Голо́ско — місцевість у Шевченківському районі Львова. Розташована в районі стику вулиць Замарстинівської, Варшавської і проспекту Вячеслава Чорновола. На північному заході та півночі межує з Брюховицьким лісом, на сході — із Замарстинівським лісопарком і старим Голосківським цвинтарем.

Голоско
Львів
Голоско

західна частина вулиці Топольної
Загальна інформація
49°51′ пн. ш. 24°01′ сх. д. / 49.850° пн. ш. 24.017° сх. д. / 49.850; 24.017Координати: 49°51′ пн. ш. 24°01′ сх. д. / 49.850° пн. ш. 24.017° сх. д. / 49.850; 24.017
Район Шевченківський
Адмінодиниця Львів
Засновано 1402
Головні вулиці
Заклади освіти
та культури
Українська академія друкарства, Львівський національний банківський університет
Парки Брюховицький лісопарк
Транспорт
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap 2032280 ·R (Львів)
Голоско. Вдалині справа — Замарстинів

ІсторіяРедагувати

У 1401 році міщанин Миколай Циммерманн купив 2 лани землі біля урочища Оловсько (Головсько) і через рік заклав тут поселення Голоско.

У 1415 році Голоско перейшло у власність міста. Його назвали Голоско Велике. 9 березня 1424 р. Катерина Ціммерман подарувала спадкові маєтки в селі своєму чоловікові Толмачу Іванові.[1] В урочищі, що біля Голоска Великого, в 1470 році міщанин Ян[2] Ганель заклав інше поселення, що отримало назву Голоско Мале.

Голоско Мале ввійшло до меж міста 11 квітня 1930 року[3].

Найпопулярнішою теорією походження назви Голоско (Головсько) є теорія Володимира Мацяка, яка полягає в тому, що ця місцевість успадкувала назву колишнього міста Головсько — столиці Антського союзу, що знаходилося в межах сучасного міста Львова на Замковій горі.

Історик та краєзнавець Василь Лаба в своєму досліджені «Літопис Парафії Голоско Велике до 1944 року» стверджує, що назва Голоско походить з тюркскої, означає «жменю озер», адже тут було багато природних озер за ходом однієї з приток Полтви.

Однією з найдавніших споруд селища є церква св. Покрови. Коли побудована була церква на Голоску достовірних даних в архівах немає. Перше повідомлення про церкву датується 1539 роком, де зазначається, що церква св. Покрови стала крилошанною. Де знаходилася ця церква точних даних нема, мешканці стверджують, що давня церква стояла вище на косогорі, а на місці сучасної церкви (церкви святої Анни) був цвинтар. Василь Лаба припускає, що сучасна церква стоїть на місці дохристиянського святилища, яке здіймалося над озером — місце на високому горбі з стрімкими схилами.

Сучасна мурована церква була збудована в 1775 році. Василь Лаба припускає, що іконостас Федора Сеньковича (1610—1620 рр) був куплений в котроїсь з сусідніх церков, бо до 1740 на Голоску в церкві іконостасу не було. Є думка, що в церкву на Голоску іконостас попав з Введенської церкви в Краківському передмісті, яка була навпроти входу в П'ятницьку церкву. В середині 20 століття, цей цінний іконостас був вивезений Б. Возницьким до Олеського замку, згодом він став частиною постійної експозиції. Одна з вулиць на Голоску отримала назву на честь Федора Сеньковича.

Після Першої світової війни в Голоску постав монастир оо. Редемптористів з Бельгії, які викупили 2-поверховий будинок в одного пана і збудували свою церкву і монастир. Вони згодом брали активну участь в українському духовному житті, духовних місіях. Будинок для монастиря було придбано для новіціяту (редемптористів) завдяки допомозі митрополита Андрея Шептицького. Приміщення монастиря святого Альфонса у різні періоди було відповідно табором для військовополонених (під час німецької окупації), інфекційною лікарнею (у часи підпільного існування УГКЦ), однак, з отриманням Незалежності, повернуло своє первісне призначення.

У 1910 р. на Голоску було відкрито туберкульозний санаторій. З історії закладу відомо, що народний санаторій для грудних хворих було відкрито з ініціативи очільника Товариства боротьби з туберкульозом професора Юзефа Вічковського. Місцем розташування закладу було обрано сосновий ліс на схилах Розточчя в Голоску. Частину своїх земельних ділянок подарувала Товариству для влаштування санаторію шанована львівська купецька родина Рідлів.

На початку 20 ст. була заснована читальня «Просвіта». Читальня в 1930-х збудувала для себе цегляний будинок і там відбувалися вистави, а в літні місяці організовували дитячий садок. З будівництвом читальні дуже цікава історія. Польська влада ніяк не хотіла дати дозволу на її будівництво, не даючи можливості купити земельну ділянку. Тоді українці зібрали кошти, домовилися з одним євреєм, давши йому гроші. Той зробив «ґешефт», купив потрібну ділянку і тут же подарував її українцям. В 1934 році тут відбулася духовна місія отців редемптористів, яка мала на меті пробудити не тільки релігійні почуття, а й національну свідомість.

На Голоску жив Михайло Стецкевич (Стеткевич) — український меценат, перший голова українського товариства «Сокіл» у Голоску Великому, учасник товариства «Просвіта» у Львові. Працював радником намісництва, перебував в ув'язненні через підтримку Листопадового чину. Збудував власним коштом кам'яницю у стилі українського модернізму, яку залишив для дітей-сиріт. Нині кам'яниця знаходиться по вулиці Замарстинівській і є пам'яткою архітектури.

На Голоску біля озера Стосика в 1920 роках проходили перші свята весни новоствореної організації Пласт. Сучасні пластуни довгий час не знали, де саме ці свята проводилися. Проаналізувавши спогади старших пластунів, вони вирахували, що вони проводилися в Львівській Сагарі (Сахарі). Сагарою в ті часи називали місцевість Голоска і сучасного Брюховицького лісу. Річ у тім, що ліс в цій місцини в 18-19 століттях нещадно вирубувався. Через піщані ґрунти місцевість почала бути подібною на справжню Сахару. Згодом Австрійська влада засадила Сахару сосновими деревами і тут постав сучасний Брюховицький ліс. Свята весни — це щорічний дво- чи триденний табір пластунів, який проводять в перші теплі дні в році, і означає початок періоду походів і таборів для пластунів.

Ось деякі спогади. «На Свято Весни приїжджав і комендант Пласту — Северин Левицький. Він відвідав нас якраз тоді, коли ми виконували вправи на воді, в озері (тут очевидно мова про озеро Стосика). Заходили в озеро клином, а потім ставали в лаву, робили різні вправи. Пам'ятаю, що юнацькі курені мали, кожен окремо, свій колір хустини. Кожен гурток юнаків мав свою гурткову хоруговку в формі двораменного трикутника. Наш гурток мав хоруговку, де на білому полотні була нашита чорна сильветка голови Лева».

У 1978 році в Голоско була прокладена тролейбусна лінія маршруту № 13.

ПерсоналіїРедагувати

ЦерквиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Таємниці міста Лева: Книга для читання / укладачі О. Волосевич, О. Даниленко. — Львів: Аверс, 2004.
  • Літопис Парафії Велике Голоско до 1944 року / Василь Лаба
  • Український самостійник — вересень 1959 р.

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати