Вікіпедія

Григорчук Роман Йосипович

Рома́н Йо́сипович Григорчу́к (нар. 22 березня 1965, Королівка, Коломийський район, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР[4]) — український футболіст, нападник. Насамперед, відомий виступами у складі таких футбольних клубів, як українські «Прикарпаття» з Івано-Франківська та «Кривбас» із Кривого Рогу, а також російський «Сатурн» з міста Раменське та латвійський «Дінабург» з Даугавпілса. У склад цих клубів Григорчук став срібним призером 1-ї зони другої ліги чемпіонату СРСР 1991 року, найкращим бомбардиром першої ліги чемпіонату України сезону 1992–1993 років та золотим призером першої ліги чемпіонату України сезону 1993–1994 років.

Ф
Роман Григорчук
Роман Григорчук
Роман Григорчук
Григорчук під час матчу «Чорноморця»
з «Динамо» (Київ) (11.08.2013)
Особисті дані
Повне ім'я Роман Йосипович Григорчук
Народження 22 березня 1965(1965-03-22) (59 років)
  с. Королівка, Коломийський район, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР
Зріст 184 см
Вага 77[1]—82[2] кг
Громадянство Україна Україна
Позиція Нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1983 СРСР «Сільмаш» (Коломия) ? (?)
1987 СРСР «Електрооснастка» ? (?)
1988 СРСР «Прикарпаття» 34 (2)
1990 СРСР «Темп» 34 (19)
1991–1994 Україна «Прикарпаття» 111 (57)
1994 Австрія «Санкт-Пельтен» 3 (0)
1994–1995 Україна «Прикарпаття» 7 (1)
1995 Польща «Петрохімія» 14 (3)
1995–1996 Україна «Кривбас» 27 (10)
1996–1997 Росія «Сатурн» 29 (9)
1998–2001 Латвія «Дінабург» 63 (30)
Всього: 287 (134)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1999–2000 Латвія «Дінабург» асист.
2000–2004 Латвія «Дінабург»
2005–2009 Латвія «Вентспілс»
2009–2010 Україна «Металург» (Запоріжжя)
2010–2014 Україна «Чорноморець»
2014–2018 Азербайджан «Габала»
2018–2020 Казахстан «Астана»
2020–2021 Білорусь «Шахтар» (Солігорськ)
2022–т. ч. Україна «Чорноморець»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 1 січня 2022.

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Григорчук.

Нині — український футбольний тренер. Тренерську діяльність Роман Йосипович розпочав у даугавпілському «Дінабурзі», де п'ять років підряд разом із клубом займав четверте місце у місцевій вірслізі. Згодом тренер перейшов до одного з грандів тодішнього латвійського футболу — футбольного клубу «Вентспілс». Разом із цією командою тренер три роки підряд ставав золотим призером вищого дивізіону чемпіонату Латвії, у 2006, 2007 та 2008 роках. Також «Вентспілс» під керівництвом Григорчука двічі вигравав кубок країни, у 2005 та 2007 роках, ставав срібним призером низки неофіційних турнирів, як Кубок Співдружності та Балтійська ліга, а також тричі став найкращим тренером Латвії[5]. У 2009 році Роман Йосипович повернувся до України. Наприкінці того ж року тренер очолив тренерський штаб, запорізького «Металурга», де близько місяця працював до завершення сезону 2009–2010 років. Згодом, наприкінці 2010 року тренер очолив інший український футбольний клуб — одеський «Чорноморець», що тоді виступав у першій лізі чемпіонату України. По завершенні сезону тренер повернув команду до елітного дивізіону. У сезоні 2012–2013 років клуб під керівництвом Григорчука вийшов у фінал кубка України, що дозволило йому наступного сезону взяти участь у міжнародному змаганні, Лізі Європи УЄФА. 18 грудня 2014 стало відомо про призначення Григорчука головним тренером азербайджанського клубу Габала з однойменного міста[6]. Найкращий тренер Азербайджану 2015 року [7]. 29 травня 2017 покинув «Габалу», а вже 1 червня оголосили, що він очолив чемпіона Казахстану — «Астану». З 1 січня 2022 року — головний тренер одеського «Чорноморця».

Клубна кар'єра ред.

Роман Йосипович Григорчук народився 22 березня 1965 року в українському селі Корнич Коломийського району, Івано-Франківської області, за сім кілометрів від Коломиї.

На початку кар'єри захищав кольори коломийських клубів «Сільмаш» та «Електрооснастка»[4]. Виступав в аматорських змаганнях серед колективів фізкультури у складі команд «Нива» з Бережан і «Темп» із Шепетівки.

Наприкінці 1980-х років Роман розпочав футбольну кар'єру у команді майстрів футбольного клубу «Прикарпаття» з Івано-Франківська, що грала тоді у 1-й зоні другої ліги чемпіонату СРСР. У першому своєму сезоні 1988 року футболіст відіграв 34 матчі й забив два голи. Наступні два сезони Григорчук не виступав в основному складі команди, а повернувшись в останньому сезоні чемпіонату СРСР 1991 року Роман забив 26 м'ячів у 46 матчах чемпіонату, ставши найкращим бомбардиром клубу за сезон. На той час у складі іванофранківців виступали також Роман Максимюк, Михайло Савка, Андрій Хомин тощо.[1] У сезоні 1992–1993 років став найкращим бомбардиром першої ліги чемпіонату України, наступного сезону, як лідер команди[8], Григорчук допоміг івано-франківцям здобути перемогу у турнірі першої ліги та забезпечити перехід до елітного дивізіону чемпіонату України. Всього у футболці західноукраїнського клубу Григорчук провів 152 гри та забив 66 м'ячів у чемпіонатах і провів 10 ігор та забив 6 голів у кубках.

