Вікіпедія

Гросс Олександр Іванович

Олександр Гросс
Гросс Олександр Іванович
Народження
Поховання м. Курськ
Релігія православний
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Праця в містах Глухів, Глухівський повіт, Курськ, Бєлгород
Архітектурний стиль українська народна церковна архітектура
Найважливіші споруди Глухівська чоловіча гімназія,
Будинок Глухівського учительського інституту
Реставрація пам'яток розширення об'єму: Вознесенська церква (Глухів),
прибудова дзвіниці Миколаївська церква (Глухів) та Михайлівська церква (Вороніж)
Нагороди Імператорське Всемилостиве пожалування діамантового перстня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гросс.

Олександр Іванович Гросс (нар. бл. 1830-ті рр. — пом.. після 1896) — архітектор-художник, титулярний радник (1894), академік архітектури, автор проєктів багатьох церков та будинків, зведених у стилі української народної церковної архітектури на Глухівщині.

Життєпис та творчістьРедагувати

Олександр Гросс народився не пізніше початку 1830-х років у Ліфляндській губернії. У 1856 році закінчив академію мистецтв в Санкт-Петербурзі[1].

 
Приміщення Глухівської чоловічої гімназії, проєкт якої було створено 1869 року Олександром Гроссом для маєтку Терещенків (нині — центральний корпус Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка)
 
Втілений проєкт 1874 року прибудови триярусної мурованої дзвіниці до храму Михайлівської церкви у містечку Вороніж Шосткинського району
 
Втілений проєкт 1866 року з розширення об'єму кладбищенського Вознесенського храму у Глухові
 
Дзвіниця прибудована до глухівського храму Святого Миколая за проєктом 1871 року Олександра Гросса

Одна з перших художніх робіт Олександра Гросса датується 1865 роком. Він став автором проєкту пам'ятника Петру Рум'янцеву-Задунайському в Глухові тодішньої Чернігівської губернії (нині — Сумська область). Композиція складалася із бронзової скульптури фельдмаршала на постаменті із блоків пісковика добутих в кар'єрах Андрія Миклашевського та Ніколи Терещенка, в оточені ажурної металевої огорожі[2]. У 1866 році Олександр Гросс продовжує працювати в Глухові. Він розширює об'єм кладбищенського Вознесенського храму: у стінах первісних частин храму були пробиті широкі півциркульні арки. Трикутні пандативи, що несли первісну баню, були зрубані до половини їхньої висоти[3][4]. Також, цього року, гвардії штабс капітан Микола Неплюєв замовив у приватного архітектора проєкт кам'яного млина з паровим двигуном[5][6].

У ході перебудови старої культової архітектури він у своїх проєктах, у більшості випадків, копіює старе оздоблення храму та «переносить» його на новобудову. Так, прибудовуючи дзвіниці до храмів XVII–XVIII ст. архітектор лише доповнює загальну композицію, звеличує, гармонійно вписує в концепцію церкви. Так у 1871 році, за проєктом Олександра Гросса було добудовано дзвіницю до глухівського храму Святого Миколая[7]. Архітектор плідно працює над реконструкцією храмів на території Глухівського повіту дотримуючись принципів української народної церковної архітектури та побажань ктиторів храмів. Зокрема, це — дерев'яна дзвіниця храму в селі Семенівка (нині — у складі Глухівської міської громади), зведена у 1864 році[8] та кам'яна дзвіниця Покровської церкви села Собичева (нині — у складі Шосткинської міської громади) у 1871 році[9].

Весь свій хист і вміння Олександр Гросс проявив 1874 році під час виготовлення проєкту прибудови триярусної мурованої дзвіниці до храму Михайлівської церкви у містечку Вороніж. Однак утілили його пізніше в 1890 році з певними відхиленнями[10][11] (нині — у складі Шосткинської міської громади). Стилістично вона схожа на пишно оздоблений бароковий храм XVIII століття[6]. Так само, не порушуючи стиль композиції, архітектор добудовував за своїм проєктом дзвіницю до Михайлівського храму в селі Уланове (нині — Есманська селищна громада)[12]. Також архітектором були реалізовані й типові єпархіальні проєкти. Зокрема, це — три подібні кам'яні церкви, споруджені за креслениками Гросса: у 1864 році в селі Есмань (нині — центр Есманської селищної громади)[13], через два роки — у Холопковому (нині село Перемога, у складі Шосткинської міської громади)[14] та в селі Тулиголове (нині — у складі Кролевецької міської громади) у 1873 році[15][16].

