Відкрити головне меню
Держави хрестоносців і прилеглі території в 1140 р.

Гра́фство Три́полі — остання з чотирьох християнських держав хрестоносців, створених після Першого хрестового походу на території Леванту. Проіснувало з 1102 по 1289.

Історія виникненняРедагувати

У IX столітті до н. е. на Близькому Сході за 85 км від сучасного Бейрута фінікійці заснували перше поселення — своєрідний торговий порт. Після захоплення персами містечко виросло до таких розмірів, що могло вільно конкурувати з Тіром та Сідоном. Александр Македонський, який воював з персами, використовував Триполі як військово-морську базу. Місто процвітало при Селевкідах, римлянах, візантійцях. Коли на Близькому Сході утвердилася влада арабських халіфів із династії Омейядів і Фатимідів, Триполі стає комерційним, кораблебудівним і просвітницьким центром Середземномор'я.[1]

У XI столітті тут з'являються племена сельджуків, які жорсткого пригнічували іновірців. У цей час розпочинаються Хрестові походи. 14 лютого 1099 Раймунд де Сен-Жілль, граф Тулузький, здобув невелику фортецю Ірка на околицях Триполі. Проте ні укріплення, ні місто взяті не були: хрестоносці поспішали до Єрусалиму. Через десять років лицарі повернулись сюди знову. Завоювання супроводжувався жахливими руйнуваннями і пожежами. Згоріли тисячі томів величезної бібліотеки Дар-іль-Ільм. Влада християнської церкви встановилася в Триполі на 180 років. Під час другого походу хрестоносці воювали в основному один з одним. В одній з таких битв у 1105 році загинув християнський володар Триполі Раймунд де Сен-Жілль. Через фінансову підтримку генуезьких купців і флоту владу в місті вдалося захопити його синові Бертрану.[1] Він приєднав до своїх володінь приморські і гірські місцевості на північ від Бібла. Так було засновано графство Триполі. Його населення швидко зростало за рахунок паломників, які йшли поклонитися Гробу Господньому, але залишалися жити на Близькому Сході.

В Єрусалимі відбувалась часта зміна правителів, яких підтримували графи з Триполі. Неодноразово із Єрусалиму навідувались війська, щоб уточнити, кого цього разу буде підтримувати глава графства. 1137 року під час однієї із змін влади у цитаделі міста Триполі перебував єрусалимський король, поки з'ясовувалися стосунки, Єрусалим оточили сельджуки. Королю вдалося капітулювати на вигідних умовах: йому дозволили відступити. Найважливіші споруди фортеці були перед здачею знищені, зовнішні стіни завбачливо зірвані — це незабаром допомогло Раймонду II відбити місто у мусульман. Однак перемогою він насолоджувався недовго, його зарізали біля воріт міста асасини, члени мусульманської секти містиків, які зловживали гашишем і спеціалізувалися на вбивствах правовірних. Містом стала правити вдова графа, сувора і безчесна. Вона неодноразово за винагороду видавала сельджукам знатних арабів, які прийняли християнство. Одного разу вона обмазала медом патріарха й залишила його помирати під сонцем від укусів комах. Так часто чинили й інші графи, якщо їм обіцяли за це винагороду. За гроші ворога вони могли воювати проти своїх союзників, син зарізаного Раймонда, наприклад, винищував сотнями вірмен і маронітів.[1]

Завойовники графстваРедагувати

На початку ХІІ століття владу в Єгипті захоплює мусульманський полководець Салах ад-Дін. Щоб султан дав місту спокій, черговому графу Раймонду довелося заплатити 60 000 червінців. Поскільки графство було багатим, проблем з виплатою не було. Місто тоді було мало не центром всесвітньої торгівлі і в часи перемир'я сюди спрямовувалися аравійські, сирійські та єгипетські каравани, які платили в казну значне мито. Це призводило до того, що хрестоносці ставали жадібніші, дбаючи більше про наживу ніж про ціль, яка спонукала до походів. Вони переходили на сторону Саладіна, приймали іслам і добивалися значних постів. Граф Раймонд, володар Триполі, після чергового нападу Салах-ад-Діна покинув 25-тисячну армію, сховавшись за товстими стінами цитаделі, де незабаром помер. Організовувати оборону міста було нікому, ніхто не думав, що є ще достатньо сил для опору, що можлива допомога від Заходу і Константинополя. Жителі були готові здатися. Однак Триполі залишився нескореним, так як ніхто з одновірців не підтримав слабнучі сили Саладіна.