1994 року Григорчук вирішив переїхати до Австрії, куди його запросили у місцеву команду «Санкт-Пельтен». Однак, для того, що б виїхати за кордон разом зі своєю дівчиною, Аліною, вони мусили одружитися. Того ж року з Івано-Франківська, де молодята побралися поїхали до Санкт-Пельтену.[9] Крім варіанту із австрійським клубом у Григорчука була також можливість переїхати до Дніпропетровська, що його туди запросив відомий український тренер Євген Кучеревський грати у місцевому «Дніпрі», однак 29-річний футболіст вирішив переїхати за кордон[10]. На той час, окрім Романа, серед легіонерів з колишнього СРСР у Санкт-Пельтені також грав відомий латвійський футболіст, Євген Мілевський[en][11]. До нового гравця в австрійському клубі поставилися доброзичливо. За словами самого футболіста він намагався працювати так, щоб до нього не було претензій.[12] Щоправда, в Австрії Григорчук грав не довго, відігравши всього три матчі у чемпіонаті і наступного року переїхав до Польщі, де виступав за плоцьку «Петрохімію» (нині «Вісла»). У польському клубі Роман відіграв 14 ігор та забив три м'ячі. Сезон 1995–1996 років футболіст провів знову в Україні, захищаючи кольори криворізького «Кривбасу», який тоді тренував Мирон Маркевич[10]. Команда грала тоді у вищій лізі українського чемпіонату, де футболіст провів всього лише один сезон зігравши у 27-ми матчах та забивши 10 голів.

У 1996 році Григорчук переїхав до Росії, де почав виступати у першоліговому «Сатурні» з міста Раменське Московської області. У російському чемпіонаті український нападник провів два сезони, 1996[en] та 1997[en] років, зігравши 29 матчів та забивши 9 голів у чемпіонаті і 2 матчі у кубку, де забив один м'яч.

1998 року Роман Йосипович переїхав до Латвії, де став граючим тренером футбольного клубу «Дінабург». До латвійського клубу Григорчука запросив головний тренер команди, Віктор Нестеренко[13], з яким від познайомився ще в Івано-Франківську, коли той очолював тренерський штаб «Прикарпаття». У складі «Дінабурга» Роман відіграв у ролі нападника майже три сезони 1998, 1999 та 2000 років. За цей час Григорчук зіграв у 63-х матчах чемпіонату, забивши 30 голів. Найяскравішим був сезон 1998 року, коли український спортсмен зіграв 27 матчів та забив за цей час 20 голів.

Тренерська кар'єра ред.

«Дінабург» ред.

Ще до початку продовження своєї кар'єри у сфері футболу на посаді тренера Григорчук, будучи футболістом, почав вести щоденники, куди занотовував усі важливі дані про тренерську діяльність. Зокрема, плани тренувань, вправи та відчуття футболіста після їх виконання. Молодий, 35-річний, тренер багато цікавився роботою своїх колег, спілкувався з іншими тренерами, а також не пропускав тренування інших команд й збірних, що приїжджали до Риги. Також Григорчук часто багато їздив на стажування, зокрема до Німеччини. Згодом, Роман Йосипович почав слідкувати не за всіма тренерами, а лише за кількома, продивляючись матчі їх команд він намагався зрозуміти тенденції сучасного футболу й навчитися тренувати на високому рівні.[10] Ще коли Григорчук був гравцем, він мріяв бути тренером саме українського футбольного клубу.[12]

  Гадаю, що у тактичному розвитку на мене в першу чергу вплинули Гвардіола та Бенітес. Однак є маса речей, які можна почерпнути в інших фахівців.
Оригінальний текст (рос.)
Думаю, что в тактическом развитии на меня в первую очередь повлияли Гвардиола и Бенитес. Однако есть масса вещей, которые можно почерпнуть у других специалистов.
  

— Роман Григорчук, [10]

Григорчук розпочав тренерську кар'єру 1998 року у латвійському «Дінабурзі», де працював до того граючим тренером. 2000 року колишній український футболіст обійняв посаду головного тренера латвійської команди. Наступного ж сезону, у 2001 році, даугавпілський клуб вийшов до фіналу кубку Латвії, де «Дінамбург» програв з рахунком 2:0 одному з грандів латвійського чемпіонату, «Сконто»[14]. Того ж року команда під керівництвом Григорчука зіграла два матчі у Кубку УЄФА сезону 2001–2002 років проти хорватського футбольного клубу «Осієк» з однойменного міста. За два перших матчів рахунок між клубами став нічийним, 2:2, однак, за правилом голу, забитого на чужому полі, латвійці вибули зі змагання[15]. Очоливши тренерський штаб клубу Григорчук шукав молодих талановитих футболістів віком від 13 до 15 років, які могли б поборотися за єврокубкові місця у чемпіонаті Латвії.

  Саме цей період вивів мене на більш високий рівень, тому що я пройшов все за досить короткий час. Однак, робота у Дінабурзі була настільки колосальна, що зараз нам до того рівня дуже далеко. Це була не просто боротьба на виживання, а робота на знос! Три заняття на день, величезні навантаження, тому що я розумів: іншого шляху немає, ми повинні зробити щось неймовірне.
Оригінальний текст (рос.)
Именно этот период вывел меня на более высокий уровень, потому что я прошел все за довольно короткое время. Однако работа в Динабурге являлась настолько колоссальная, что сейчас нам до того уровня очень далеко. Это была не просто борьба на выживание, а работа на износ! Три занятия в день, огромные нагрузки, потому что я понимал: другого пути нет, мы должны сделать что-то невероятное.
  

— Роман Григорчук, [10]

Український фахівець працював у «Динамбурзі» близько п'яти років, однак жодного сезону команда не могла піднятися вище четвертого місця у турнірній таблиці чемпіонату, йдучи після латвійських грандів. Так клуб під керівництвом Григорчука п'ять разів підряд посідав четверту сходинку й не проходив далі 1/4 фіналу у розіграші кубка країни, окрім як у 2001 році. Також під час роботи Григорчука у даугавпілському клубі клуб неодноразово брав участь у єврокубкових змаганнях, зокрема Кубку УЄФА та Кубку Інтертото. Роман Йосипович знаходився у структурі цього клубу вісім років й тренер, за його словами, зрозумів, що у клубі нічого не зміниться, а четверте місце — це його максимум, і це при тому, що матеріальні можливості «Дінамбурга» були доволі скромні.[10] Тренер вирішив вийти на вищий рівень[12] і саме тому на початку 2005 року Григорчук покинув клуб.

