Вікіпедія

Голодомор у Казахстані (1932—1933)

Голодомор у Казахстані 1932–1933 років (каз. Qazaqstandağı 1932—1933 jj. aşarşılıq), також Ашаршилик (каз. Aşarşılıq) — масовий голод у сільських районах Казахської АСРР, масова загибель сільського населення Казахстану, переважну більшість якого становили казахи. Загинуло 1,5 млн осіб (40% від усього казахського населення)[4], що є найвищим відсотком серед усіх етнічних груп, убитих радянським режимом 1930–1933 років. Інші джерела стверджують, що загинуло від 2,0 до 2,3 мільйонів.[5] Ашаршилик був викликаний так званим «Малим Жовтнем» — процесом радянізації Казахстану, який супроводжувався колективізацією, надмірним планом хлібозаготівлі та вилученням худоби.

Ашаршилик (1930—1933)
Частина голоду в СРСР (1932—1933)
ALAGolod.jpg
Куб на місці майбутнього пам'ятника жертвам голоду в Казахстані. Алмати, 2009
Місце атаки

Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1925).svg РРФСР

Мета атаки Геноцид
Дата 1930—1933[1][2]
Спосіб атаки голод
Загиблі 1.5 — 2.3 млн[3]
Організатори СРСР комуністичний тоталітарний режим
Запит «Ашаршилик» перенаправляє сюди; див. також Голодомор (термін).

Голод почався взимку 1930 року, за цілий рік до Голодомору в Україні 1932—1933 років, який був найбільшим у 1932–1933 роках.[6][1][7] Голод зробив казахів меншістю в Казакській Автономній Соціалістичній Радянській Республіці; це спричинило загибель або міграцію великої кількости людей, і лише в 1990-х роках, після розпаду Радянського Союзу, казахи знову стали найбільшою етнічною групою в Казахстані. До голоду близько 60% жителів республіки були етнічними казахами, а після голоду ця частка значно скоротилася до 38% населення. Деякі вчені вважають, що голод належить до ширшої історії колективізації в Радянському Союзі та частково до радянського голоду 1932–1933 років.[1]

Казахські історики описують голод як геноцид казахів, здійснений радянською державою;[8][9] однак інші історики стверджують протилежне.[10][11][12] У Казахстані деякі дослідження продовжували використовувати радянське пояснення голоду, називаючи його Голощокінським геноцидом (каз. Goloşekin genotsidı) на честь Філіпа Голощокіна, який був першим секретарем Комуністична партія в Казахській АРСР, а також відомий як один із головних виконавців розстрілу сім'ї Романових, щоб підкреслити його людський характер; однак деякі західні вчені не погоджуються з цим ярликом.[9]

ІсторіяРедагувати

Перший Ашаршилик 1919—1922 років теж був страшним. Якщо у 1930-х роках за різними оцінками загинуло від 1,5 до 2 мільйонів чоловік, то в перший Ашаршилик — близько одного мільйона чоловік. Таким чином впродовж 10—15 років радянської влади казахи втратили близько половини населення.

Незважаючи на те, що багато хто вважає, що він був здебільшого створений людиною, існували деякі природні фактори, які посилили кризу. Найважливішим природним фактором голоду був дзуд з 1927 по 1928 роки, який був періодом сильних холодів, коли худоба голодувала і не могла пастися. У 1928 році радянська влада розпочала кампанію з конфіскації худоби у багатших казахів, яких називали баями, відомими як Малий Жовтень. Конфіскаційна кампанія була проведена казахами проти інших казахів, і саме ті казахи вирішували, хто є баєм і скільки в них конфіскувати. Це залучення мало на меті зробити казахів активними учасниками трансформації казахського суспільства. Більше 10 000 баїв могли бути депортовані через кампанію проти них. Худоба і зерно в Казахстані були в основному придбані між 1929 і 1932 роками, причому одна третина зернових в республіці була реквізована і більше 1 мільйона тонн конфісковано в 1930 році для забезпечення продовольством міст. Історик Стівен Ґ. Віткрофт пояснює голод фальсифікацією статистики, створеної місцевою радянською владою, щоб задовольнити нереалістичні очікування свого начальства, що призвело до надмірного видобутку казахських ресурсів.