Після смерті Саладіна у 1187 році Триполі об'єднався з Антіохією проти орд Османа. Під час 5-го Хрестового походу султан Алькамо уклав договір з Фрідріхом II про передачу християнам Єрусалиму на 10 років в обмін на те, що Фрідріх не надаватиме допомоги Триполі. Під час 6-го походу повз місто пройшли нові орди, цього разу хорезмійців. Вони допомогли єгипетському султану остаточно повернути Єрусалим. Слідом за хорезмійцями в Триполі з'явилися монголи. Вони зажадали розібрати цитадель, поступитися 3000 дівчат і доходами з торгівлі. Тодішній граф відповів відмовою, вступивши і бій. Монголи відійшли, шукаючи легшої здобичі.[1]

1275 року помер граф Боемунд VI Триполійський і на престол вступив його син Боемунд VII. Хрестоносці в той час вже прагнули не воювати, а грішми скуповувати собі мусульманський світ. Підтвердження мирного договору з руйнівником Антіохії султаном Бейбарсом коштувало графству Триполі 20 тисяч золотих безант. Після смерті Боемунда VI в Триполітанському графстві почалися міжусобиці. Верхівка суспільства розкололася на два табори, в одному була вдова Боемунда VI Сибілла і світське лицарство разом з молодим і гарячим Боемундом VII. Їм протистояли єпископ Триполі Вільгельм зі своїми прихильниками, в число яких входили тамплієри. Граф Боемунд взяв штурмом резиденцію тамплієрів в Триполі і дозволив там мусульманам, які йому допомагали, здійснити богослужіння. За це заохочення «ворогів Христа» Боемунда VII відлучили від церкви і наклали на Триполі інтердикт, але марно — війна не припинилася. У відповідь тамплієри обложили Триполі, проте після декількох днів зняли облогу. Жорстока битва в 1278 році між тамплієрами і Триполітанскою армією принесло важкі втрати обом сторонам і закінчилася досягненням піврічного перемир'я.[2] Після смерті в 1287 графа Боемунда VII його спадкоємиця Люсія вступила в конфлікт з комуною міста Триполі і тоді глава комуни Бартоломео Ембріако закликав на допомогу мамлюкского султана Келауна, який скористався цією нагодою і взяв штурмом Триполі в 1289 році.[2] Коли мамлюки увірвалися в місто і почалися вуличні бої, командор тамплієрів П'єр де Монкада ма можливість втекти на галері на Кіпр, але залишився захищати місто і загинув з мечем в руці разом із іншими захисниками Триполі. Всі уцілілі під час різанини при захопленні міста жінки і діти були продані в рабство. Деякі триполітанці намагався втекти на острівець навпроти міста, але іх наздоглали і перебили або забрали в полон. Врятуватися на кіпрських кораблях вдалося лише небагатьом.[2] Дізнавшись про падіння Триполі, Папа Микола IV оголошує новий хрестовий похід, який був безуспішним. Єгиптетські правителі після завоювання Триполі перебудували його на свій розсуд, розпочавши з міської цитаделі. Місто прикрасили світськими і релігійними будинками, багато з яких служать населенню і у XXI столітті.

Монети володарів ТриполіРедагувати

Володарі Триполі Боемунд VI і його син Боемунд VII за прикладом інших європейських країн крім денаріїв і бронзових монет, карбувати срібні півгроші і гроші. Легенди монет розповідають, що Триполі тоді мав торговельні зв'язки із купцями Генуї. Про це свідчить зображений на реверсі хрест виконаний у генуезькій традиції і копіює зображення хреста на генуезьких монетах того часу. Аверс містить зображення зірки з монет півдня Франції, а саме Провансу. Це тому, що під час хрестових походів північні французи стали володіти графствами Антіохія і Едеси, а от у Триполітанскому графстві влаштувалися провансальці і північні італійці на чолі з графом Раймоном Тулузький. З цих областей — метрополій хрестоносні держави отримували підкріплення і з ними в першу чергу вони встановлювали найтісніші торговельно-економічні зв'язки. Звідси стає зрозумілим зображення провансальської зірки на монетах графства Триполі. Найкрасивішою монетою нумізмати вважають півгрош Боемунда VII, діаметром 21 мм, вагою 2,06 г.[2]

Триполі в наш часРедагувати

Нині Триполі — друге за величиною місто Лівану. До нашого часу там збереглося 12 мечетей, побудованих за часів мамлюків і оттоманської династії, 45 будівель XIV століття, понад 20 медресе. Завдяки вродженій працьовитості мешканців, місто і зараз славиться багатством. На його вуличках живуть і працюють ювеліри і кравці, бляхарі і чинбарі, парфумери і мильних справ майстри. Мило, зварене в Триполі, користується особливою популярністю на Близькому Сході. Воно дуже корисне для зміцнення шкіри, оскільки виробляється на основі багатої на вітаміни оливкової олії.

Правителі графстваРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати