Відкрити головне меню

Греко-турецька війна 1919–1922 носить також назву Турецько-грецький фронт та вважається у Туреччині національно-визвольною війною турецького народу проти інтервенції великих держав, що проводилася силами грецької армії.

Греко-турецька війна 1919—1922
Греко-турецькі війни і Турецька війна за незалежність
Ermoscharge.JPG
Грецька атака
Дата: 5 травня 191910 листопада 1922
Місце: Західна Анатолія
Результат: Перемога турків, Лозаннський мирний договір 1923
Сторони
Королівство Греція Королівство Греція
Велика Британія Сполучене Королівство
Турецького тимчасового уряду Турецького тимчасового уряду
РРФСР РРФСР
Командувачі
Леонідас Параскевопулос Кемаль Ататюрк

Зміст

ПередумовиРедагувати

Після поразки Османської імперії у Першій світовій війні і підписання Мудросського перемир'я 1918 р. держави-переможиці приступили до розподілу її території, в тому числі власне турецької. Королівство Греція, як союзниця країн-переможниць, отримала обіцянку, що Східна Фракія (крім Стамбула) і західні райони Малої Азії, де компактно проживало грецьке населення, будуть віддані їй.

ПодіїРедагувати

Греки окупували зону проток, Східну Фракію, ряд районів Анатолії, поставили під свій контроль колишню столицю імперії — Стамбул, а 15 травня 1919 р. грецькі війська за рішенням «Великої четвірки» (Велика Британія, Французька республіка, Королівство Італія, США) висадилися в Ізмірі. Одночасно на Паризькій мирній конференції 1919-20 рр. великі держави почали розробку проекту договору із султанським урядом, що передбачав розчленовування Османської імперії та приборкання османського народу. Однак національно-визвольний рух, що розгорнувся в Туреччині (Кемалістська революція), перешкоджав реалізації цих задумів.

Не зумівши придушити національно-визвольний рух за допомогою султанського уряду, імперіалістичні держави 16 березня 1920 р. окупували своїми військами Стамбул і слідом за тим зробили відкриту збройну інтервенцію в Анатолію, поклавши її здійснення на Королівство Греція, якій були за це обіцяні значні османські території.

22 червня 1920 грецька армія виступила з Ізміра і, незважаючи на поразки, завдані їй у боях 10 січня та 31 березня 1921 р. військами створеного в квітні 1920 р. в Анкарі Великого національного зібрання Туреччини (ВНЗТ), до літа 1921 просунулася в глиб Анатолії до р. Сакар'я, майже до Анкари.

Турецький народ зумів дати інтервентам рішучу відсіч, протиставив їм свою моральну перевагу, вміле військове керівництво в особі Кемаля Ататюрка, призначеного на пост головнокомандуючого. Особливо сприяло зміцненню положення Туреччини підписання 16 березня 1921 р. договору між Туреччиною та РСФРР «Про дружбу і братерство». В результаті двадцатидвохденної битви при р. Сакар'я (23 серпня — 13 вересня 1921 р.) закінчилася важкою поразкою грецьких військ і їх відступом на захід, до лінії Ескішехір — Афьон-Карахісар.

Поступова стала розпадатися антитурецька коаліція. У жовтні 1921 р. Французька республіка уклала з урядом ВНЗТ мирний договір, припинила збройну боротьбу проти Туреччини й Королівство Італія. Проте ці держави разом з Великою Британією та США продовжували окупацію Стамбула і не бажали задовольнити національні вимоги Туреччини. Користуючись цим і прямою підтримкою з боку Великої Британії, Королівство Греція не відмовлялася від своїх територіальних претензій, що виключало можливість мирного вирішення конфлікту. В кінці серпня 1922 р. турецькі війська після ретельної підготовки перейшли в генеральний наступ і, розгромивши 30 серпня грецьку армію, звільнили 9 вересня Ізмір, а до 18 вересня 1922 р. повністю вигнали грецьких інтервентів з Анатолії.

ПідсумкиРедагувати

Підписаний Лозаннський мирний договір 1923 завершив греко-турецькі війни, призвів до переходу Стамбула і Східної Фракії до Туреччини та закріпили міжнародно-правове визнання незалежності Туреччини. Країни Антанти повністю відмовились від своїх претензій на фракійську територію.

З Туреччини примусово було виселено близько півтора мільйона греків в обмін на виселення (також примусове) 600 000 мусульман з Королівства Греція. Втрати повністю розгромленої грецької армії перевищили 40 тис. убитими і 50 тис. поранених. Загинули також десятки тисяч мирних жителів. Матеріальні втрати взагалі не піддавалися обліку. Все це дозволило грекам назвати події осені 1922 року Малоазійською катастрофою.

ДжерелаРедагувати