Казахи не стикалися з поборами хліба, несумісними з прожитком. Натомість вони голодували через брак м’яса. Деякі казахи були вигнані зі своєї землі, щоб звільнити місце для 200 000 «спецпоселенців» і в'язнів ГУЛАГу, і частина неадекватного продовольчого забезпечення в Казахстані також дісталася таким в'язням і поселенцям. Вибірково розподілялася продовольча допомога казахам для ліквідації класових ворогів. Незважаючи на накази радянської влади уникати дискримінації, багатьом казахам було відмовлено в продовольчій допомозі, оскільки місцеві чиновники вважали їх непродуктивними, і натомість продовольчу допомогу надавали європейським робітникам у країні. Незважаючи на це, казахи отримали певну екстрену продовольчу допомогу від держави. Казахські жертви голоду були широко дискриміновані та вигнані практично з усіх верств казахстанського суспільства, незважаючи на те, що радянський уряд не видавав жодного наказу згори, щоб це було зроблено. У 1932 році 32 з менш ніж 200 районів Казахстану, які не виконали норми виробництва зерна, були занесені до чорного списку, тобто їм було заборонено торгувати з іншими селами. Ця політика чорних списків застосовувалася і в Україні. Ближче до кінця казахського голоду Філіппа Голощьокіна змінив Левон Мірзоян, який був репресивним, особливо щодо голодуючих біженців, і відмовляв у продовольчій допомозі районам, керованим кадрами, які просили більше їжі для своїх регіонів, використовуючи, за словами Сари Кемерон, "сльозливі телеграми"; в одному випадку за правління Мірзояна повноважний представник засунув документи про продовольчу допомогу собі в кишеню і влаштував весілля замість того, щоб передавати цілий місяць, поки сотні казахів голодували.

Кількість загиблихРедагувати

 
Пам'ятник жертвам Ашаршилику 1932-1933 років у Павлодарі, 2012 рік.

У Казахстані були деякі з регіонів, які сильно постраждали від голоду, у відсотковому співвідношенні, хоча більше людей померло від голоду в Україні, який почався роком пізніше.[13] Окрім Ашаршилику 1919–1922 рр., через дії радянської держави Казахстан за 10–15 років втратив більше половини свого населення.[14][15] Два радянські переписи показали, що кількість казахів у Казахстані впала з 3 637 612 у 1926 році до 2 181 520 у 1937 році.[16] Етнічні меншини в Казахстані також значно постраждали. Українське населення в Казахстані скоротилося з 859 396 до 549 859[17] (скорочення майже на 36% населення), тоді як інші етнічні меншини в Казахстані втратили 12% і 30% свого населення.[17] Загиблих у Казахстані українців іноді вважають жертвами Голодомору.[джерело?]

БіженціРедагувати

«Старий аул тепер розпадається, йде до осілого життя, до користування сіножатями, до обробітку землі; йде від гіршої землі до кращої, до радгоспів, до промисловості, до колгоспного будівництва».[18]

—Голощокін Пилип Ісайович, перший секретар Казахського обкому КПУ

Через голод 665 000 казахів втекли від голоду разом зі своєю худобою за межі Казахстану до Китаю, Монголії, Афганістану, Ірану та радянських республік Узбекистану, Киргизстану, Туркменістану, Таджикистану та Росії в пошуках їжі та роботи в нових місцях індустріалізації. Західний Сибір з 900 тис. голів великої рогатої худоби.[17] Пізніше радянський уряд намагався їх репатріювати.[19] Цей процес репатріації міг бути жорстоким, оскільки будинки казахів були зламані, а етнічних казахів-біженців і небіженців насильно виганяли у вагони без їжі, опалення та води.[20] Сімдесят відсотків біженців вижили, решта померла через епідемії та голод.[17] Біженців інтегрували в колгоспи, оскільки їх репатріювали, де багато було надто слабким, щоб працювати, а на фабриці в Семипалатинську половину біженців звільнили протягом кількох днів, а іншій половині відмовили в харчових пайках.[21]

