Гудович Василь Андрійович

Василь Андрійович Гудович (*1713 — †2 липня (21 червня) 1764, Глухів) — генеральний підскарбій Гетьманщини з 24 лютого 1760 до 1764 рр. в уряді гетьмана Кирила Розумовського, бунчуковий товариш (з 1731 року), таємний радник (з 1760 р.)

Василь Андрійович Гудович
Василь Андрійович Гудович
Василь Андрійович Гудович
Портрет Василя Гудовича невідомого художника (1743 р.), знаходиться у Чернігівському художньому музеї.
Прапор
Прапор
Генеральний підскарбій
1760 — 1764
Попередник: Михайло Скоропадський
Спадкоємець: не призначався
 
Народження: 1713(1713)
Смерть: 21 червня (2 липня) 1764(1764-07-02)
Глухів
Країна: Гетьманщина
Рід: Гудовичі
Батько: Андрій Павлович Гудович (? — 1734)
Мати: Марфа Гнатівна Рубець (1685—1742)
Шлюб: Ганна Петрівна Білецька-Носенко
Марія Степанівна Миклашевська
Діти: з 1-го шлюбу: Андрій, Іван, Василь (старший), Василь (середній), Марія, Феодосія, Анна, Анастасія
з 2-го шлюбу: Михайло, Василь (молодший), Олександр, Микола, Петро
Нагороди:
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Початок служби

ред.

В 1731 році у віці 18 років, як і його батько Андрій Гудович († 1734), отримав звання бунчукового товариша. Його батько був бакланським сотником в Стародубському полку. За допомогу світлійшому князю О.Д.Меншикову у справі Бакланської сотні отримав від російського уряду в дар земельні володіння, ставши таким чином великим землевласником.

Згодом виконував доручення з керівництва команди козаків на форпости. Так, у 1737 р. очолював команду Стародубського полку на кордоні.

Земельні володіння

ред.

В 1735 році отримав у володіння житловий двір у с. Душатині Стародубського полку (нині село в Овчинському сільському поселенні Суразького району Брянської області).

Також, мав у володінні людей: в д. Блазовичі 3 малогрунтових не тяглих, 1 убогий підсусідок, у с. Горчаки малогрунтових підсусідків 5, підсусідків убогих 4, при городах 4[1].

Боротьба за відновлення гетьманства

ред.

В 1745 році разом з іншими старшинами їздив до Санкт-Петербургу з проханням про обрання гетьманом Кирила Розумовського. Під час перебування українських делегатів у столиці, Сенат на їх утримання виділяв щомісячно по 10 рублів. Однак, імператриця Єлизавета Петрівна веліла «яко знатним особам і за такою справою прибулим, по сто рублів на місяць на кожного і від поліції пристойну квартиру»[2].

У січні 1750 року В.Гудович разом з генеральним хорунжим Миколою Ханенком привезли у Глухів Грамоту про відновлення гетьманства «Про Буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями» [Архівовано 4 серпня 2016 у Wayback Machine.].

Урядування в Глухові

ред.

24 лютого 1760 року в статусі Генерального підскарбія увійшов до складу Генеральної військової канцелярії гетьмана Кирила Розумовського. На цій посаді працював до самої смерті в 1764 році[3]. Після ліквідації Гетьманства в 1762 році був перейменований у таємні радники.

В 1763 році, разом з генеральними старшинами суддею Олександром Дублянським, генеральним писарем Василем Туманським та більшістю полковників підписав чолобитну про встановлення спадкового гетьманства для роду Розумовських. Однак, вона була відхилена царським урядом.

Увійшов в історію, як останній український Генеральний підскарбій. 9 червня 1762 року був нагороджений Орденом Святої Анни І ступеня[4]..

В кінці життя вплив старого Гудовича значно зріс, оскільки його старший син Андрій був наближеною особою імператора Петра ІІІ й користувався його покровительством.

Родина

ред.

В першому шлюбі був одружений з донькою прилуцького полкового сотника Ганною Петрівною Білецькою-Носенко (? — бл. 1752), вдові по Івану Даровському. У них народилось чотири сина і чотири доньки:

Вдруге (не пізніше 1752 року) В.Гудович одружився з донькою бунчукового товариша Марією Степанівною Миклашевською. У них народилось п'ять синів:

12 грудня 1809 року імператор Олександр I надав п'ятьом синам Василя Гудовича — Івану (від першого шлюбу), Михайлу, Василю, Миколі та Петру графський титул.

Джерела

ред.

Примітки

ред.
  1. Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина. Гетьманщини. — К.: Стилос, 2009. — С. 99.
  2. История Русов или Малой России.
  3. Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 292.
  4. Бантыш-Каменский Д. Н. Списки кавалерам российских императорских орденов [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.], М.:, — 2006. с. 176.
  5. Бантыш-Каменский Д. Н. История Малороссии, с.459, 451, 460
  6. http://uk.rodovid.org/wk/Запис:27692 Родовід[недоступне посилання з травня 2019].