Вікіпедія

Голосіїв

Голосіїв (ст.-укр. Голосѣевъ)[1][2][3][4] — історична місцевість міста Києва. Розташований у Голосіївському районі, у південній частині міста між Добрим Шляхом, Деміївкою, Теремками, Феофанією та Мишоловкою, охоплюючи Голосіївський ліс (входить до складу Голосіївського національного природного парку) і частину забудови вздовж Голосіївського проспекту і Васильківської вулиці.

Голосіїв
ст.-укр. Голосѣевъ
Голосіїв
Голосіїв

Голосіїв: нижній Оріхуватський ставок (біля Голосіївської площі)
Загальна інформація
50°23′23″ пн. ш. 30°29′23″ сх. д. / 50.38972° пн. ш. 30.48972° сх. д. / 50.38972; 30.48972Координати: 50°23′23″ пн. ш. 30°29′23″ сх. д. / 50.38972° пн. ш. 30.48972° сх. д. / 50.38972; 30.48972
Країна  Україна
Адмінодиниця Київ
Поштовий індекс 03127
Карта
Голосіїв. Карта розташування: Київ
Голосіїв
Голосіїв
Голосіїв (Київ)
CMNS: Голосіїв у Вікісховищі
Голосіївська пустинь (Свято-Покровський монастир)
На Дідорівських ставках

Назва ред.

Існує декілька версій походження назви. За однією з них, ліс був голо сіяний, тобто штучно посаджений на порожньому місці. За іншою, тут начебто голосили жінки, що втратили своїх чоловіків у часи нападу на Київ татар (XV століття). Друга версія здається неймовірною, оскільки історична транскрипція «Голосѣевъ» містить корінь «сіяти» (церк.-слов. сѣять), а не «голосити» (церк.-слов. гласить).

Під впливом російської мови багато людей називають один із районів Києва як Голосієво, проте українською мовою доречно та правильно вимовляти — Голосіїв. Назва району Голосіїв відмінюється так, як і Київ або Миколаїв: Голосіїв, Голосієва, Голосієву, Голосіїв, Голосієвом, (у) Голосієві, (по) Голосієву, Голосієве. Вираз «У Голосієво» — це суржикова форма.

Історія ред.

Згадується 1541 року як володіння Києво-Печерської лаври, 1617 року — як Голосіївський хутір. У 1631 році тоді ще архімандрит Києво-Печерської лаври, а пізніше митрополит Петро Могила збудував у цьому монастирському володінні церкву на ім'я св. Великомученика Іоанна Сочавського, який походив із рідної йому Молдови, а також дім для себе, заклав сад та монастир (зараз ця територія входить до складу ботанічного саду Національного університету біоресурсів і природокористування). Монастир розташовувався серед великого масиву лісу, який також належав до Лаври, і тому ця територія тривалий час залишалася порівняно малозабудованою.

Під час Першої світової та Громадянської війн Голосіївський ліс зазнав великої шкоди: вікові дуби було вирубано на 2 км навкруги Деміївки. Зі встановленням радянської влади монастирські володіння було націоналізовано, і територія лісу почала забудовуватись.

У 1922–1923 роках колишнє монастирське господарство Голосіїв і сусіднє лісництво перейшли до Сільськогосподарського інституту, утвореного на базі колишнього агрономічного факультету Київського політехнічного інституту. У 1925–1932 роках на гребені пагорба, що заходить углиб Голосіївського лісу з північного боку, був збудований комплекс Всеукраїнської сільськогосподарської академії (тепер — Національний університет біоресурсів і природокористування України) із шести будівель у стилі українського необароко (архітектор — Дмитро Дяченко). Споруди Голосіївської пустині, сформованої протягом трьох століть, використовувались як господарчі, у 1950–1960-х роках їх було розібрано, як такі, що не мають художньої цінності. У 1990-ті — 2000-ні роки Голосіївську пустинь (Свято-Покровський монастир) було відновлено і відбудовано.

Під час Німецько-радянської війни територією Голосіївського лісу, зокрема недалеко від комплексу Академії, проходила лінія оборони Києва. У серпні 1941 року війська гітлерівської Німеччини пройшли село Хотів та хутір Феофанію і підступили до Мишоловки та Голосіївського лісу.