Інші оцінки свідчать про те, що 1,1 мільйона людей втекли, переважна більшість із них казахи.[22] Інші оцінки свідчать про те, що 1,1 мільйона людей втекли, переважна більшість із них казахи.[23] В одному випадку торговці гуманітарною допомогою поклали їжу в кузов вантажівки, щоб залучити біженців, а потім замкнули біженців у вантажівці та кинули їх посеред гір; доля цих біженців невідома.[24] Тисячі казахів були розстріляні, а деякі навіть зґвалтовані під час спроби втекти до Китаю.[25] Втеча біженців була представлена владою як прогресивне явище кочівників, які відходять від свого первісного способу життя.[18] Біженці від голоду підозрювалися керівництвом ОГПУ в підтримці контрреволюційних, баївських і куркульських нахилів, які посилювалися тим, що деякі біженці займалися злочинністю в республіках, куди вони прибули.[26]

КанібалізмРедагувати

Деякі з голодуючих у Казахстані переросли в канібалізм, починаючи від поїдання залишків трупів і закінчуючи голодними, які активно вбивали один одного, щоб прогодуватися..[23][27]

НаслідкиРедагувати

Дві третини казахів, які пережили голод, були успішно осілими через скорочення поголів’я на 80%, неможливість відновлення скотарської діяльності в умовах, що відбувалися відразу після голоду, а також програму репатріації та переселення, запроваджену радянським режимом.[19] Незважаючи на це, Нікколо П’янчола каже, що радянська кампанія зі знищення кочівництва була швидко відкинута після голоду, і що кочівництво навіть відродилося під час Другої світової війни після переміщення худоби з окупованих нацистами територій.[28]

У 2017 році був споруджений пам’ятник жертвам Ашаршилику.[29] Тюркська рада назвала голод «злочинною сталінською етнічною політикою».[30] 31 травня започатковано День пам’яті жертв Ашаршиликів.[31]

ОцінкиРедагувати

Верховна Рада України визнала Голодомор в Україні як геноцид проти українського народу і активно домагається міжнародного визнання. Казахстан у цьому напрямку не зробив ніяких кроків, але вчені та громадські діячі в країні визначають голод як «геноцид проти казахів». Такі дослідники, як Талас Омарбеков, вважають, що наявні історичні свідчення повністю підтверджують саме таке визначення: Ашаршилик навмисно призначався проти кочових казахів[32]. За твердженням історика Талас Омарбекова, який одним з перших отримав доступ до архівних документів 1930 років ще за радянських часів, в результаті Голоду загинуло 2,3 мільйона казахів. Натомість російські історики на конференції в листопаді 2008 року, яка була присвячена українському Голодомору, назвали цифру в півтора мільйона чоловік.

Казахські інтелектуали стверджують, що казахи постраждали під час Ашаршилику набагато більше за інші етнічні групи Казахстану, а в інших центральноазіатських республіках трагедії в таких нищівних розмірах не було. Казахські інтелектуали наполягають, що Голод не можна пояснити тільки лише провалом радянської політики колективізації. Багато хто з них сприймає Голод як акт геноциду. Але влада в Казахстані, судячи з усього, не поділяє цю точку зору[33] Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв у своїй книзі «Стратегія незалежності» пише:

….Питання про чисельність казахів-жертв голоду 1929 −1933 років, пов'язаних з ним епідемій і міграцій залишається поки що відкритим. Амплітуда думок з приводу кількості загиблих у ці роки коливається в межах від 1 мільйона 750 тисяч до 2 мільйонів 200 тисяч. Це означає, що під час колективізації загинуло від 42 до 49 відсотків корінного етносу. 1 мільйон 30 тисяч чоловік відкочували в роки голоду за межі республіки, з них 616 тисяч — безповоротно.

