Відкрити головне меню

Городи́ще — село в Україні, Чернігівській області, Бахмацькому районі.

село Городище
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Бахмацький район
Рада/громада Городищенська сільська рада
Код КОАТУУ 7420383001
Основні дані
Засноване 1600
Населення 821 (2012 рік)
Площа 0,007 км²
Поштовий індекс 16520
Телефонний код +380 4635
Географічні дані
Географічні координати 51°16′21″ пн. ш. 32°47′48″ сх. д. / 51.27250° пн. ш. 32.79667° сх. д. / 51.27250; 32.79667Координати: 51°16′21″ пн. ш. 32°47′48″ сх. д. / 51.27250° пн. ш. 32.79667° сх. д. / 51.27250; 32.79667
Середня висота
над рівнем моря
137 м
Місцева влада
Адреса ради с. Городище, вул. Шевченка, 1
Карта
Городище. Карта розташування: Україна
Городище
Городище
Городище. Карта розташування: Чернігівська область
Городище
Городище
Мапа

ІсторіяРедагувати

Точних відомостей про заснування села нема, є версія, що село було засноване ще в XII столітті.

Писемна згадка про село Старе Городище на річці Бахмач датована 1654 р.[1] Тоді у селі знаходилася дерев'яна Воскресенська церква.

У 1654-1782 село входило до складу Бахмацької сотні Ніжинського полку Війська Запорозького.

З 1661 року село належало Чернігівському Іллінському монастирю.

В період гетьманування Івана Мазепи (1687—1708) село Городище належало до батуринської ратуші. Потім відійшло гетьманові Івану Скоропадському "на кухню і булаву". Згодом ним володів зять гетьмана, ніжинський полковник граф Олексій Толстой. При ньому, у 1725 р. в Городищі нараховувалося 168 дворів.[2]

Після скасування полково-сотенного устрою село входить до Конотопського повіту, який 27 лютого 1802 року увійшов до складу Чернігівської губернії.

Згідно ревізії 1834 року в селі налічувалося 870 чоловіків і 960 жінок, а по ревізії 1850 року — чоловіків 460, а жінок 932.

На 1866 рік в селі налічувалося 295 дворів з населенням 2655 жителів, а в 1897 році — 692 двори з населенням 4156 жителів.

ШколаРедагувати

Після 1861 року в селі збудовано земську школу. Це була звичайна, на дві половини, хата під соломою, яку посередині переділяли сіни. В одній половині проводилося навчання і вміщувалося до 30 учнів, а в другій — квартира вчителя і комора.

У 1880 році було збудовано нове приміщення двокласної земської школи. В ній було три групи навчання. В першій і другій навчалося до 80 учнів, а в третій 15-20 учнів. Третю групу готували до іспитів.

У 1902 році збудовано церковно-приходську школу біля церкви на 70-80 учнів.

Ще в 1881 році Воскресенська церква була перебудована і освячена на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Церква була зроблена з дерева і мала п'ять куполів і дзвіницю. Вона проіснувала до 1936 року, а в 1936 році, згідно директив радянської влади, активісти села зруйнували церкву; пізніше на її фундаменті споруджено сільський клуб.

У 1910—1911 роках збудовано нове дерев'яне приміщення школи. Разом з ним був побудований і будинок для квартир вчителів.

ХХ століттяРедагувати

Село було ареною боїв між української армією та більшовицькими окупантами в лютому 1918 року. Після остаточної окупації більшовиками були розграбовані та розподілені між колаборантами поміщицькі землі. У 1929 році було проведено примусову колективізацію селян у колгосп.

З 1930 по 1938 рік на території Городищенської семирічної школи діяла відома на всю Україну агростанція.

У часи війни було спалено 43 будівлі.

18 березня 1943 року на території колгоспу «14-річчя Жовтня» в клуні спалили 89 людей із сіл Городище, Пальчики, Головеньки, Обмачеве та Нові Млини.

Під час повернення радянської армії загинуло 250 бійців. 12 вересня 1943 року місцеве населення поховало полеглих воїнів на місці боїв.

У 1950 році їхні рештки були перепоховані в братській могилі в колгоспному саду. А в 1954 році останки всіх похованих були перенесені в центр села, на територію сільського клубу, де і було споруджено пам'ятник.

В 1950 році в селі було проведено об'єднання колгоспів: із 5-ти було утворено два: імені Петровського і «Червоний лан».

У роки семирічки 1959—1966 років продовжувалося укрупнення колгоспів. 1 березня 1960 року обидва колгоспи було об'єднано в колгосп «Зоря комунізму», а головою було обрано агронома Самченка В. М. Кількість членів колгоспу складала 2862 чоловіки.

У кінці 50-х і 60-х роках в селі поліпшилося капітальне будівництво. Було збудовано 15 тваринницьких приміщень, автогараж на 15 автомашин, тракторний парк, нове приміщення контори колгоспу. В 1959 році розпочато будівництво типової двоповерхової школи, яке закінчено в 1967 році. Хоч і у важких умовах (відсутність коштів і матеріалів), йшлося зведення будинків колгоспників.

У 1996 році відбулося розпаювання колгоспу. Після цього він став називатися колективним сільськогосподарським підприємством пайовиків (КСПП) «Зоря».

У 1973 році в День Перемоги було відкрито 12-ти метровий обеліск як данина пам'яті земляків, що не повернулися з фронтів Другої світової війни. На ньому викарбувано 266 імен односельчан.

Сучасний станРедагувати

  • Православна церква Різдва Пресвятої Богородиці (контролюється єпископом РПЦ). Постійного священика немає (окормлює священик села Пальчики, служби синодальною московською мовою).
  • центр сільської ради, якій підпорядковані села Часниківка і Шумин
  • центральна садиба КСПП «Зоря», яке спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур
  • відділення зв'язку, АТС
  • середня загальноосвітня школа, при якій музейна кімната бойової і трудової слави
  • медична амбулаторія
  • аптека
  • Будинок культури на 250 місць
  • бібліотека (8,5 тисяч книг)
  • два магазини.
  • Лозки (заказник)

ПриміткиРедагувати

  1. Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки / [упоряд. о. Ю. Мицик, Л. Кравець]. — К., 2003 — с.201
  2. Мазепина книга / [упорядкування та вступна стаття І. Ситого]. – Чернігів, 2005. – с. 48.

ДжерелаРедагувати

  • Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки / [упоряд. о. Ю. Мицик, Л. Кравець]. — К., 2003 — с. 201.
  • Носенко П. Г. Пострілом з обріза — соціалістичного наступу глитайні не зупинити! / П. Носенко // Селянські вісті. — 1929. — 29 вересня. Сторінка про загибель голови Городищенської сільради Миколи Григоровича Топишка.

ПосиланняРедагувати