Одним із шедеврів культової архітектури авторства Олександра Гросса стала Глухівська золотоверха синагога. Спроєктована у 1867 році, вона мала доповнити загальну панораму центру Глухова, але в той же час не бути кращою за православні храми міста[17]. Однак, проєкт повністю не реалізували. Синагога зведена у 1870 році стала спрощеною копією роботи архітектора[18].

Окремою віхою творчості Олександра Гросса стала торгово-промислова архітектура. У 1867 році він спроєктував дерев'яну на кам'яному цоколі винокурню Івана Скоропадського, що знаходилася на околиці Глухова[19]. У 1871 році архітектор виконав замовлення купця Івана Крюкова, який хотів спорудити на своїй земельній ділянці кам'яну торгову лавку. Фасад повторював типові форми магазинів у місті Глухові[20]. У 1876 році розпочалося будівництво торгових лавок купцем другої гільдії Семеном Букатіним[21]. Лавки чільним фасадом розташували на торгову площу в центрі Глухова. Вони мали прямокутну форму і складалися з підвалу, першого поверху та даху із світловими вікнами, схожими на такі ж у Київських кріпосних воротах Глухівської фортеці. Невідомо чи було реалізувано цей проєкт[22].

Співпраця архітектора з родиною Терещенків тривала не один рік. Почесний громадянин міста Глухова, купець першої гільдії Артемій Терещенко довірив архітектору проєктування власного житла. У 1869 році Олександр Гросс виготовив кресленик маєтку Терещенків (будинок майбутньої чоловічої гімназії, нині центральний корпус Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка). Земля для будівництва придбана Артемієм Терещенком у Глухівській повітовій земській управі. Згідно проєкту, на рівні парадних кімнат другого поверху, знаходилося два пандуси, які розширялися до низу. На першому поверсі знаходилися: кладова, кімната для зберігання вина, котельня, кімната покоївки, кухара, конторщика, їдальня для обслуговуючого персоналу, кімната для обслуги, кімната для економа, пральня. На другому поверсі мали розміститися: кімната для дітей та гувернантки, гардероб, спальня, дамська кімната, будуар, гостинна кімната, оранжерея, кладова, гостинна зала, їдальня, чайна кімната, буфет, контора, кабінет, прийомна, більярдна кімната, гостьові кімнати[23]. У 1871 році архітектор спроєктував притвор з вівтарем до старої Анастасіївська церкви, старостою якої був Артемій Терещенко[24][16].

У 1871 році депутати Глухівської земської управи вирішили придбати за 30 тисяч рублів у дворянина Миколи Терещенка ділянку землі разом з недобудованими спорудами по нинішній вулиці Києво-Московській. В одному з будинків планували відкрити прогімназію, а в інших лікарню та богодільню. Відразу після купівлі земельної ділянки, земство виділило із додаткового капіталу 10 тис. рублів на будівництво лікарні та богадільні. Архітектор Олександр Гросс склав план і креслення богадільні, приміщення доглядача та лікарні[25]. З часом тут було побудовано приміщення учительського інституту (нині перший корпус Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка)[16].

Олександр Гросс також створював проєкти житлових будинків, їх добудов та зведення флігелів. Зокрема, у 1868 році складено проєкт цегляного будинку купця 2-ї гільдії Красовицького[26]. У 1870 році він розширює флігель маєтку 3-ї гільдії купця Георгія Біловського[27]. В цьому ж році для нащадків полковника Плешкова було складено проєкт розширення одного з будинків їх садиби в Глухові[28].