«Вентспілс» ред.

 
Роман Йосипович під час тренерської діяльності у «Вентспілсі»

Український фахівець мав кілька пропозицій з російської Прем'єр-ліги, однак відхилив їх[13]. 1 липня 2005 року Григорчук очолив посаду головного тренера одного з лідерів латвійської першості — клубу «Вентспілс» з однойменного міста. Він змінив на цій посаді латвійського футбольного тренера Сергейса Семьоновса[en], що очолив посаду головного тренера на початку сезону, однак через погані результати був звільнений[16]. Очоливши команду посеред сезону тренер почав працювати над здобуттям якнайкращого результату для «жовто-синіх». На той час у команді було багато новачків, які, однак, вже не перший рік виступали в команді, зокрема, Максімс Уваренко[en], Андреюс Бутрікс[en] тощо. Серед досвідчених футболістів можна відзначити Деімантаса Бічку[en], Каспарса Ґоркшса, Олександра Ґрубера[en] тощо. Разом зі своїм тренером зі складу «Дінамбурга» до складу «чемпіонів» перейшов воротар Певелс Давідовс[en]. Ще до призначення Григорчука на цю посаду клуб займав третю сходинку у лізі, відігравши тринадцять турів де здобув 24 очка, а також здобувши у них сім перемог, три нічиї та стільки ж поразок, маючи різницю забитих та пропущених м'ячів 18 до 11 відповідно[17]. На тій же сходинці команда разом із українським тренером завершила чемпіонат, у розіграші кубку країни 2005 року спочатку у півфіналі виграла срібного призера чемпіонату того сезону та найтитулованіший клуб Латвії, ризький «Сконто» з рахунком 1:0. А у фіналі «жовто-сині» у додатковий час виграли золотого призера чемпіонату того сезону лієпайський «Металургс» з рахунком 2:1[18].

Протягом п'яти років, проведених у клубі, тричі приводив команду до золотих медалей чемпіонату[19] та двічі до перемоги у Кубку країни, а також виходив з командою до фіналу кубку Співдружності та Балтійської ліги. Однак, після глобальної фінансової кризи 2008 року справи у клубі пішли погано у фінансовому плані, як і взагалі у Латвії. Саме через це фахівець мусив піти з клубу, адже керівництво вирішило суттєво скоротити бюджет.[12] 11 серпня 2009 року Григорчук покинув посаду головного тренера латвійського гранда за попередньою домовленістю[20]. Його замінив італійський футбольний тренер Нунціо Заветтьєрі[en][21].

«Металург» ред.

По завершенні кар'єри у Латвії, Роману Йосиповичу пропонували роботу в Азербайджані, Казахстані та Росії[22]. Однак, він вже багато років мріяв повернутися в Україну й почати тренувати місцеву команду.[12] Саме тому у жовтні 2009 року Роман Йосипович повернувся до України, де йому запропонували очолити команду української Прем'єр-ліги — запорізький «Металург». Перед початком роботи у складі команди «козаків» Григорчук поставив одну умову: він може працювати лише в умовах, коли усі рішення приймаються лише головним тренером. Однак, у перший раз керівництво клубу та тренер не змогли плідно пропрацювати хоча б більше місця, тому 8 листопада тренер залишив команду.[23] А вже 8 грудня знову колишній футболіст повернувся до керма запорізького «Металурга»[24][25]. На той час у клубі грало багацько талановитих футболістів. Зокрема, Володимир Аржанов, Дмитро Безотосний, Максим Коваль, Євген Опанасенко, Сергій Рудика тощо. До речі, саме за часів головування Григорчуком команди у стартовому складі дебютував Максим Коваль, якому тоді було 16 років, що для воротаря вважається дуже молодим віком, однак, Максим заграв як досвідчений голкіпер[23]. У першому для себе українському клубі Григорчук пробув до кінця сезону 2009–2010 років, за підсумками якого команда посіла 9 місце. Контракт між клубом та тренером закінчився після гри останнього, 30-го, 9 травня 2010 року.[26]

«Чорноморець» (2010–2014) ред.

 
Тренерський штаб «Чорноморця» — Степан Матвіїв, Михайло Савка та Роман Йосипович під час виконання гімну України перед матчем з дніпропетровським «Дніпром»
 
Григорчук 30 листопада 2013 року на пресконференції після матчу між «Чорноморцем» та загребським «Динамо»
 
Банер на фан-секторі «Чорноморця» з написом, присвяченим Григорчуку: «Залишайся з нами» (рос. Оставайся с нами)

16 листопада 2010 року підписав контракт з одеським «Чорноморцем»[27]. На посаді головного тренера Роман Йосипович змінив колишнього футболіста Ігоря Наконечного. На той час, у сезоні 2010–2011 років, одеський клуб знаходився у першій лізі чемпіонату України, куди вилетів минулого сезону посівши п'ятнадцяте місце. Серед лідерів команди на той час у складі моряків виступали Олександр Бабич, Дмитро Гришко, Анатолій Діденко, Сергій Політило та Павло Ребенок. Також на той час у складі команди дебютувало два гравці: бразильський легіонер Лео Матос та Євген Зубейко. Матос грав на той час на позиції захисника, а Зубейко на позиції крайнього півзахисника. Прийшовши до команди, Роман Йосипович майже одразу поміняв місцями цих футболістів й вони стали грати значно краще.[23] Ще до того, як команду очолив Григорчук вона відіграла 20 матчів у чемпіонаті, де отримали десять перемог, вісім нічиїх та дві поразки й відставала від лідера ліги, ПФК «Олександрії», на п'ять очок[28], а також вилетіла із розіграшу Кубка України у матчі з полтавською «Ворсклою»[29]. Як заявив сам Григорчук, керівництво одеського клубу, зокрема, почесний президент Леонід Клімов та генеральний директор Сергій Керницький, одразу ж висловило йому свої завдання. По-перше керівництво «моряків» бажало якнайшвидшого повернення до елітного дивізіону чемпіонату України, а згодом й участі в єврокубках[20]. Через три дні після призначення головного тренера до його штабу приєднався Михайло Савка, що до того працював головним тренером бурштинського «Енергетика»[30]. До речі, Григорчук знав Михайла Степановича ще давно, коли вони обоє грали у «Прикарпатті» з 1991 року. Роман Йосипович за кермом «Чорноморця» повернув клуб до вищого дивізіону, зайнявши друге місце у першій лізі.

