. Volume 6. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 158. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 21 листопада 2020. 
  8. Swainson, William John (1831). Richardson, John (ред.). Fauna boreali-americana, or, The zoology of the northern parts of British America : containing descriptions of the objects of natural history collected on the late northern land expeditions under command of Captain Sir John Franklin, R.N.: Part 2, The Birds. с. 316. Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 21 листопада 2020.  The title page gives the date as 1831 but the volume was not actually published until the following year.
  9. Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2020). Woodpeckers. IOC World Bird List Version 10.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 26 січня 2017. Процитовано 27 травня 2020. 
  10. а б Porter, Eloise F.; James F. Parnell; Robert P. Teulings; Ricky Davis (2006). Birds of the Carolinas (вид. Second). Chapel Hill, NC: University of North Carolina Press. с. 220. ISBN 978-0-8078-5671-0. 
  11. Red-headed Woodpecker [Архівовано 1 квітня 2017 у Wayback Machine.]. All About Birds.
  12. Red-headed woodpecker [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]. biokids.umich.edu
  13. Winkler, Hans; Christie, David A. and Nurney, David (1995) Woodpeckers: An Identification Guide to the Woodpeckers of the World, Houghton Mifflin, ISBN 978-0-395-72043-1
  14. Wasser, D. E.; Sherman, P. W. (2010). Avian longevities and their interpretation under evolutionary theories of senescence. Journal of Zoology. 280 (2): 103. doi:10.1111/j.1469-7998.2009.00671.x. 
  15. BirdLife International (2017). "Melanerpes erythrocephalus" [Архівовано 26 вересня 2018 у Wayback Machine.]. IUCN Red List of Threatened Species. 2017. Retrieved 30 January 2018.
  16. Red-headed Woodpecker Melanerpes erythrocephalus BBS Trend Map, 1966 - 2015. Patuxent Wildlife Research Center. USGS. Архів оригіналу за 30 серпня 2019. Процитовано 24 травня 2019. 
  17. Smith, K. G., J. H. Withgott, and P. G. Rodewald. (2000). Red-headed Woodpecker (Melanerpes erythrocephalus) [Архівовано 11 серпня 2016 у Wayback Machine.]. The Birds of North America Online (A. Poole, Ed.). Cornell Lab of Ornithology; Retrieved from the Birds of North America Online, Ithaca.
  18. Ontario Partners in Flight. (2008). Ontario Landbird Conservation Plan: Lower Great Lakes/St. Lawrence Plain, North American Bird Conservation Region 13. Ontario Ministry of Natural Resources, Bird Studies Canada, Environmental Canada. Draft Version 2.0.
  19. Ingold, D. J. (1989). Nesting phenology and competition for nest sites among Red-headed and Red-bellied Woodpeckers and European Starlings. Auk. 106: 209–217. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 21 листопада 2020. 
  20. Ingold, D. J. (1994). Influence of nest-site competition between European Starlings and woodpeckers. Wilson Bulletin. 106: 227–241. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 21 листопада 2020. 
  21. Important Bird Area Canada, Site Catalogue Query. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 21 листопада 2020. 

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "ASP", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "henninger1906", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "OOS", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "phil", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Рекомендована література ред.

Зовнішні посилання ред.