Відкрити головне меню

Кузьма Євдокимович Гребенник (рос. Кузьма Евдокимович Гребенник; 5 (18) лютого 1900(19000218), Брянка — 22 вересня 1974, Київ) — радянський офіцер, Герой Радянського Союзу, в роки радянсько-німецької війни командир 37-ї гвардійської стрілецької Речицької двічі Червонопрапорної орденів Суворова II ступеня, Кутузова II ступеня, Богдана Хмельницького II ступеня дивізії 65-ї армії 2-го Білоруського фронту, гвардії генерал-майор. Член Центральної Ревізійної Комісії КП(б)У в січні 1949 — вересні 1952 р. Депутат Верховної Ради СРСР 2—3-го і 5-го скликань.

Кузьма Євдокимович Гребенник
рос. Кузьма Евдокимович Гребенник
Grebennik K E.jpg
Народження 5 (18) лютого 1900(1900-02-18)
Брянка, Луганська область
Смерть 22 вересня 1974(1974-09-22) (74 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Рід військ піхота
Освіта Q4114527?
Роки служби 19191961
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-lejtnant infobox.svg Генерал-лейтенант
Командування 37th Guards Rifle Division[d]
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Битва на озері Хасан
Радянсько-німецька війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня
Орден Кутузова II ступеня Орден Червоної Зірки
Гребенник Кузьма Євдокимович у Вікісховищі?

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 5 (18 лютого) 1900 року в селищі Брянський (нині місто Брянка Луганської області України) в сім'ї робітника. Росіянин. Закінчив початкову школу. Трудову діяльність почав в юному віці коногоном шахти № 6 Брянського рудника.

У 1919 році призваний до лав Червоної Армії. Брав участь в Громадянській війні, воював у складі 51-ї Перекопської стрілецької дивізії. В ході боїв з розгрому армії Врангеля — командир шабельного ескадрону у складі військ 13-ї армії Південного фронту. У 1920 році вступив до лав РКП(б).

З 1922 року — у Прикордонних військах. У 1924 році закінчив Вищу прикордонну школу Об'єднаного державного політичного управління, в 1935 році — курси при Військовій академії механізації і моторизації Робітничо-селянської Червоної Армії.

Був начальником прикордонної застави, начальником мотоманевренної групи Молдавського прикордонного загону, командиром полку дивізії особливого призначення. Учасник боїв біля озера Хасан в 1938 році, командував Пос'єтським прикордонним загоном, що витримав перший удар японців.

В 1939 році був делегатом XVIII-го з'їзду ВКП(б).

Радянсько-німецька війнаРедагувати

У боях радянсько-німецької війни з червня 1941 року. Воював на 2-му Білоруському фронті, заступник командира 37 гвардійської стрілецької дивізії. Після загибелі її колишнього командира Героя Радянського Союзу генерал-майора Сабіра Рахімова 30 березня 1945 року призначений командиром дивізії.

20 квітня 1945 року генерал-майор К. Є. Гребенник вміло організував форсування Одеру і захоплення плацдарму в ході Берлінської наступальної операції. Дивізія під командуванням гвардії генерал-майора К. Є. Гребенника оволоділа сильно укріпленим населеним пунктом Кольбітцов (Колбасково) на південний захід від польського міста Щецин і 2 травня 1945 року з боями вийшла до Балтійського моря на північний схід від німецького міста Росток.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 травня 1945 року за мужність і героїзм, проявлені при форсуванні річки Одер, захоплення плацдарму і за вміле командування дивізією гвардії генерал-майору Кузьмі Євдокимовичу Гребеннику присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5569).

Повоєнні рокиРедагувати

Після війни генерал К. Є. Гребенник продовжував службу в армії. 3 травня 1946 по 12 листопада 1948 року по лінії радянської держави свідок злодіянь японських мілітаристів на Токійському судовому процесі Міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу над головними японськими військовими злочинцями.

У 1947 році повернувся в Прикордонні війська на посаду заступника начальника військ Закарпатського прикордонного округу. Потім послідовно командував Українським (грудень 1947 — листопад 1951) та Ленінградським (листопад 1951 — жовтень 1953) прикордонними округами. Генерал-лейтенант з 1949 року.

У жовтні 1953 — квітні 1956 року — старший радник із прикордонних військ при МВС Народної Республіки Албанії (у албанського лідера Енвера Ходжі).

У жовтні 1956 — квітні 1957 року — начальник 1-го Управління штабу Головного управління прикордонних і внутрішніх військ МВС СРСР. У 1956 році в ході придушення радянськими військами угорської революції — військовий комендант столиці Угорщини міста Будапешта. Був контужений після попадання ворожого снаряда в танк, в якому пересувався в зоні бойових дій.

У квітні — липні 1957 року — начальник штабу — 1-й заступник начальника Головного управління прикордонних військ КДБ при РМ СРСР.

У липні 1957 — вересні 1961 року — командувач військ Південно-Західного прикордонного округу (із січня 1960 року — Оперативної групи прикордонних військ КДБ при Раді Міністрів Української РСР).

Автор неодноразово перевидаваної книги військових мемуарів «Хасанской щоденник. Рік 1938».

 
Могила Кузьми Гребенника

З 1961 року — у відставці. Жив у Києві. Помер 22 вересня 1974 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі. На могилі встановлено пам'ятник, прикрашений написом: «Від виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих».

Нагороди, пам'ятьРедагувати

Кавалер великої кількості державних та іноземних нагород і, зокрема, не менше ніж тринадцяти орденів: одинадцяти радянських — трьох Леніна (в тому числі один у 1945 році разом із Золотою Зіркою Героя), п'яти Червоного Прапора, Суворова 2-го ступеня, Кутузова 2-го ступеня і Червоної Зірки — і двох польських («За хоробрість» і «Віртуті мілітарі»), — а також дев'яти медалей.

Ім'я К .Є. Гребенника присвоєно:

Вважається, що гвардії генерал-лейтенант К. Є. Гребенник став прототипом образу начальника прикордонних військ округу у виконанні лауреата Державної премії СРСР О. Л. Хвилі у вийшовшій на екрани країни в 1958 році кінострічці режисера Д. І. Васильєва «Над Тисою».

ЛітератураРедагувати

  • Булкин С. П. Герои Отечества. — 2-е изд. — Донецк: Донбасс, 1977.
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987
  • Герои тревожных рассветов. Киев, 1978
  • Пограничная служба России. Энциклопедия. Биографии. — Москва, 2008.