По закінченні наступного сезону 2011–2012 років Григорчук разом із клубом посіли вже дев'яте місце у турнірній таблиці. Наступного ж року клуб поставив собі за мету вийди до Ліги Європи, щоб показати себе на міжнародному рівні.

У сезоні 2012–2013 років клуб посів шосту сходинку у чемпіонаті України, а також вийшов до фіналу Кубка України, що дало змогу зіграти у наступному сезоні у Лізі Європи та поборотись за Суперкубок України з чинним чемпіоном — донецьким «Шахтарем» (3:1 на користь «гірників»[31]).

Наступного сезону 2013–2014 років майже увесь, час аж до закінчення 2013 року, Чорноморець знаходився у першій п'ятірці команд Прем'єр-ліги. Того ж року до Романа Йосиповича прийшли різні пропозиції від російських футбольних клубів, однак, його сім'я була проти переїзду до цієї держави[32]. Були також розмови про те, що колишній футболіст може очолити тренерські штаби київського «Динамо», харківського «Металіста» тощо. Щоправда, у листопаді 2013 року Григорчук продовжив контракт з одеським клубом[33]. Роботу тренера відзначило багацько українських авторитетних футбольних видань та експертів, зокрема, за версією читачів спортивного порталу Football.ua він був названий найкращим тренером 2013 року[10]. А портал «Tribuna.com» у жовтні того ж року включив вітчизняного тренера до списку 33-х найвпливовіших персоналій українського футболу сучасності під номером 21[34], де він обійшов президента української Прем'єр-ліги, Віталія Данілова та володаря «Золотого м'яча», Олега Блохіна[35]. На початку нового 2014 року «моряки» у першій для себе «єврокубковій весні» зустрілися з французьким «Олімпіком» з Ліону. У першому матчі, що пройшов на домашньому стадіоні одеситів команди відіграли у «суху нічию», а у наступному матчі-відповіді, що проходив на стадіоні «Жерлан», «ткачі» виграли з мінімальним рахунком 1:0.[36] Однак, вже через кілька місяців клуб втратив близько половини гравців. Шість легіонерів розірвали контракти з клубом через суспільно-політичну ситуацію у країні, а саме Російське вторгнення в Україну. Серед футболістів, що залишили команду були, зокрема, Еліс Бакай, Маркус Берґер, Франк Джа Джедже, Сіто Рієра, Андерсон Сантана та Пабло Фонтанелло.[37][38] Тому «Чорноморець» був вимушений шукати нових гравців. Ними виявилися футболісти, що підписали свої контракти, ще до цієї події, зокрема Торніке Окріашвілі, Володимир Аржанов та Павло Ребенок, який перейшов у клуб на правах оренди з харківського «Металіста». З останніми, до речі, Григорчук вже працював до того — з Аржановим, коли очолював команду запорізьких «козаків», а з Ребенком вже у складі «моряків» у сезоні 2010—2011 років. Слідом за цими гравцями до «Чорноморця» ще один колишній гравець «Металурга» — камерунець, Адольф Тейку. Сам Григорчук зазначив згодом після підписання контракту останнім, що будучи головним тренером запорізького клубу бачив Адольфа у набагато кращій формі і якщо футболіст вийде на колишній рівень, то дуже допоможе команді. Окрім того, до ігор основного складу команди тренер почав залучати гравця з молодіжного складу, Олега Данченка, а також тренер зауважив в одному з інтерв'ю, що приблизно такого ж рівня досягли інші гравці молодіжного складу, як Мартиненко та Смірнов.[39] Однак, незважаючи на поповнення складу команди, клуб на початку другої половини сезону чемпіонату показав недуже гарні результати — нічия з аутсайдером чемпіонату, сімферопольською «Таврією», а потім програші маріупольському «Іллічівцю», луганські «Зорі» та донецькому «Металургу». Саме під час матчу з останнім, «Чорноморець», вже за місяць до кінця сезону отямився. Після першого тайму, коли рахунок був 2:0 на користь донеччан, а у складі «Чорноморця» було дискваліфіковано Петра Ковальчука[40], одесити змогли забити два голи, але все ж програли з рахунком 2:3.[39] У наступних чотирьох матчах клуб зустрівся з трьома лідерами чемпіонату — дніпропетровським «Дніпром», київським «Динамо» та харківським «Металістом». І у жодному з цих матчів команда Григорчука не програла.[41] А по закінченню сезону, команда зайняла п'яте місце у чемпіонаті, вийшовши у наступний сезон Ліги Європи 2014—2015 років[42] та вилетівши у розіграші кубку України у півфіналі турніру від київського «Динамо»[43], яке згодом стало володарем цього титулу[44].

«Габала» ред.

18 грудня 2014 Григорчук був призначений головним тренером азербайджанського клубу «Габала». Під його керівництвом у сезоні 2014—2015 «Габала» посіла третє місце, що дозволило клубу кваліфікуватися до Ліги Європи. «Габала» вийшла до групового турніру, пройшовши чотири кола кваліфікації. На груповому етапі клуб зумів вибороти тільки 2 очка і закінчив турнір на останньому місці.

У грудні 2015 Григорчук був визнаний найкращим тренером Азербайджану[45].

В сезоні 2016/2017 «Габала» тривалий час була лідером чемпіонату, але другу половину сезону провела не так вдало і поступилася золотими медалями «Карабаху», а Гигорчук після двох поспіль бронзових сезонів завоював «срібло» чемпіонату Азербайджану.