Силова політика держави наштовхнулася на запеклий опір народу. На боротьбу з режимом піднімалися все ширші верстви населення. Рух опору охопив весь Казахстан. У 1929–1931 роках мали місце понад 380 селянських бунтів і повстань, що охопили майже 80 тисяч чоловік. Великими з них були сузакське, іргизське, аксуйське, абралінське, адаєвське, каракумське та інші повстання. Всі вони придушувалися найжорстокішим чином регулярними військами Червоної армії…[34].

Деякі казахські історики вважають цей голод геноцидом казахів, хоча багато західних вчених не погоджуються з цим.[35] Історики, які вивчають радянські архіви, не знайшли доказів того, що радянська влада планувала голод.[35][36] Радянська влада розгорнула кампанію переслідування кочівників у казахів, вважаючи, що знищення класу було гідною жертвою для колективізації Казахстану.[37][38] Європейці в Казахстані мали непропорційну владу в партії, що, як вважають, є причиною того, чому корінні кочівники найгірше постраждали від процесу колективізації, а не європейські частини країни.[39]

Стосовно казахської катастрофи Майкл Еллман заявляє, що це «здається прикладом «недбалого геноциду», який виходить за межі Конвенції ООН»..[40] Історик Роберт Кіндлер відмовляється називати голод геноцидом, коментуючи, що це приховує провину кадрів нижчого рівня, які були локально вкорінені серед самих казахів.[41] Історик Сара Кемерон стверджує, що хоча Сталін не мав наміру морити казахів голодом, він вважав деякі смерті необхідною жертвою для досягнення політичних та економічних цілей режиму.[42] Вона дійшла висновку, що «немає жодних доказів того, що ці плани насильницької модернізації [колективізації] коли-небудь трансформувалися в бажання знищити казахів як групу.[35] Історик Стівен Ґ. Віткрофт вважає, що великих очікувань центральних планувальників було достатньо, щоб продемонструвати їхнє незнання кінцевих наслідків своїх дій. Віткрофт розглядає політику держави під час голоду як «злочинні дії через недбалість», хоча не як навмисне вбивство чи геноцид.[43] Нікколо П’янчіола коментує, що з точки зору Лемкіна щодо геноциду всі кочівники Радянського Союзу були жертвами злочину, а не лише казахи.[44] Історикиня Ізабель Огайон не знайшла жодних доказів чи мотивів навмисного голодування казахського населення, дійшовши висновку, що голод не є геноцидом за міжнародними юридичними стандартами.[45]

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

Бібліографія іноземними мовамиРедагувати

  • Пианчола, Никколо. Сталинская «иерархия потребления» и Великий голод 1931–1933 гг. в Казахстане // Ab Imperio, vol. 2018 no. 2, 2018, pp. 80-116
  • Conquest, Robert, «The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror — Famine», (Edmonton: The University of Alberta Press in Association with the Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1986).
  • Sahni, Kalpana. Crucifying the Orient: Russian orientalism and the colonization of Caucasus and Central Asia. Bangkok: White Orchid Press, 1997
  • Марта Олкут. Процесс коллективизации в Казахстане. «Русское ревю», 40, апрель 1981
  • Коллективизация сельского хозяйства Казахстана. Т. 2. Алма-Ата, 1967, с.222.
  • А.Кучкин. Советизация казахского аула. М., 1962.
  • С.Пидхайни, т. 2, с.243.
  • Hryshko, Vasyl, «Ukrains'kyi 'Holokast', 1933», (New York: DOBRUS; Toronto: SUZHERO, 1978).
  • Давид Титиевский, Роберт Конквест. Жатва скорби: Overseas Publications, Interchange Ltd; London, England; 1988 ISBN 1870128 95 8
  • СЕМЕНОВ Сергей Александрович (1893–1942) Роман «Голод» (1922) — о последствиях голода 1919.

