Гоїв Юліан Іванович

Юліан-Володимир Іванович Гоїв (27 квітня 1894, Снятин, нині Івано-Франківської області, Україна — 10 грудня 1937, Харків) — український військовий і громадський діяч, член УСС у Львові (1912—1914), хорунжий легіону УСС (1914—1915), поручник 1-ї бригади Українських січових стрільців (1918—1920), пізніше — майор, начальник бронетанкового парку 23 стрілецької дивізії РСЧА у 1936—1937 роках.

Юліан Гоїв Юліан-Володимир Іванович Гоїв
Хорунжий (файнріх)  Поручник  Майор
Військовий керівник автотракторного технікуму при ХТЗ (1932 — 1936) Ю. І. Гоїв.
Загальна інформація
Народження	27 квітня 1894(1894-04-27) Снятин
Смерть	10 грудня 1937(1937-12-10) (43 роки) Харків (Розстріл)
Національність	українець
Alma Mater	Технічний університет у Брно
Партія	Безпартійний
Військова служба
Роки служби	1914—1937
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини  УСС  УГА ЧУГА  РСЧА
Рід військ	Сухопутні війська
Війни / битви	Бої за гору Маківка(1915)→Битва за Львів (1918)→Битва за Хирів(1918)→Вовчухівська офензива(1918)→Чортківська офензива(1918).
Командування
командир чоти УСС (1914—1915) командир чоти/сотні/куреня 1-ї бригади УСС УГА/ЧУГА (1918—1920) начальник автобронетанкового парку 23-ї стрілецької дивізії РСЧА (1936—1937).
Нагороди та відзнаки
наручний іменний золотий годинник (1927)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гоїв.

Життєпис

Народився у Снятині тодішнього королівства Галичини і Лодомерії Австро-Угорської імперії в родині Івана та Анни Гоїв. Був найстаршим з чотирьох синів подружжя. За походженням належав до українських міщан. Українець за національністю.

Активний учасник Українського Студентського Союзу, в тому числі його секції (філії) у Снятині в 1912—1914 роках . 24 серпня 1912 року Юліан Гоїв був обраний заступником голови цієї секції .

Був близьким другом Василя Порайка у 1912—1914 роках.

Закінчив Снятинську реальну гімназію. У 1912 році вступив до Технічного університету у Брно, але провчився там лише до другого курсу.

На початку Першої світової війни Юліан Гоїв добровільно вступив до лав легіону Українських січових стрільців, зокрема був десятником у курені Сеня Горука.

На початку весни 1915 року у званні хорунжого командував четою в 1-й сотні Легіону УСС. 4 травня 1915 року в ході евакуації з позицій УСС хорунжий Юліан Гоїв був поранений в ногу на Маківці, де того ж дня потрапив до російського полону.

Перебував від червня 1915 року і до початку 1918 року в полоні в росіян у Чорному Ярі Астраханської губернії. Один рік провів в одному бараку з В. Порайком та Є. Коновальцем, де добре товаришував з останнім.

В грудні 1918 — січні 1920-го — служив в складі 1-ї бригади УСС УГА на командних постах.

У 1920—1937 роках служив в ЧУГА та РСЧА на різних посадах по лінії військової розвідки та бронетанкових військ. До репресій відношення не мав і в ході служби часто вдавався до критики вищого командування. Особливо Юліана хвилювала проблема русифікації частин ЧА в УСРР. З 1921 року і до кінця життя перебував під спостереженням спецслужб як колишній український офіцер .

Проживав у Харкові на вулиці Пушкінській (сучасна назва — Григорія Сковороди), в будинку № 92, квартира 13. Був одружений, дітей не мав. У помешканні обшук не проводився.

За проукраїнські погляди репресований. Юліана Гоїва заарештували в Харкові 22 вересня 1937 року . 10 грудня того ж року його засудили до страти через розстріл. Вирок виконано 10 грудня 1937 у Харкові.

Згідно з архівними даними, громадянство СРСР не приймав.

Реабілітація

В радянські часи посмертна реабілітація Юліана Гоїва проведена не була. Повторний перегляд справи без подальших результатів мав місце в 1954 — 1955 роках у військовій прокуратурі Київського військового округу.

Для встановлення історичної справедливості, 3 жовтня 2024 року івано-франківський історик Андрій Бойда подав заяву до Івано-Франківської регіональної реабілітаційної комісії при Івано-Франківській ОДА з проханням реабілітувати Ю. І. Гоїва посмертно.

29 листопада 2024 року регіональна реабілітаційна комісія при Івано-Франківській ОДА задовольнила заяву історика А. Бойди і рекомендувала Національній реабілітаційній комісії при УІНП реабілітувати Юліана Гоїва посмертно. Національна комісія отримала матеріали у січні 2025 року. Станом на березень 2025 року заява Андрія Бойди щодо реабілітації Ю. І. Гоїва перебувала на стадії розгляду.

Джерела

• Бажанський М. Гоїв Володимир Юліян // Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. — Детройт, 1984. — С. 107—108. — (Бібліотека видавництва «Снятин»; Ч. 8).
• Базалі Я. Свідома Родина (у двадцятиліття смерті Івана Ґоїва) // Бібліотека видавництва «Снятин». — Детройт, 1972. — Ч. 7. — С. 18–20.
• Бойда А. Взаємодія Василя Порайка і Євгена Коновальця в Галичині та під час російського полону (1906—1916). На перетині епох. Перша світова війна: феноменологія, геополітичні та гуманітарні наслідки, історична пам'ять. Міжнародна наукова конференція, присвячена 110-й річниці початку Великої війни 1914—1918 рр., Чернівці, 27—28 вересня 2024 р. Матеріали і тези доповідей / Наук. ред. О. В. Добржанський. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2024. — С. 41—43.
• Бойда А. Декомунізація як каталізатор нового витоку досліджень радянських репресій 1930-х рр. (на прикладі життя та діяльності В. Порайка). Наукові горизонти ХХІ століття: мультидисциплінарні дослідження: матеріали Міжнародної наукової конференції, 16—17 травня 2024 р., м. Ужгород / уклад. О. П. Адамчо; УжНУ, УкрІНТЕІ. Ужгород; Київ, 2024. — С. 666—670.
• Бойда А. Наслідки російського полону (1915–1918) в долях Ю. Гоїва та В. Порайка. Україна крізь призму війни: матеріали Всеукраїнської наукової конференції (м. Івано-Франківськ, 27 травня 2024 року). ІФКМ. Івано-Франківськ: ФОП Бойчук А.Б., 2024. — С. 15—25.
• Бойда А. Участь Василя Порайка та братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911—1921). Галичина, 2024. Ч. 37. С. 140—149.
• Бойда А. Юліан Гоїв: шлях до посмертної реабілітації. Актуальні дослідження суспільних наук : матеріали XІ Всеукр. наук. конф. (м. Умань, 28 берез. 2025 р.) / МОН України, Уманський держ. пед. ун-т імені Павла Тичини, Черкаський нац. ун-т імені Богдана Хмельницького. Умань : Візаві, 2025. С. 167 — 170.
• Гоян Я. П. Присвята : Есе. Київ : Веселка, 2001. 645 с.
• Романюк Я. Повстанський рух на Снятинщині / Ярослав Романюк, Ольга Слободян, Володимир Карий. — Снятин; Чернівці: Друк Арт, 2016. — 440 с.
• Сіреджук П. Січові Стрільці і Старшини Снятинщини і Заболотівщини. Бібліографічний довідник. Л: Галич-Прес, 2024. 208 с.