29 травня 2018 року було офіційно оголошено, що Роман Григорчук залишає «Габалу» після програного фіналу Кубку Азербайджану «Кешлі» Юрія Максимова. За три з половиною роки, коли Григорчук очолював «Габалу», «радари» двічі здобували срібні медалі чемпіонату, двічі бронзові, двічі були фіналістами Кубку, а також двічі українець виводив свою команду до групового етапу Ліги Європи.

«Астана» ред.

1 червня 2018 року було оголошено, що Роман Григорчук підписав дворічний контракт с чемпіоном Казахстану. 13 січня 2020 року Григорчук розірвав контракт з казахстанським клубом[46]. За цей час команда під його керівництвом стала чемпіоном Казахстану і володарем Суперкубка, а в груповому етапі Ліги Європи зуміла обіграти «Манчестер Юнайтед».

«Шахтар» (Солігорськ) ред.

5 вересня 2020 року очолив «Шахтар» (Солігорськ) з Білорусі, і в кінці листопада привів його до звання чемпіону[47].

«Чорноморець» (з 2022) ред.

30 грудня 2021 року одеський «Чорноморець» повідомив, що новим головним тренером клубу буде Роман Григорчук[48].

Статистика ред.

Статистика гравця ред.

Клуб Ліга Сезон Чемпіонат Кубок[49] Всього
Ігри Голи ГП Ігри Голи ГП Ігри Голи ГП
 
«Дінабург» 		ВЛ 2000 16 3 ? 0 0 0 16 3 ?
1999 20 6 ? 0 0 0 20 6 ?
1998 27 21 ? 0 0 0 27 21 ?
Всього 63 30 ? 0 0 0 63 30 ?
 
«Сатурн» Р 		ПФНЛ 1997 17 2 ? 0 0 0 17 2 ?
1996 12 7 3 2 1 ? 14 8 3
Всього 29 9 3 2 1 ? 31 10 3
 
«Кривбас» 		ВЛ 95-96 26 16 ? 1 0 ? 27 16 ?
Всього 26 16 ? 1 0 ? 27 16 ?
 
«Петрохімія» 		1Л 94-95 14 3 ? 0 0 0 14 3 ?
Всього 14 3 ? 0 0 0 14 3 ?
 
«Прикарпаття» 		ВЛ 94-95 7 1 ? 2 1 ? 9 2 ?
Всього 7 1 ? 2 1 ? 9 2 ?
 
«Санкт-Пельтен» 		1Л 93-94 3 0 ? 0 0 0 3 0 ?
Всього 3 0 ? 0 0 0 3 0 ?
   
«Прикарпаття» 		1Л 93-94 19 12 ? 4 4 ? 23 16 ?
92-93 40 35 ? 4 1 ? 44 36 ?
ВЛ 1992 6 0 ? 0 0 0 6 0 ?
2Л 1991 46 26 ? — — — 46 26 ?
1988 34 2 ? — — — 34 2 ?
Всього 145 75 ? 8 5 ? 153 80 ?
Всього за кар'єру 287 134 3 13 7 ? 300 141 3
2НЛ — друга ліга; ВЛ — вища ліга (вірсліга); 1Л — перша ліга; ПФНЛ — Першість Футбольної
Національної Ліги.

Тренерська статистика ред.

Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Інші змагання Всього Примітки
Ліга Місце М В Н П Етап М В П Етап М В Н П На М В Н П М В Н П МЗ МП %Очок
 
«Габала» 		15-16 ПЛ 4 18 7 7 4 1/8 2 2 0 ЛЄ ГТ 14 3 5 6 — 34 12 12 10 ? ? 47,05
14-15   17 11 3 3 1/8 2 0 1 ЛЄ 1 КР 0 0 0 0 — 19 11 4 4 ? ? 64,91
Всього 35 18 10 7 4 2 1 14 3 5 6 53 23 16 14 ? ? 53,46
 
«Чорноморець» О 		14-15 ПЛ 4 4 2 2 0 1/16 1 1 0 ЛЄ 3КР 2 0 1 1 — 7 3 3 1 12 5 57,14 [50][51][52]
13-14 5 28 12 10 6   4 3 1 ЛЄ 1/16 14 6 4 4 СУ 1 0 0 1 47 21 14 12 56 46 54,61 [53][54][41][55][56]
12-13 6 30 12 7 11   5 4 1 — 35 16 7 12 40 42 50,92 [57][58][59]
11-12 9 30 10 7 13 1/4 3 2 1 33 12 7 14 38 44 43,43 [60][61]
10-11 1Л   14 8 3 3 — 14 8 3 3 25 12 64,29 [62][63][64][65]
Всього 106 44 29 30 13 10 3 16 6 5 5 1 0 0 1 136 60 34 42 171 150 52,45
 
«Металург» З 		09-10 ПЛ 9 16 8 2 6 1/4 1 0 1 — 17 8 2 7 22 25 50,98 [26]
Всього 16 8 2 6 1 0 1  —  —  —  —  —  —  —  — 17 8 2 7 22 25 50,98
 
«Вентспілс» 		2009 ВЛ — 20 15 3 2 1/4 2 1 1 ЛЧ 2КР 4 3 0 1 — 26 19 3 4 80 25 76,92 [66][67][68][69][70][71][72][73]
2008   28 19 6 3   4 3 1 ЛЧ 2КР 4 2 0 2 БЛ 6 4 0 2 42 28 6 8 77 26 71,43 [74][75][76]
2007   28 18 6 4   4 4 0 ЛЧ 2КР 4 1 0 3 БЛ 7 5 1 1 43 28 7 8 90 43 70,54 [77][15][78]
2006   28 19 5 4   3 2 1 КУ 2КР 4 2 1 1 — 35 23 6 6 61 29 71,43 [79][80][15]
2005   15 9 4 2   2 2 0 КУ 1КР 2 1 0 1 19 12 4 3 43 22 70,18 [81][18][15][17]
Всього 119 80 24 15 15 12 3 18 9 1 8 13 9 1 3 165 113 26 29 351 145 73,73
 
«Дінабург» 		2005 ВЛ — ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? — ? ? ? ? ? ?
2004 4 28 10 6 12 1/4 2 1 1 КІ 2р 4 1 1 2 34 12 7 15 44 43 42,16 [82][83][15]
2003 4 28 13 5 10 1/4 2 1 1 КІ 1р 2 1 0 1 32 15 5 12 49 39 52,08 [84][85][15]
2002 4 28 12 4 12 1/8 1 0 1 КІ 2р 4 1 1 2 33 13 5 15 40 42 44,44 [86][87][15]
2001 4 28 15 5 8   4 3 1 КУ КР 2 1 0 1 34 19 5 10 74 35 60,78 [88][14][15]
2000 4 ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?
Всього 112 50 20 42 9 5 4 12 4 2 6  —  —  —  — 133 59 22 52 207 159 49,87
Всього за кар'єру 353 185 75 93 38 27 11 46 19 8 19 14 9 1 4 451 240 84 130 751 478 59,42
Дата останнього оновлення: 24 серпня 2014.