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ а б в Ohayon, Isabelle (28 вересня 2013). The Kazakh Famine: The Beginnings of Sedentarization. Sciences Po. Paris Institute of Political Studies. Процитовано 19 грудня 2021. 
  2. ↑ Steinhauer, Jason (24 серпня 2016). The Kazakh Famine of the 1930s. Insights: Scholarly Work at the John W. Kluge Center. Library of Congress. Процитовано 19 листопада 2021. 
  3. ↑ Volkava, Elena (26 березня 2012). The Kazakh Famine of 1930–33 and the Politics of History in the Post-Soviet Space. Wilson Center. Процитовано 9 липня 2015. 
  4. ↑ Аналіз демографічних даних. Архів оригіналу за 4 січня 2012. Процитовано 7 жовтня 2009. 
  5. ↑ Pannier, Bruce (28 грудня 2007). Kazakhstan: The Forgotten Famine. RFERL. Radio Free Europe/Radio Liberty. Процитовано 26 листопада 2021. 
  6. ↑ Pannier, Bruce (28 грудня 2007). Kazakhstan: The Forgotten Famine. RFERL. Radio Free Europe/Radio Liberty. Процитовано 9 липня 2015. 
  7. ↑ Cameron, Sarah (10 вересня 2016). The Kazakh Famine of 1930–33: Current Research and New Directions. East/West: Journal of Ukrainian Studies 3 (2): 117–132. ISSN 2292-7956. doi:10.21226/T2T59X. Процитовано 19 листопада 2021 — через ResearchGate. 
  8. ↑ Ohayon, Isabelle (28 вересня 2013). The Kazakh Famine: The Beginnings of Sedentarization. Sciences Po. Paris Institute of Political Studies. Процитовано 19 грудня 2021. «In the early 1990s, some Kazakh historians (Abylkhozhin, Tatimov) characterized the famine as 'Goloshchyokin's genocide,' attributing sole responsibility for this tragedy to the first secretary of the Communist Party of Kazakhstan and accentuating his contempt towards the people, whom perceived as backwards. Although unmentioned in the magnum opus of the history of Kazakhstan (Istorija Kazakhstana s drevnejshyhvremen do nashihdnej, 2010: 284 et sqq.), the genocide argument currently found in certain textbooks were to some extent an empty exercise because it was not based on the international legal definition of genocide and did not go particularly far in terms of evidence. Instead, these arguments were consistent with the official Soviet contention that considered that the forced resignation of Goloshchyokin and his replacement by Mirzojan reveal that the entire episode was the work of a single man. Although it has been demonstrated and acknowledged that as political leader, Goloshchyokin played a key role in covering up the full extent of increases in mortality between 1930 and 1933, it remains there is scant evidence of a desire on the part of the government or particular individuals to exterminate the Kazakhs as a group, or even to identify compelling motives for such a deliberate strategy. Indeed, the Kazakh population never represented a political danger for the Soviet government, nor did the protest movement or secessionist leanings among the population at any time imperil Soviet territorial integrity (Ohayon, 2006: 365).» 
  9. ↑ а б Sabol, Steven (2017). "The Touch of Civilization": Comparing American and Russian Internal Colonization. University Press of Colorado. с. 47. ISBN 978-1-60732-550-5. JSTOR j.ctt1mtz7g6. doi:10.2307/j.ctt1mtz7g6. «Most Kazakh scholars believe that between 1.3 to 1.5 million Kazakhs died during the famine, which they frequently describe as genocide; but many western scholars disagree. Historian Sarah Isabel Cameron's meticulous research led her to conclude, 'there is no evidence to indicate that these plans for violent modernization [collectivization] ever became transformed into a desire to eliminate the Kazakhs as a group'.» 
