Городничий
Городни́чий — посада у Великому князівстві Литовському, Московській державі та Російській імперії. За часів Стародавньої Русі городничим називався урядовець, що наглядав за розбудовою міста, зокрема контролював спорудження укріплень[1].
Велике князівство Литовське
ред.У Великому князівстві Литовському городничий — адміністративна посада в головних містах в 16–17 ст. Городничі призначалися великим князем і мали допомагати намісникам-державцям: вони стежили за збором податків (т. зв. корчомні пенязі, дякло, поколодне й глиняні пенязі) і відповідали за стан укріплень.
Московська держава
ред.У Московській державі городничим називався представник обласної адміністрації. Посада впроваджена під час царювання Івана IV замість тіуна огнищанського. Городничі мали більше повноважень, ніж огнищани.
Посада городничого існувала одночасно з посадою городового прикажчика. Досить важко визначити різницю між городничим і городовим прикажчиком, оскільки в Московській державі не було точного розмежування відомств і посад.
Російська імперія
ред.У Російській імперії 1775—1862 років городничий — голова адміністративно-поліцейської влади повітового міста.
З 1775 року (після «Установи для управління губерній Всеросійської імперії») городничий призначався Сенатом за поданням генерал-губернатора в міста, де не було обер-коменданта. За статутом благочиння 1782 року він призначався і в міста, доручені обер-комендантом, як помічник останнього. У XIX столітті городничі призначалися в повітові міста з відставних військових і цивільних чиновників, переважно ж зі звільнених від служби поранених офіцерів, що перебували під заступництвом комітету щодо поранених 18 серпня 1814 року. Посада відповідала 8 класу табелю про ранги. Якщо здобувач мав вищий класний чин, то він йому залишався.
Посаду городничого в Російській імперії скасовано 25 березня 1862 року. Городницькі правління в тих містах, що були підпорядковані повітовій поліції, були приєднані до земських судів (перейменованих у повітові поліцейські управління), а в тих містах, які зберегли свою, окрему від повітової, поліцію, вони були перейменовані в міські поліцейські управління. Городничі з поранених офіцерів, які перебували під заступництвом комітету щодо поранених, були залишені під заступництвом цього комітету зі збереженням їм довічно або до отримання іншого штатного місця жалування за чином і того розміру, яке вони отримували за посадою городничого; але на посади повітових справників і поліцмейстерів вони вже не призначалися.
Примітки
ред.- ↑ Городничий [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Джерела та література
ред.- Сас П. М. Городничий [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Городничий [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Городничий // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Посилання
ред.- Городничий [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.