Відкрити головне меню

Грицько Кердейович (львівський каштелян)

Грицько Кірдейович, або Кердеєвич (Ян Грицко Кердей, Грицько Кірдей, Грицько з Поморян,[1] Грицько Кердеєвич; ? — 1461[1]/1462 р.) — зовсім спольщений — за висловом М. Грушевського[2] — литовсько-руський боярин, потім шляхтич, урядник Королівства Польського.

Грицько Кірдейович
Jan Hryćko Kierdej (версія)
Псевдо Ян Грицко Кердей, Грицько Кірдей, Грицько з Поморян, Грицько Кердеєвич
Народився невідомо
Помер після 25.11.1462
Поховання костел домініканців у Львові (разом з другою дружиною)
Підданство Корона Польська Herb Polska (Alex K).svg
Місце проживання Поморяни (замок)
Діяльність військовик, урядник, меценат
Посада подільський воєвода
Конфесія католик
Рід Кердеї
Батько Грицько Кердей
Родичі Ян Кердей (внук)
У шлюбі з 1. Зофія (чи Клара). 2. Ядвига з Бережан (І-ша дружина Яна Бучацького)
Діти Ян, Сиґізмунд
Герб

герб Кердея

ЖиттєписРедагувати

Вперше у політичному житті згаданий у 1430 році.[3]

Входив до так званої «руської партії» у Кракові (як противага впливу на Русі Одровонжів Спровських[4]). Ця партія у 1430 р. досягла проголошення Єдлінського привілею, який зрівнював їх у правах із поляками, а після смерті Владислава II Яґайла у 1434 р. вони поставили Софію Гольшанську реґенткою при малолітніх дітях — вона фактично правила Польщею. Поза усяким сумнівом, партія мала намір опанувати трон не тільки у Кракові, а й у Вільному.

1431 р.: брав участь у сутичках із загонами князя Свидриґайла; влітку взяв замки Збаража, Володимира. Невдовзі 1431 року брав участь у виправі 2000 вояків на Крем'янець, 21 серпня в селі Тиване (пол. Tywanie[3]) розбив війська руських князів Василя І Балабана. За ці заслуги 1431 року польський король Ягайло призначив його холмським старостою, управляти яким почав 1433 року (на чотири роки був призначений державцем, пізніше термін було продовжено[3]). 1433 р. розбив загін князя Олександра Носа під Грубешевом; як винагороду за це отримав від польського короля Владислава ІІ призначення першим холмським старостою після створення Руського воєводства в 1434 р.

У 1440—1444 роках часто перебував в оточенні короля, записаний свідком королівських привілеїв.[5] 1459 року відбув посольство до Молдавії з Яном Анджеєм Бучацьким (результати невідомі, було призначене для убезпечення Корони від південно-східних сусідів).

Фігурував у чисельних майнових судових позовах (востаннє 13 червня 1462 року[4]).

Помер після 25 листопада 1462 року.[6]

Історична довідкаРедагувати

Польська шляхта намагалася долучити Поділля до Польщі. Як тільки помер Витовт Кейстутович (1430 p.), польські пани негайно вислали своїх гінців до Кам'янця зі звісткою про його смерть, кам'янецькі поляки під проводом єпископа Павела з Боянчиць, колишнього старости Грицька Кердейовича, що перейшов на польський бік, шляхтичів Бучацьких зв'язали та ув'язнили Вітовтового намісника Довгірда (який ще не знав про смерть сюзерена), захопили замки Кам'янця, Смотрича, Бакоти, Скали, Червоногорода.

Незалежним Холмське князівство було до 1433 р. (точніше, Белзько-Холмське, оскільки у 1399 р. останній холмський князь Іван Юрійович загинув у битві на Ворсклі з Єдиґеєм та Тимуром-Кутлуком,— відтоді Холмщиною правили белзькі князі). За ці землі тоді між Литвою та Польщею постійно точилася боротьба, яка мала відлуння і в українському суспільстві. Інтереси Литви відстоював князь Олександр Ніс, Польщі — Грицько Кердейович, який не тільки приєднав до неї Поділля, а робив усе можливе для приєднання Холмщини.

У літературіРедагувати

Негативний персонаж роману «Сумерк» Юліана Опільського. Позитивний персонаж твору — боярин Микола з Рудник, називає його, зокрема, «собачим перевертнем».[7]

Уряди (посади)Редагувати

Староста холмський (14311439 рр.), подільський воєвода (14391462 рр.), теребовельський староста (1456 р.)[8], староста красниставський, каштелян львівський[9]. Отримав від короля згоду на викуп від Бартоша Бучацького заставленого Кам'янецького староства, але угоду не уклали.[6]

МаєтностіРедагувати

1410 року король Владислав Ягайло дав привілей подільському воєводі Грицькові Кердейовичу на Кормильче і Ходиківці (Зарічанка).[джерело?] Володів Винниками (1443 р.), Гусятином (початок XV с.), Поморянами. Головні маєтки Грицька Кердея були в Поморянах, Винниках, Підбережжі (або Підбереззі, біля Львова), Микулинцях, Гусятині, Шпиколосах Золочівського повіту, села Дуб, Козлів, Поленч. Королем Яґайлом були надані села Зухоричі на Русі, Даловичі у Прошовіцькому повіті. До фундацій Г. Кердея належать костели у Білці Шляхецькій під Львовом 1454 року, один з костелів у Львові, Вижнянахдесятини у Підбереззі.[4]. Козлів у 1456 році продав за 400 гринень Бучацькому.[10]

Сім'яРедагувати

Перша дружина — Зофія Заремба, донька сєрадзького каштеляна Заремби, молодша на 25 років,[11] чи Клара[4]
Друга дружина Ядвіґа з Бережан та Божикова[10] — вдова теребовельського старости Яна Бучацького — була власницею, зокрема, Лапшина, Лісників. Сини від двох шлюбів Іван (Ян) та Сигізмунд Кердей (староста)(?—1498, Поморяни)) до 1464 року керували Теребовельським староством.[4] Є інформація, що його сином був Дмитро зі Спикльос.[12]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Podole // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — Т. VIII : Perepiatycha — Pożajście. (пол.) — S. 459. (пол.)
  2. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 21.
  3. а б в Kiryk F. Kierdej Jan (Hryćko) z Pomorzan… — S. 423.
  4. а б в г д Kiryk F. Kierdej Jan (Hryćko) z Pomorzan… — S. 424.
  5. Михайловський В. Надання земельної власності у Подільському воєводстві за панування Владислава III (1434—1444) Архівовано 13 липень 2015 у Wayback Machine. — С. 240.
  6. а б Janas E., Kłaczewski W., Kurtyka J., Sochacka A. (opracowali). Urzędnicy podolscy… — S. 127.
  7. Опільський Ю. Сумерк… — С. 145.
  8. Akta grodzkie i ziemskie… Т. ХІІ. — S. 241.
  9. Niesiecki K. Korona polska przy … — S. 509.
  10. а б Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa, 1907. — Cz. 1. — T. 10. — S. 43. (пол.)
  11. Опільський Ю. Сумерк… — С. 143.
  12. Бемко В. Бережани — Бережанщина // Бережанська Земля. — Т. 1. — С. 12.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати