Голіцин Микола Борисович
Голіцин Микола Борисович (нар. 8 (19) грудня 1794, Москва — 22 жовтня (3 листопада) 1866, Богородське Новооскольського повіту Курської губернії) — князь, офіцер. Учасник Франко-російської війни 1812 року, закордонних походів російської армії, кримської війни. Меценат, літератор, музичний критик, музикант. Один із засновників російської школи гри на віолончелі. Один з членів Петербурзького філармонічного товариства і Товариства любителів музики. За своє життя князь дав близько 400 благодійних концертів. Творчість Голіцина високо цінували М. І. Глінка і О. С. Даргомижський.
| Голіцин Микола Борисович | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| Псевдо | prince N. Boulgak[1] | ||
| Народився |
8 (19) грудня 1794 Москва,  Російська імперія | ||
| Помер |
22 жовтня (3 листопада) 1866 (71 рік) Богородське Новооскольського повіту Курської губернії, Російська імперія | ||
| Громадянство |
Російська імперія | ||
| Діяльність | музикант, літератор | ||
| Відомий завдяки | Бетховен присвятив йому симфонічну увертюру "Освячення дому" і 3 струнних (Голіцинських, ор. 127, 130, 132) квартети | ||
| Alma mater | Пажеський корпус | ||
| Знання мов | російська і французька | ||
| Титул | князь | ||
| Рід | Голіцини | ||
| Батько | Boris Andreevich Golitsynd | ||
| Мати | Голіцина Анна Олександрівна | ||
| Брати, сестри | Aleksandr Golitsynd і Потьомкіна Тетяна Борисівна | ||
| У шлюбі з | Yelena Saltykovad | ||
| Діти | син: Голіцин Юрій Миколайович (1823 - 1872), диригент і композитор. | ||
| Нагороди |
| ||
Біографія ред.
Закінчив Корпус пажів у 1810 році. Учасник Франко-російської війни 1812, ординарець Багратіона, прославився хоробрістю в боях під Смоленськом, Бородіно, Тарутином, Малоярославцем, Вязьмою, нагороджений за хоробрість Золотою шпагою. З 1826 року Микола Борисович служив на Кавказі де подружився з Олександром Грибоєдовим. У 1832—1835 роках Голіцин — чиновник міністерства фінансів. Після відставки, з 1835 року жив у Богородському, яке викупила для нього його сестра, Потьомкіна Тетяна Борисівна, займався музичною і літературною діяльністю.
Микола Борисович пропагував творчість Бетховена в Росії, листувався з Бетховеном з 1822 по 1827 рік, аж до смерті композитора. Великий композитор присвятив Голіцину три струнних квартети, на замовлення Голіцина Бетховен написав увертюру «Освячення дому». У Росії за ініціативою Голіцина вперше прозвучала «Урочиста меса» Бетховена (за двадцять років до виконання її на батьківщині композитора). Голіцин був знайомий також з Шопеном. Свій полонез присвятив йому Огіньський[2].
Був у дружних стосунках з Олександром Сергійовичем Пушкіним. Поет вважав, що саме князь найкраще перекладає французькою мовою його твори. Восени 1836 року в Артеку (маєтку сестри Т. Б. Потьомкіної) Голіцин переклав французькою мовою «Бахчисарайський фонтан». Перекладав французькою вірші Івана Козлова і Миколи Язикова.
У 1855 році під час Кримської війни зібрав з селян села Богородське загін добровольців, що отримав назву Новооскольської 45-ї дружини, очолив її і взяв участь в обороні Севастополя (з ним у боях брали участь син і онук).
У 1858 році в Берліні, Парижі, Лондоні опублікована праця М. Б. Голіцина «Про можливе з'єднанні Російської церкви з Західною без зміни обрядів православного богослужіння»[3], що було причиною домашнього арешту князя. Завдяки громадській думці і клопотанням друзів і родичів покарання скасували, але негласне спостереження залишилося.
Восени 1866 року Микола Борисович Голіцин серйозно застудився, однак хорошого лікаря в околицях Богородського не знайшли і князь Голіцин помер 22 жовтня (4 листопада). Похований у Святогірській усипальниці при церкві преподобних Антонія і Феодосія Свято-Успенської Святогірської лаври[4].
Нагороди ред.
За мужність у боях під час Франко-російської війни 1812 р. Микола Борисович Голіцин був нагороджений:
- Золотою шпагою «За хоробрість»
- Орденом Святої Анни IV ступеня
- Орденом Святого Володимира IV ступеня
Примітки ред.
- ↑ Bibliothèque nationale de France Record #107396286 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
- ↑ [1] [Архівовано 16 листопада 2011 у Wayback Machine.]Александр Люсый. Догматы и ноты. Николай Голицын – предтеча экуменизма.
- ↑ Александр Люсый. Догматы и ноты. Николай Голицын – предтеча экуменизма. Архів оригіналу за 16 листопада 2011. Процитовано 13 червня 2011.
- ↑ В. Дедов. Святогорское имение и его владельцы с конца XVIII до начала XX века. - Донецк, 2010, с. 37.
- ↑ Голицын Н. Б. – Офицерские записки, или Воспоминания о походах 1812, 1813 и 1814 годов (1838). Архів оригіналу за 5 лютого 2011. Процитовано 13 червня 2011.
Посилання ред.
- Голіцин Микола Борисович // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 487.
- Л. С. Гинзбург. Голицын Н. Б. [Архівовано 20 квітня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
- Экспозиции мичуринского литературно-музыкального музея, рассказывающие о князьях Н. Б. и Ю. Н. Голицыных. [Архівовано 1 січня 2011 у Wayback Machine.](рос.)
- Александр Люсый. Догматы и ноты. Николай Голицын — предтеча экуменизма [Архівовано 16 листопада 2011 у Wayback Machine.] (рос.)