Відкрити головне меню

Городище — західна частина міста Марганець, старовинне козацьке селище. Знаходиться між річками Ревун (на правому боці) й його лівою притокою Томаківка (на правому боці).

Розташування селища Городище з півночі острову Городище у 1860—1880 роках

ІсторіяРедагувати

Історична частина, звідки селище зростало, розташоване на північ острова Городище, від якого відділене річкою Ревун. На острові була перша Запорозька (Томаківська) Січ, зв'язок якої з сушею возами йшов через північно-східну частину острова, через Ревун, там де розташоване історичне ядро Городища, де сходяться усі вулиці селища. Гора острову Городище височить над навколишньою місцевістю й є чудовим природним укріпленням. Тут з 1540-х років до 1593 до 1593 року розміщувався Кош Запорізької Січі[1]. В Україні топонім «Городище», «Городок» вказує на давність існування колись значного поселення-міста.

У грудні 1647 сюди втік від переслідувань польського уряду Богдан Хмельницький, який очолив незабаром визвольну війну українського народу 1648—1654 років проти шляхетської Польщі[2].

У 1892 році Південно-російське Дніпровське металургійне товариство закладає на півночі селища Городище перший на східній ділянці Нікопольського басейну Городищанський рудник з примітивною фабрикою для мокрого збагачення руди[3]. Тут же почали будувати житла для адміністрації рудника й окремо — для постійних робітників. Було споруджено також кілька бараків казарменого типу, в яких жили артілі сезонних найманців, що приходили сюди на заробітки в зимовий період з Київської, Орловської та інших губерній. Для сімейних будували маленькі будиночки, що складалися з двох кімнат. У них поселялося по 6-7, а іноді й 10 осіб. Так виникло селище Закам'янка, що виросло за річкою Кам'янка, правої притоки річки Томаківка. Незабаром у Городищі збудували церкву, молитовний будинок, з'явилися питні заклади. Була єдина церковноприхідська школа, де працював один вчитель і займалися 32 учні[4].

У 1902—1904 роках на півночі Городища була прокладена Катерининська залізниця, що зв'язала Кривий Ріг з Олександрівськом (нині Запоріжжя). Згодом північна частина Городища на північ від залізниці прозвалася селом Максимівка, що активно забудовувалася й де була розташована Городищанська рудня. 1904 року на сході від селища за річкою Томаківка було збудована залізнична станція Марганець, що й згодом закріпилася за містом. На захід від Максимівки виросло село Підгора.

Найбільший страйк робітників Городищанської рудні почався 25 травня 1905 року й тривав кілька днів. У 1907 році у зв'язку з відпрацюванням Закам'янської ділянки Городищанської рудні поблизу станції Марганець були започатковані нові розробки. Тут вже роботи були на вищому технічному рівні, де побудували електромеханічні майстерні, електростанцію, мийки, адміністративні будівлі й житла для постійних робітників (у районі сучасного вокзалу). Чисельність постійних гірняків Городищенської рудні не перевищувала 600 осіб.

З початку квітня 1918 року до кінця 1918 року владу Української держави підтримували австро-німецькі війська. Тоді марганцева руда вивозилася у Німеччину.

На півночі Максимівки організувався колгосп.

 
Городищанський залізничний переїзд, де сталася трагедія, дивлячись на північ на Максимівку.

На залізничному переїзді з Городища у Максимівку 12 жовтня 2010 року сталася жахлива трагедія — тут стикнувся автобус з залізничним локомотивом, у результаті чого більше 40 пасажирів загинуло.

СьогоденняРедагувати

До Городища історично ходить автобус № 1, що проходить через усі райони міста до центру Марганця й вокзалу.

У селищі існує 11-річна школа, православна церква, молитовний будинок, базар, залізнична платформа 116 км. У Максимівці існує 11-річна школа № 7, парк імені Шевченка, поліклініка (колишня амбулаторія), дитячій садок.

У Максимівці на північ від траси Нікополь-Запоріжжя існував колгосп.

ПосиланняРедагувати

  1. В. А. Голобуцкий. Запорожское казачество, с. 67.
  2. Д. І. Яворницький. Історія запорізьких козаків, т. 2. СПб., 1895, с. 232—236
  3. «Катеринославські губернські відомості», 22 грудня 1895
  4. 50 років Нікополь-марганцевого басейну, 1936, Дніпропетровськ, 1936, с. 20, 24