Оцінка ред.

Як тренер, Роман Йосипович, постійним прагне досягати високих результатів.[12]

  Якщо ти хоча б раз — не важливо, на якому рівні — щось виграв, відчув смак справжнього футболу, далі без цього жити неможливо. Я дуже часто повторюю своїм підопічним: повноцінне футбольне життя — це коли команда перебуває нагорі турнірної таблиці, займає місця в зоні єврокубків, як наслідок — грає на міжнародній арені.  

— Роман Григорчук, [12]

Особисте життя ред.

Роман Йосипович одружений з Аліною Григорчук. Подружжя має двох дітей — дочку, Євгенію, 1990 року народження, та сина, Тимерлана, 2008 року народження.[9] Після переїзду в Одесу, тренеру пропонували роботу в Росії, однак сім'я Романа Йосиповича була проти переїзду до північного сусіда України.[32] В грудні 2021 року у продаж вийшла автобіографія Романа Григорчука "Чемпіон трьох країн".[89]

Титули та досягнення ред.

Командні ред.

  «Прикарпаття» ред.

Тренерські ред.

  «Дінабург» ред.

  «Вентспілс» ред.

  «Чорноморець» ред.

  •   Срібний призер першої ліги чемпіонату України (1): 2010–2011.
  •   Фіналіст Кубка України (1): 2012–2013.
  •   Срібний призер Суперкубку України (1): 2013.
  •   Півфіналіст Кубка України (1): 2013–2014.

  «Габала» ред.

  «Астана» ред.

  «Шахтар» ред.

Індивідуальні ред.

Як гравець ред.

  • Найкращий бомбардир першої ліги чемпіонату України (1): 1992–1993 (26).
  • Найкращий бомбардир сезону у «Прикарпатті» (2): 1991 (26)[1], 1992—1993 (27).

Як тренер ред.

  • Найкращий тренер Латвії (1): 2009.[5]
  • Найкращий тренер Азербайджану (1): 2015

Цікаві факти ред.

  • Серед усіх своїх колег Роман Йосипович за рівнем професіоналізму, авторитету і вчинкам хотів би бути схожим на Алекса Ферґюсона.[90]

Примітки ред.

