Гранітні скелі (Дніпропетровська область)

геологічна пам'ятка природи в Дніпропетровській області

Грані́тні ске́лі — геологічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Об'єкт природно-заповідного фонду Дніпропетровської області.

Гранітні скелі
(пам'ятка природи)
Гранітні скелі
Гранітні скелі
Гранітні скелі
48°17′31″ пн. ш. 35°10′04″ сх. д. / 48.29208300002777321° пн. ш. 35.16783300002777679° сх. д. / 48.29208300002777321; 35.16783300002777679Координати: 48°17′31″ пн. ш. 35°10′04″ сх. д. / 48.29208300002777321° пн. ш. 35.16783300002777679° сх. д. / 48.29208300002777321; 35.16783300002777679
Країна  Україна
Розташування Україна Україна
Дніпропетровська область,
Дніпровський район
Найближче місто м. Дніпро
Площа 4 га
Засновано 1972 р.
Оператор Дніпропетровська райдержадміністрація
Гранітні скелі (Дніпропетровська область). Карта розташування: Дніпропетровська область
Гранітні скелі (Дніпропетровська область)
Гранітні скелі (Дніпропетровська область) (Дніпропетровська область)
Мапа

CMNS: Гранітні скелі у Вікісховищі

Розташована в межах Дніпровського району Дніпропетровської області, на південному сході села Волоське.

Площа 4 га. Статус надано згідно з рішенням облвиконкому від 22.06.1972 року № 391[1]. Перебуває у віданні Дніпропетровської райдержадміністрації.

Статус надано з метою збереження геоморфорфологічних утворень — гранітних скель, які утворюють урвище на березі Дніпра, а також невеликий острівок (острів Стрільчий). Скелі являють собою виходами на денну поверхню Українського кристалічного щита.

Прибережні скелі та острів Стрільчий

Скелі й межигір'я ред.

За розвідкою Дмитра Яворницького, південна частина села Волоського кінчалася високою кам'яною грядою. Там є дві високі гори:

  1. перша зветься просто Скелею,
  2. друга — Бичковою скелею.

Вулиці й хати краю села містяться у межигір'ї цих скель. [2]

Бичкова скеля ред.

На підгір'ї Бичкової скелі, на землі колишнього селянина Якова Заскоки, є так звана Змієва печера. Печера та з дуже вузьким входом і, щоб пролізти в її середину, треба спершу проповзти понад 4 метри животом по вогкій землі, витягнувши вперед себе руки, а потім того вже можна стати та йти ногами.

Скільки та печера має довжини, напевне невідомо: одні кажуть — не більше як 30 метрів, а інші кажуть, буцімто вона тягнеться понад кілометр, і де саме її кінець, ніхто того не знає, бо ніхто не доходив до її краю.

В одному місці печери, кажуть, є така глибока ямина, що коли туди кинути камінь, то не чутно, як він і на дно падає. На жаль, усього цього перевірити не можна, бо в селі, якраз коло печери, лупили камінь і завалили вхід у печеру камінням, груддям та землею.[2]

Інші печери ред.

На другому боці межигір'я, на так званій Коршуновій леваді, на крутому схилі скелі є ще декілька печер. У деяких вхід теж такий же вузький, що пролізти в них ніяк не можна, хоча й видко, що далі вхід ширшає. У дворі селянина Борща є печера, яка має 21-23 метри завдовжки.[2]

Джерела ред.

  • Гранітні скелі [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.]
  • Природно-заповідний фонд Дніпропетровської області. Архів оригіналу за 30 жовтня 2014.

Примітки ред.

  1. Рішення облвиконкому 22.06.1972 № 391
  2. а б в Яворницький, Дмитро (1928). Дніпрові пороги (українська) . Харків.