У 1876 році архітектор Олександр Гросс переїздить до міста Курська (нині — РФ). У цьому ж 1876 році в Курську він спроєктував ремісничу управу. Пізніше, у 1882 році він створює план частини вулиці Знаменської в Курську, а також проєкт кам'яних лавок купця Бредіхина. У 1884 році з'являється проєкт розважального театру в міському парку. Наступного року він готує ряд проєктів, зокрема, реконструкції манежу для міського театру, реконструкції міських лавок в Гостинному дворі, а також фасаду флігеля в садибі курського купця І. С. Новосельцева. Два роки (1885—1886) він здійснює спостереження за технічними роботами під час перебудови Курського повітового земства. У 1886 році створює план реконструкції частини Курська для зведення садиби Бочарова. Також, Олексанлр Гросс — автор проєкту кам'яних двоповерхових лавок купця Шапошнікова в Бєлгороді (1882, 1888)[16].

Помер Олександр Гросс після 1896 року в Курську, де і похований[1].

Нагороди та званняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ а б Холодова Е. В. Зодчие Курского края XVII—XX веков: Илюстрированный биографический словарь. Курск, 2003. С. 56
  2. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 10, спр. 21, арк. 52.
  3. ↑ Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. — Київ, 2005. — С. 308—309.
  4. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 16, спр. 100, арк. 13.
  5. ↑ ДАЧО Ф. 127, оп. 1б, спр. 88, арк. 4
  6. ↑ а б Мірошниченко О. [1] // Соборний майдан. 2022. № 6 (114). С. 2
  7. ↑ Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. — Київ, 2005. — С. 353.
  8. ↑ ДАЧО, Ф. 179, оп. 34, спр. 67, арк. 4
  9. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 6 б, спр. 46, арк. 8.
  10. ↑ Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. — Київ, 2005. — С. 544
  11. ↑ ДАЧО. Ф. 121. оп. 9 б, спр. 91, арк. 11
  12. ↑ ДАЧО, Ф. 179, оп. 34, спр. 20, арк. 22
  13. ↑ ДАЧО, Ф. 179, оп. 32, спр. 9, арк. 6
  14. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 1 б, спр. 89, арк. 9.
  15. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 10, спр. 173, арк. 4.
  16. ↑ а б в г Мірошниченко О. Архітектурна спадщина Олександра Гросса // Соборний майдан. 2022. № 6 (114). С. 3
  17. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 2 б, спр. 39, арк. 40.
  18. ↑ Шишкіна Ю. А. З історії єврейського молитовного будинку. Наукове видання. Випуск 10. — Глухів — Київ, 2017. — С. 85.
  19. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 2 б, спр. 231, арк. 6.
  20. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 2б, спр. 65, арк. 7.
  21. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 11 б, спр. 3040, арк. 10.
  22. ↑ Мірошниченко О. М. Невідомі глухівські будівлі архітектора Олександра Гросса // Соборний майдан. — 2017. — № 1 (79). — С. 1.
  23. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 4 б, спр. 128, арк. 10.
  24. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 6 б, спр. 5, арк. 5.
  25. ↑ Мірошниченко О. М. Як земська лікарня стала вчительським інститутом // Соборний майдан. — 2019. — № 4 (94). — С. 1.
  26. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 3 б, спр. 201, арк. 4.
  27. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 5 б, спр. 142, арк. 6.
  28. ↑ ДАЧО, Ф. 127, оп. 5 б, спр. 199, арк. 14.

Література та джерелаРедагувати

  • Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. — Київ, 2005. — 586 с.
  • Холодова Е. В. Зодчие Курского края XVII—XX веков: Илюстрированный биографический словарь. — Курск, 2003. — 280 с.
  • Державний архів Чернігівської області (ДАЧО), Ф. 127, оп. 10, 16.
  • Памятная книжка Курской губернии за 1894 год. Курск, 1894, с. 6.
  • Журналы заседаний XXII очередного Курского уездного Земского собрания, бывшего с 18 по 23 сентября 1886 г. и чрезвычайного за 1 июля 1886 г., Курск, 1887.

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гросс_Олександр_Іванович&oldid=38559455