  1. ↑ а б в СССР. Сезон - 1991. Вторая лига. 1 зона. Составы команд. — klisf.info, 2003. — 8 вересня.
  2. ↑ Григорчук Роман Йосипович [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] на сайті 90minut.pl (пол.)
  3. ↑ 90minut.pl — 2003.
  4. ↑ а б Василь Буджак. Чому в Коломиї немає футболу? // Коломийська правда. — 2010. — 22 лютого.
  5. ↑ а б Grigorchuk grateful for Latvian chance. Офіційний сайт УЄФА (англ.). 30-03-2009. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 7 лютого 2014.
  6. ↑ «Габала» об'явила про призначення Григорчука [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.]. (рос.)
  7. ↑ Українця визнали тренером року в Азербайджані. Архів оригіналу за 27 грудня 2015. Процитовано 26 грудня 2015.
  8. ↑ Першопроходець Григорчук та рекордсмен Чуйченко. Кращі бомбардири Першої ліги. UA-Футбол. 04-02-2013. Архів оригіналу за 30 січня 2014. Процитовано 2 березня 2014.
  9. ↑ а б Кульчицкий В. Роман и Алина Григорчук: "Вспышка любви осенним днем". — 2011. — 14 лютого. (рос.)
  10. ↑ а б в г д е ж Григорчук: "Больше всего наблюдал за Гвардиолой и Бенитесом" (часть 1). football.ua (рос.). 03-02-2014. Архів оригіналу за 7 лютого 2014. Процитовано 3 лютого 2014.
  11. ↑ Кульчицкий В. (24-01-2011). Роман Григорчук: Об авторалли, доме на Фарерах и "Операции "Ы". Одесский футбол (рос.). Архів оригіналу за 22 березня 2015. Процитовано 3 листопада 2013.
  12. ↑ а б в г д е ж Мохнач В. Роман Григорчук: Потрібно намагатися «міксувати» // Україна молода. — 2011.
  13. ↑ а б Vaiders A., Koscinkevičs I. (12-11-2008). Romans Grigorčuks: Sirds un dvēsele futbolā. diena.lv (латис.). Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 5 лютого 2014.
  14. ↑ а б Кубок Латвии - 2001. home.lv (рос.). Архів оригіналу за 8 грудня 2005. Процитовано 5 лютого 2014.
  15. ↑ а б в г д е ж и Еврокубки. home.lv (рос.). Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 5 лютого 2014.
  16. ↑ Украинец Григорчук возглавил "Вентиспилс". profootball.ua (рос.). 03-07-2005. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 7 лютого 2014.
  17. ↑ а б Latvia 2005. rsssf.com (англ.). Архів оригіналу за 23 січня 2008. Процитовано 7 лютого 2014.
  18. ↑ а б Кубок Латвии - 2005. home.lv (рос.). Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 5 лютого 2014.
  19. ↑ Ventspils complete Latvian title hat-trick. Офіційний сайт УЄФА (англ.). 20-10-2008. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 1 березня 2014.
  20. ↑ а б Роман Григорчук: «Цель номер один – вернуться в премьер-лигу». Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). 18-11-2010. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 7 лютого 2014.
  21. ↑ Ventspils end Grigorchuk era. Офіційний сайт УЄФА (англ.). 11-08-2009. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 7 лютого 2014.
  22. ↑ Кульчицкий В. (10-11-2009). Роман Григорчук: «Запорожский период оставил у меня хорошее впечатление». Офіційний сайт ФК «Металург» Запоріжжя (рос.). Спорт-Экспресс в Украине. Архів оригіналу за 23-02-2014. Процитовано 05-02-2014.
  23. ↑ а б в Сухенко М. (05-02-2014). Григорчук: "Самый важный момент — мы научились учиться" (часть 2). Football.ua (рос.). Архів оригіналу за 28 лютого 2014. Процитовано 2 березня 2014.
  24. ↑ Павленко И. (08-12-2009). Роман Григорчук подписал контракт с запорожским «Металлургом». Офіційний сайт ФК «Металург» Запоріжжя (рос.). Архів оригіналу за 23-02-2014. Процитовано 05-02-2014.
  25. ↑ Зайчук А., Кульчицкий В. (09-12-2009). Роман Григорчук: «Намерен вернуть Запорожью место в еврокубках». Офіційний сайт ФК «Металург» Запоріжжя (рос.). Архів оригіналу за 23-02-2014. Процитовано 05-02-2014.
  26. ↑ а б Роман Григорчук расстанется с «Металлургом» после игры с «Динамо». Офіційний сайт ФК «Металург» Запоріжжя (рос.). 06-05-2010. Архів оригіналу за 23-02-2014. Процитовано 04-02-2014.
  27. ↑ Роман Григорчук — главный тренер «Черноморца». Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). 16-11-2010. Архів оригіналу за 01-06-2011. Процитовано 16-11-2010.
  28. ↑ Роман Григорчук: «Я уже купался в Черном море». Одесский футбол (рос.). 19-11-2010. Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 7 лютого 2014.
  29. ↑ Кубок Украины. 1/16 финала. Матч Черноморец — Ворскла. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). 22-09-2010. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 7 лютого 2014.
  30. ↑ Михаил Савка стал тренером «Черноморца». Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). 19-11-2010. Архів оригіналу за 23 листопада 2010. Процитовано 7 лютого 2014.
  31. ↑ Матч Черноморец — Шахтер. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). 10-07-2013. Архів оригіналу за 15-12-2013. Процитовано 20-08-2013.
  32. ↑ а б Марьянко Я. (13-12-2013). Роман Григорчук: «В этом году поступали предложения из России, но семья не отпустила». tribuna.com (рос.). Архів оригіналу за 21 грудня 2013. Процитовано 21 грудня 2013.
  33. ↑ Григорчук отклонил предложения нескольких российских клубов. championat.com (рос.). 18-12-2013. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 21 грудня 2013.
  34. ↑ 33 самые влиятельные персоны украинского футбола. Часть 2. tribuna.com (рос.). 28-10-2013. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 26 січня 2014.
  35. ↑ 33 самые влиятельные персоны украинского футбола. Часть 1. tribuna.com (рос.). 19-10-2013. Архів оригіналу за 5 грудня 2013. Процитовано 26 січня 2014.
  36. ↑ Lyon relieved, Chornomorets 'take positives'. Офіційний сайт УЄФА (англ.). 28-02-2014. Архів оригіналу за 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014.
  37. ↑ Пять легионеров вынуждены покинуть «Черноморец». Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). 03-03-2014. Архів оригіналу за 29 травня 2014. Процитовано 9 травня 2014.
  38. ↑ Роман Григорчук: «Бакай покинул «Черноморец», Зубейко травмирован, Антонов и Ребенок дома, Матос пока остается». tribuna.com. 06-03-2014. Архів оригіналу за 15 березня 2014. Процитовано 9 травня 2014.
  39. ↑ а б Спиваковский М. Роман Григорчук: «Без страсти и азарта победы не придут» // Спорт-Экспресс в Украине. — 2014. — 4 квітня. Архівовано з джерела 24 вересня 2015. Процитовано 2014-05-09.
  40. ↑ Матч Металлург Д — Черноморец. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). 16-04-2014. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 9 травня 2014.
  41. ↑ а б Чемпионат Украины. Сезон 2013–2014. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). Архів оригіналу за 9 лютого 2014. Процитовано 6 лютого 2014.
  42. ↑ «Динамо», «Металлист», «Черноморец» и донецкий «Металлург» сыграют в Лиге Европы 2014/15. tribuna.com (рос.). 18-05-2014. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 20 травня 2014.
  43. ↑ Скажи, что я ее люблю. Как «Динамо» разгромило «Черноморец». tribuna.com (рос.). 08-05-2014. Архів оригіналу за 20 травня 2014. Процитовано 20 травня 2014.
