Громико Андрій Андрійович
Андрі́й Андрі́йович Громи́ко (білор. Андрэй Андрэевіч Грамыка; рос. Андрей Андреевич Громыко; 5 (18) липня 1909, Старі Громики, Речковська волость, Могильовська губернія, Російська імперія — 2 липня 1989, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський дипломат білоруського походження, міністр закордонних справ СРСР (1957—1985). З 1952 до 1956 — кандидат у члени ЦК КПРС. З 1956 до 1989 — член ЦК КПРС. З 27 квітня 1973 до 30 вересня 1988 року — член Політбюро ЦК КПРС. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го, 5-11-го скликань (у 1946—1950 і 1958—1989).
| Громико Андрій Андрійович біл. Андрэй Андрэевіч Грамыка Andrej Andrejevič Hramyka | |
 | |
| Народження: |
5 (18) липня 1909  Старі Громикиd, Гомельський повіт, Могильовська губернія, Російська імперія[1] |
|---|---|
| Смерть: |
2 липня 1989[2][3][…] (79 років) Москва, СРСР[2] |
| Поховання: |
Новодівичий цвинтар |
| Країна: |
 СРСР |
| Релігія: |
атеїзм |
| Освіта: |
Білоруський державний економічний університет |
| Ступінь: | доктор економічних наук[d] |
| Партія: |
КПРС (1989) |
| Шлюб: |
Лідія Громикоd |
| Діти: |
Громико Анатолій Андрійович і Емілія Андріївна Громикоd |
| Нагороди: |                         |
Життєпис
ред.Походив зі збіднілого, білоруського шляхетського роду, відомого від початку XVI ст., одна з гілок якого — відомий український старшинський рід Громики, велику частину якого за часів Російської імперії було переведено в податні стани. В офіційних біографіях зазначалося селянське походження і те, що його батько був селянином, який працював на заводі. Навчався в профтехшколі, технікумі.
У 1932 закінчив Білоруський державний інститут народного господарства, а в 1936 — аспірантуру Всесоюзного науково-дослідного інституту економіки сільського господарства в Москві. З 1936 — старший науковий співробітник Інституту економіки АН СРСР.
З 1939 — в Наркоматі закордонних справ (НКЗС) СРСР. У 1939 — завідувач Відділу американських країн НКЗС.
З 1939 до 1943 — радник повпредства СРСР у США. З 1943 до 1946 — посол СРСР у США й одночасно посланник СРСР на Кубі. З 1946 до 1948 — постійний представник СРСР у Раді Безпеки ООН.
З 1946 до 1949 — заступник міністра закордонних справ СРСР. З 1949 до 1952 — 1-й заступник міністра закордонних справ СРСР.
З червня 1952 до квітня 1953 — посол СРСР у Великій Британії. З березня 1953 до лютого 1957 — 1-й заступник міністра закордонних справ СРСР.
З 15 лютого 1957 до 2 липня 1985 року — міністр закордонних справ СРСР. 28-річне перебування на посаді міністра закордонних справ — найдовше в XX столітті у світі. Одночасно з 24 березня 1983 до 2 липня 1985 року — 1-й заступник голови Ради Міністрів СРСР.
З 2 липня 1985 до 1 жовтня 1988 року — голова Президії Верховної Ради СРСР; після смерті К. У. Черненка на цей пост було обрано Громика, а не нового Генсека ЦК КПРС М. С. Горбачова, всупереч усталеній у 1977—1985 традиції суміщення цих посад. Вересневий (1988) пленум ЦК дав генеральному секретареві (Горбачову) рекомендацію виставити свою кандидатуру на вакантну у зв'язку з переходом А. Громика на пенсію посаду голови президії ВР СРСР.[5] Зі жовтня 1988 — на пенсії.
Після його смерті в Гомелі відбувся траурний мітинг, в центрі міста встановлено бюст.
Родина
ред.- Батько — Андрій Матвійович Громико.
- Мати — Ольга Євгенічна Бекаревич.
- Брати — Олексій, Федір та Дмитро, усі троє брати участь у німецько-радянській війні та загинули у боях.
- Сестра — Марія Андріївна Громико (Петренко).
- Дружина - Лідія Дмитрівна Гріневич (1911—2004).
- Син - Анатолій (1932—2017) — дипломат і вчений-міжнародник, фахівець з американістики, африканістики, міжнародних відносин. Кандидат юридичних наук, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент АН СРСР (1981).
- Внуки — Ігор, Олексій та Ганна.
- Донька Емілія Громико-Пірамідова (1937), кандидатка історичних наук, дружина дипломата Олександра Пірамідова.
- Внуки — Андрій та Лідія.
Відзнаки
ред.Двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1979). Лауреат Ленінської (1982) і Державної (1984) премій СРСР. Доктор економічних наук (1956).
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Громыко Андрей Андреевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118857886 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Filmportal.de — 2005.
- ↑ Бібліографічне посилання: Кульчицький С. В. КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА В СРСР 1988 // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон — Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2008. — 568 с.: іл. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Konstitutsiyna_Reforma_V_Srsr_1988
Джерела та література
ред.- М. М. Білоусов. Громико Андрій Андрійович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Кубальський О. Н. Громико Андрій Андрійович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 218. — ISBN 966-00-0405-2.
- О. М. Мироненко. Громико Андрій Андрійович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
Посилання
ред.- Громико [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
- Біографія на сайті dic.academic.ru [Архівовано 28 травня 2009 у Wayback Machine.]
- Біографія на сайті hrono.ru [Архівовано 17 жовтня 2008 у Wayback Machine.]