Грязьовий вулкан

Грязьови́й вулкáн (сальза), (рос. грязевой вулкан, сальза, макалуба, англ. mud volcano, air volcano, macaluba, нім. Schlammvulkan m, Salse f) — геологічні утворення над тріщинами в осадових відкладах, що вміщають поклади газу з високим тиском. З ними пов'язане постійне або періодичне виверження грязьових мас, горючих газів тощо.

Грязьовий вулкан
Грязьовий вулкан Тотумо в Колумбії
Розташування активних зон грязьових вулканів на земній кулі. За даними USGS, 1996.

Загальна характеристикаРедагувати

Грязьовий вулкан — приклад прояву діяльності підземних вод, виражений надходженням на поверхню рідкої глини, газу, іноді викидами уламків, плівки нафти. Грязьові викиди утворюють невеликий конус; зовні цей процес нагадує вулканічне виверження, звідки і пішла назва структури, що має звичайно висоту перших метрів. У грязьових водах таких вулканів містяться йод, бром, бор. Вони іноді використовуються в лікувальних цілях. Споруди ці цікаві тим, що вони формуються в місцях, перспективних на нафту і газ; це важливий показник геологічних умов регіону.

Грязьові вулкани переважно приурочені до регіонів, де у розрізі присутні глинисті породи, галечники, відклади підводних зсувів, глини, піски та неконсолідовані осади, тобто породи, що є характерними для молодих, наприклад, теригенних відкладів. На поверхні грязьового вулкана виражені у вигляді грязьових конусів, що мають кратери, через які періодично або безперервно викидається газ. Окремі конуси або групи конусів можуть займати територію у десятки км², а їх висота може сягати 300—400 м, хоча, як правило, вона не перевищує десятків або кількох метрів. Діаметр основи грязьових вулканів — до 5—6 км.

Більшість грязьових вулканів, особливо найбільші з них, утворюються у місцях розвитку антикліналей, тектонічних розривів або діапірових складок. Найчастіше грязьові вулкани виникають над антиклінальними структурами, у верхній частині розрізу яких залягає потужна пачка спресованих глин. У суху погоду глини зневоджуються і розтріскуються. Якщо тріщини досить глибокі, через них починає виділятися газ. У процесі підйому з надр він змішується з глиною і пластовою водою, що призводить до утворення грязі, яка викидається на поверхню. У діяльності грязьового вулкана виділяють дві стадії: експлозивну (короткочасна з досить сильними виверженнями) і грифонну (більш тривала і спокійніша в проміжках між виверженнями). Виверження грязьового вулкана супроводжується потужними викидами газів (головним чином метану та його гомологів), твердих уламків та грязюки, які іноді підіймаються на висоту декілька кілометрів. У грифонну стадію із грязьового вулкану повільно витікає рідкий бруд, іноді густа маса перем'ятої породи — сопкова брекчія. Наявність йоду і брому у водах грязьових вулканів і сірководню в газах надає грязям цілющих властивостей.

Грязьові вулкани є в Азербайджані (понад 200), Туркменістані, на Тамані (Кубань), в Румунії, Італії, Ірані, Бірмі, Венесуелі, Новій Зеландії та ін. Найбільші і найефективніші грязьові вулкани земної кулі відомі в районі Баку на Апшеронському півострові (заввишки до 400 м), у Бірмі (узбережжя Аракан), на острові Тринідад. Зокрема на Апшеронському півострові є грязьові «вулкани» Тоурагай (висота 300 м) і Кянізадаг (490 м). Конуси з бруду, що утворилися при періодичних викидах газу, зустрічаються також на півночі Ірану, в Мексиці, Румунії, США та інших країнах.

На території України є на Керченському півострові та прилеглій акваторії Азовського моря. В останні роки виявлені грязьові вулкани на захід та південь Севастополя в акваторії Чорного моря. Серед діючих грязьових вулканів виділяються з постійно спокійним режимом виверження та з активними викидами протягом кількох діб, що супроводжується вибухами та локальними землетрусами. Діючі грязьові вулкани пов'язані із зонами активного Південно-Азовського розлому. Активні вулкани виділяють пари ртуті, вміст якої в атмосферному повітрі під час виверження зростає на 1—2 порядки. Активізація грязьових вулканів у зоні Південно-Азовського розлому сприяє виникненню нових островів та мілин в акваторії Азовського моря та Керченської протоки.

Термін «грязьовий вулкан» через подібність у зовнішніх проявах до справжнього вулкана вперше застосував Куглер (1938).

Булганацька група грязьових вулканів (Україна)Редагувати

Булганацька група грязьових вулканів — розташована на Керченському півострові. Продукти виверження вулканів — метан, глиняна брекчія з уламками сидериту та інших порід. Найбільша грязьова сопка Центральне озеро викидає до 100 м³ метану та понад 5000 л грязі за добу. До Булганацької групи грязьових вулканів приурочені поклади бору; брекчії використовують при виготовленні керамзиту, а грязь — у лікувальних цілях.

Крім того, в Україні грязьові вулкани зустрічаються у Прикарпатті (с. Старуня).

Місцеві назви грязьових вулканівРедагувати

У ряді країн і місцевостей поширені свої назви грязьових вулканів — в Італії, наприклад — боллітори, на острові Сицилія — макалуби, на Керченському і Таманському півостровах — блюваки і т. д.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати