Гострий апендицит — це неспецифічне запальне захворювання хробакоподібного паростка, яке характеризується швидким перебігом і виникненням серйозних ускладнень у перші дні (а то й години) захворювання. Гострий апендицит — одне з найпоширеніших гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини. Захворюваність виявлена дещо більше в жінок, переважно вона залежить від віку і складає (В. Г. Зайцев, 1989): у дітей до 1 року — 3,48 випадки на 10 тис. населення, у дітей від 1 до 14 років — 11,4, від 15 до 59 років — 114,9, від 60 до 69 років — 29,7; 70 років і більше — 15,8. Розповсюдженість апендициту серед населення надзвичайно висока, що створює величезну соціальну проблему (тимчасова втрата працездатності, а також сумарна висока летальність).

ОсобливостіРедагувати

Приблизно 1/3 випадків гострий апендицит обумовлений обструкцією просвіту червоподібного відростка каловими камінням (фекалітами, чужорідними тілами, глистами, ін.). Фекаліти виявляють майже в 40% хворих на простий апендицит, у 65% хворих на деструктивний апендицит і 99% на перфоративний апендицит. У розвитку гострого апендициту привертають увагу 2 особливості:

  • Надзвичайно швидкий розвиток процесу, не характерний для інших видів запалення (через 12-24 години після початку процесу може настати гангренізація паростка)
  • Захворювання може мати нетиповий перебіг у дітей та осіб похилого віку

Клінічна класифікаціяРедагувати

Клінічна класифікація за В. І. Колосовим, яка залишається провідною й у наш час:

І. Гострий простий (поверхневий) апендицит:

  • без загальноклінічних ознак і з вираженими, швидко зникаючими, місцевими проявами;
  • із незначними загальноклінічними ознаками і вираженими, місцевими проявами захворювання.

ІІ. Деструктивний апендицит (флегмонозний, гангренозний, перфоративний):

  • із клінічною картиною захворювання середньої важкості й ознаками місцевого перитоніту;
  • із важкою клінічною картиною й ознаками місцевого перитоніту.

ІІІ. Ускладнений апендицит:

  • із апендикулярним інфільтратом;
  • із апендикулярним гнояком (абсцесом);
  • із розлитим перитонітом;
  • з іншими ускладненнями (пілефлебітом, сепсисом).

Патанатомічна класифікаціяРедагувати

Патанатомічна класифікація гострого апендициту (А. І. Абрикосов, 1957).

І. Катаральний (поверхневий) апендицит, первинний афект.

ІІ. Флегмонозний апендицит:

  1. Простий флегмонозний апендицит.
  2. Флегмонозно-виразковий апендицит.
  3. Апостематозний апендицит:
  • без перфорацій;
  • із перфорацією.

ІІІ. Гангренозний апендицит (первинний, вторинний):

  • без перфорації;
  • із перфорацією.


Перебіг хворобиРедагувати

Має такі фази:

  1. Епігастральна
  2. Фаза локальних проявів
  3. Фаза ускладнень:
    • перитоніт
    • апендикулярний інфільтрат
    • апендикулярний абсцес
    • пілефлебіт
    • абсцеси печінки
    • сепсис

Ознаки гострого апендицитуРедагувати

Для правильної діагностики лікар зобов'язаний провести ретельне обстеження хворого: визначити частоту серцевих скорочень, АТ, провести аускультацію легень, серця, огляд периферичних лімфатичних вузлів, зіву, огляд живота. При огляді живота слід звертати увагу на його форму, симетричність, відсутність або наявність здуття, на участь передньої черевної стінки в акті дихання. Як правило, хворі з гострим апендицитом мають правильну і симетричну форму живота. Однак у деяких пацієнтів може спостерігатися здуття живота в правій клубовій ділянці за рахунок парезу сліпої кишки та термінального відділу тонкої кишки. У більшості хворих з гострим апендицитом визначається відставання правої половини живота від лівої в акті дихання, що пов'язано з напругою м'язів правої половини живота. Особливо це виражено при деструктивній формі запалення. У міру наростання перитоніту збільшується здуття живота.

Початок хвороби характеризується болем у правій клубовій ділянці, який зазвичай має тупий ниючий характер, виникає поступово. У 30 — 36 % хворих біль виникає в епігастральній або мезогастральній ділянках, і лише протягом кількох годин переміщується в праву клубову (симптом Кохера-Волковіча).

Іншими ознаками апендициту бувають:

  • Здуття живота
  • Затримка стула і газів, якій іноді передує одно- дворазовий пронос
  • Нудота
  • Блювання
  • Сухість у роті
  • Підвищення температури тіла зазвичай до фебрильних цифр

Лікування гострого апендицитуРедагувати

Основою лікувальної тактики є раннє хірургічне втручання. Хворий має бути терміново госпіталізований у хірургічне відділення й, при підтвердженні діагнозу хірургом, взятий на операційний стіл, не пізніше ніж через 2 години після госпіталізації. Цей час має бути використаний для підготовки хворого до екстреної операції (санітарна обробка, гоління черева, зондова евакуація шлункового вмісту тощо). Необхідно також виявити можливі супутні захворювання, які можуть підвищувати ризик операції. Метод знеболювання обирають анестезіолог та хірург. Останнє десятиріччя перевага надається ендотрахіальному наркозу, іноді обирають епідуральну анестезію, або комбінацію місцевої анестезії та нейролептаналгезії. Зазвичай операцію виконують через розріз Волковіча-Дяконова-Мак-Берні, хоча в окремих випадках користуються й іншими доступами, зокрема нижньо-серединною лапаротомією. Значна кількість пацієнтів може бути прооперована лапароскопічно, що дає в основному косметичний ефект. Метою операції є видалення патологічно зміненого паростка — апендектомія, при наявності гнійного ексудату — дренування черевної порожнини.

ДжерелаРедагувати

  1. Большая медицинская энциклопедия в 30-ти т. — М.: «Советская энциклопедия», 1974–1988. — Т.2: Антибиотики — Беккерель // Под ред. Б. В. Петровского, 1975. — С. 102–114.
  2. Колесов В. Й. Острый аппендицит.- Ленинград, Медгиз, 1959.
  3. Ковтунович Г. П. Диагностика и лечение аппендицита // Новий хирургический архив. — 1957. — № 4.
  4. Волкович Н. М. Аппендицит. — К., 1926.
  5. Шпитальна хірургія / Ред. Л. Я. Ковальчук та ін.- Тернопіль: Укрмедкнига, 1999.- 590 с.(С.360-370) ISBN 966-7364-02-X
  6. Неотложная хирургия брюшной полести // Под ред. В. Г. Зайцева.- Киев, Здоровья, 1989.

ПосиланняРедагувати