  44. ↑ Динамо Киев – Шахтер 2 : 1. tribuna.com (рос.). 15-05-2014. Архів оригіналу за 21-05-2014. Процитовано 20-05-2014.
  45. ↑ Григорчук признан тренером года в Азербайджане. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 7 березня 2016.
  46. ↑ Роман Григорчук - більше не тренер Астани. UA-Футбол. 13 січня 2020. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  47. ↑ Солігорський Шахтар Григорчука виграв чемпіонат Білорусі. UA-Футбол. 28 листопада 2020. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 28 листопада 2020.
  48. ↑ Дочекалися. Одеський «Чорноморець» змінив головного тренера. UA-Футбол. 30 грудня 2021. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 30 грудня 2021.
  49. ↑ Кубок СРСР, Кубок України, Кубок Австрії, Кубок Польщі, Кубок Росії, Кубок Латвії
  50. ↑ Чемпионат Украины. Сезон 2014—2015. Архів оригіналу за 26 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
  51. ↑ Кубок Украины. Сезон 2014—2015. Архів оригіналу за 26 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
  52. ↑ Лига Европы (Кубок УЕФА). Сезон 2014-2015. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса. Архів оригіналу за 26 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
  53. ↑ У матчі 1/8 фіналу кубку України дніпропетровському «Дніпру» було зараховано технічну поразку (-:+) через неявку на матч без поважних причин.
  54. ↑ Київський «Арсенал» був виключений зі змагань, результати матчів за участю команди було анульовані.
  55. ↑ Кубок Украины. Сезон 2013-2014. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 6 лютого 2014.
  56. ↑ Лига Европы (Кубок УЕФА). Сезон 2013-2014. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса. Архів оригіналу за 1 квітня 2014. Процитовано 6 лютого 2014.
  57. ↑ Чемпионат Украины. Сезон 2012-2013. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 6 лютого 2014.
  58. ↑ Кубок Украины. Сезон 2012-2013. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). Архів оригіналу за 1 квітня 2014. Процитовано 6 лютого 2014.
  59. ↑ Суперкубок Украины 2013. Матч Черноморец — Шахтер. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). Архів оригіналу за 15 грудня 2013. Процитовано 20 серпня 2013.
  60. ↑ Чемпионат Украины. Сезон 2011—2012. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 6 лютого 2014.
  61. ↑ Кубок Украины. Сезон 2011-2012. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 6 лютого 2014.
  62. ↑ Григорчук очолив тренерський штаб «Чорноморця» 16 лютого 2010 року, коли той вже вилетів із розіграшу національного кубка.
  63. ↑ Матч 30-го туру першої ліги чемпіонату України не відбувся через неявку калінінського «Фенікса-Іллічовця» на матч. Чорноморцю була зарахована технічна перемога (+:-).
  64. ↑ Чорноморець здобув другу технічну перемогу в історії. neformat.biz.ua. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 6 лютого 2014.
  65. ↑ Чемпионат Украины. Сезон 2010—2011. Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (рос.). Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 6 лютого 2014.
  66. ↑ Григорчук очолював тренерський штаб клубу до 11 серпня 2009 року
  67. ↑ Pirmais riņķis, LMT Virslīga 2009. Офіційний сайт Федерації футболу Латвії (латис.). Архів оригіналу за 12 березня 2010. Процитовано 5 лютого 2014.
  68. ↑ Otrais riņķis, LMT Virslīga 2009. Офіційний сайт Федерації футболу Латвії (латис.). Архів оригіналу за 12 березня 2010. Процитовано 5 лютого 2014.
  69. ↑ Trešais riņķis, LMT Virslīga 2009. Офіційний сайт Федерації футболу Латвії (латис.). Архів оригіналу за 12 березня 2010. Процитовано 5 лютого 2014.
  70. ↑ У єврокубковому турнірі клуб пройшов далі другого кваліфікаційного раунду, однак вже під керівництвом іншого тренера.
  71. ↑ UEFA Champions League 2009/10. Matches. Офіційний сайт УЄФА (англ.). 23-09-2013. Архів оригіналу за 9 вересня 2017. Процитовано 5 лютого 2014.
  72. ↑ Latvijas Kausa izcīņa 2009/2010 astotdaļfināli. Офіційний сайт Федерації футболу Латвії (латис.). Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 5 лютого 2014.
  73. ↑ Latvijas Kausa izcīņa 2009/2010 ceturtdaļfināli. Офіційний сайт Федерації футболу Латвії (латис.). Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 5 лютого 2014.
  74. ↑ LMT VIRSLĪGA 2008 - Turnīra tabula / Tournament table. Офіційний сайт Федерації футболу Латвії (латис.). Архів оригіналу за 16 лютого 2012. Процитовано 5 лютого 2014.
  75. ↑ UEFA Champions League 2008/09. Matches. Офіційний сайт УЄФА (англ.). 23-09-2013. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 5 лютого 2014.
  76. ↑ Кубок Латвии - 2008. home.lv (рос.). Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 5 лютого 2014.
  77. ↑ FK Ventspils - 2007.gada LMT Virslīgas čempioni. Офіційний сайт Федерації футболу Латвії (латис.). Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 5 лютого 2014.
  78. ↑ Кубок Латвии - 2007. home.lv (рос.). Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 5 лютого 2014.
  79. ↑ 2006.gada LMT Virslīgas turnīra kopvērtējuma tabula. Офіційний сайт Федерації футболу Латвії (латис.). Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 5 лютого 2014.
  80. ↑ Кубок Латвии - 2006. home.lv (рос.). Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 5 лютого 2014.
  81. ↑ Григорчук очолив тренерський штаб клубу 1 липня 2005 року.
  82. ↑ Latvijas Futbola čempionāts 2004.gads. Офіційний сайт Федерації футболу Латвії (латис.). Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 5 лютого 2014.
  83. ↑ Кубок Латвии - 2004. home.lv (рос.). Архів оригіналу за 19 січня 2005. Процитовано 5 лютого 2014.
  84. ↑ Latvijas Futbola čempionāts 2003.gads. Офіційний сайт Федерації футболу Латвії (латис.). Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 5 лютого 2014.
  85. ↑ Кубок Латвии - 2003. home.lv (рос.). Архів оригіналу за 8 грудня 2005. Процитовано 5 лютого 2014.
  86. ↑ Latvijas Futbola čempionāts 2002.gads. Офіційний сайт Федерації футболу Латвії (латис.). Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 5 лютого 2014.
  87. ↑ Кубок Латвии - 2002. home.lv (рос.). Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 5 лютого 2014.
  88. ↑ Latvijas Futbola čempionāts 2001.gads. Офіційний сайт Федерації футболу Латвії (латис.). Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 5 лютого 2014.
  89. ↑ "Чемпион трех стран": Роман Григорчук выпускает автобиографию. football.ua. Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  90. ↑ Думич А. Український Ферґюсон – щасливий мрійник-прагматик. — football24.ua, 2013. — 4 жовтня.

Посилання ред.

Роман Григорчук
у сестринських Вікіпроєктах
  Портал «Біографії»
  Портал «Футбол»
  Інформація у Вікіданих?
  Цитати у Вікіцитатах?
  Роман Григорчук у Вікісховищі?

Література та джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Григорчук_Роман_Йосипович&oldid=40607720