Регулярні війська та загони студентів-ополченців сільськогосподарського та лісотехнічного інститутів тримали оборону, і 11-13 серпня німецькі війська були зупинені і відкинуті майже до попереднього рубежу укріпрайону. З тих часів збереглись окопи на гребені пагорба, що заходить у глибину лісу, поряд у 1972 році було встановлено пам'ятний знак. У 1979 році на території Сільськогосподарської академії (на розі вулиць Героїв Оборони і Генерала Родимцева) було встановлено меморіальний комплекс воїнам, полеглим у роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років.

У 1955–1958 роках у західній частині Голосіївського лісу було збудовано комплекс Виставки досягнень народного господарства УРСР (нині — Національний експоцентр України). Наприкінці 1957 року у північній частині Голосіївського лісу було закладено Голосіївський парк, 1964 року названий на честь видатного українського поета Максима Рильського (1895—1964), який жив поруч із парком (зокрема, у 1959 році вийшла поетична збірка Максима Рильського під назвою «Голосіївська осінь»). У будинку, де жив поет (теперішня адреса — вулиця Максима Рильського, 7), працює літературно-меморіальний музей Максима Рильського.

Об'єкти, розташовані на території місцевості ред.

У районі Голосієва розташовані також Головна астрономічна обсерваторія НАН України, Клінічна лікарня «Феофанія» та Всеукраїнський центр радіохірургії, Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича, Національний музей бджільництва України, Національний експоцентр України, низка Горіхуватських ставків (у Голосіївському парку) та Голосіївських ставків (також відомих під назвою Дідорівські, у Голосіївському лісі). Голосіївський ліс входить до складу Голосіївського національного природного парку, створеного згідно з Указом Президента України В. А. Ющенка у 2007 р.

На південній околиці — Національний музей народної архітектури та побуту України у Пирогові.

У районі Голосієва існують проспект Голосіївський, вулиця, площа і провулок Голосіївські. вулиця Горіхуватський шлях мала назву Голосіївський шлях.

Галерея ред.

 
 
 
 
 
 

Посилання ред.

Джерела ред.

Примітки ред.

  1. ↑ В грамоте короля Сигизмунда Выдубицкому монастырю (1541), местность упомянута как «Голосѣевъ». При описании границ землевладений Киево-Печерской Лавры (1617) а также в 1604 году упомянут как «хутор Голосѣевскій» // cited by: Голосеево лучшая прогулка, © 2019 Pacer
  2. ↑ див. Голосіїв, на стор. 31 книги: Желєзняк І. M. Київський топонімікон / Відп. ред. В. П. Шульгач. — К.: Видавничий дім «Кий», 2013. — (Бібліотека української ономастики). — 224 с. — ISBN 978-617-7177-01-1
    • хут. Голосѣевскій (1604 р.: “любкою мимо хутора Голосѣевскій Печерскій”; НБУВ IP, шифр ДА 11.217, арк. 379 зв.)
    • хутор Голосѣевъ (1686 р.; АЮЗР VII/1, 544)
    • Голосѣевъ грунтъ (“Голосѣевъ грунтъ, прозываемый Черкащина, въ которомъ лѣсы, сады, дубровы, сѣножати, озера”; 1720 р.; Оп. КПЛ 233)
    • Голосѣевская пустынь (1769 р.; Петров ОРС 26)
    • Пустинка Голосѣевская (“Въ слободкѣ при Пустинкѣ Голосѣевской”; 1781 p.; ОКН 92)
    • Голосіевская пустыня (1784 р.; ИТК II, 133)
    • Голосіевская пустыня (1775—1786 рр.; ОКН 22)
    • Гуласиевъ хуторъ (кін. XVIII ст.; Берлинський 198)
    • також потік Голосіевъ (Де-ла-Флиз, 448)
  3. ↑ Прибывъ для сего въ лѣтнее пребываніе Его Высокопреосвященства – Голосѣевъ / Воспоминаніе спасительнаго возсоединенія греко-уніатовъ Холмскихъ и Подляшской Руси съ Православною Церковію въ 1875 г. (11 мая по ст. ст.) // Миссионерский центр им. преп. муч. Афанасия игумена Брестского // «Кіевскія Епархіальныя Вѣдомости». 1875. № 14. Отд. 2. С. 472-484.
  4. ↑ А. Муравьевъ: Всѣ вдругъ разсѣялись: кто въ Голосѣевъ, кто въ Лавру ... // стр. 16, Къ біографіи Андрея Николаевича Муравьева и письма его къ протоіерею Петру Гавриловичу Лебединцеву // Кіевская старина. Том LXXV. №10, Кіевъ, Октябрь 1901, стр. 1-17
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Голосіїв&oldid=41957208