  10. ↑ Lillis, Joanna (2018). Dark Shadows: Inside the Secret World of Kazakhstan. Bloomsbury Publishing. с. 135. ISBN 978-1-78673-451-8. «... has found no evidence in the archives of Stalin dreaming up a deliberate policy to exterminate the Kazakhs; he describes the Arsharshylyk instead as the tragic result of Soviet 'ineptitude and ignorance of the Kazakh way of life'.» 
  11. ↑ Cameron, Sarah (20 травня 2020). Remembering the Kazakh Famine. Davis Center for Russian and Eurasian Studies. Harvard University. Процитовано 29 грудня 2021. «There is no evidence to indicate that Stalin planned the famine on purpose or sought to destroy all Kazakhs.» 
  12. ↑ Dudoignon, Stéphane A. (2021). Central Eurasian Reader. Central Eurasian Reader: A Biennial Journal of Critical Bibliography and Epistemology of Central Eurasian Studies 2. Klaus Schwarz Verlag. с. 295. ISBN 978-3-11-240039-5. doi:10.1515/9783112400395 — через De Gruyter. «Ohayon argues that the death of between a quarter and a third of the Kazakh population was not intentional. She finds neither evidence nor motive for the deliberate starvation of the Kazakh population concluding that the Kazakh famine did not constitute a genocide under international juridical standards (365). ... Overall the study impresses with its comprehensive and original analysis.» 
  13. ↑ Pannier, Bruce (28 грудня 2007). Kazakhstan: The Forgotten Famine. Rferl.org. Процитовано 9 липня 2015. 
  14. ↑ Во время голода в Казахстане погибло 40 процентов населения. 
  15. ↑ Snyder, Timothy (2012). Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin. Hachette UK. с. 90. ISBN 978-0-4650-3297-6. 
  16. ↑ European Society for Central Asian Studies (2004). У Katschnig, Julia; Rasuly-Paleczek, Gabriele. Central Asia on Display: Proceedings of the VIIth Conference of the European Society for Central Asian Studies. LIT Verlag Münster. с. 236. ISBN 978-3-8258-8309-6. 
  17. ↑ а б в г Ohayon, Isabelle (28 вересня 2013). The Kazakh Famine: The Beginnings of Sedentarization. Sciences Po. Paris Institute of Political Studies. Процитовано 19 грудня 2021. 
  18. ↑ а б Cameron, Sarah (2018). The Hungry Steppe: Famine, Violence, and the Making of Soviet Kazakhstan. Cornell University Press. с. 144. ISBN 978-1-5017-3044-3. 
  19. ↑ а б Ohayon, Isabelle, 2006, La Sédentarisation des Kazakhs dans the USSR de Stalin. Collectivization et changement social (1928–1945). Maisonneuve et Larose.
  20. ↑ Cameron, Sarah (2018). The Hungry Steppe: Famine, Violence, and the Making of Soviet Kazakhstan. Cornell University Press. с. 150. ISBN 978-1-5017-3044-3. 
  21. ↑ Cameron, Sarah (2018). The Hungry Steppe: Famine, Violence, and the Making of Soviet Kazakhstan. Cornell University Press. с. 153. ISBN 978-1-5017-3044-3. 
  22. ↑ Cameron, Sarah (10 вересня 2016). The Kazakh Famine of 1930–33: Current Research and New Directions. East/West: Journal of Ukrainian Studies 3 (2): 117–132. ISSN 2292-7956. doi:10.21226/T2T59X. Процитовано 19 листопада 2021 — через ResearchGate. 
  23. ↑ а б Kindler, Robert (2018). Stalin's Nomads: Power and Famine in Kazakhstan. University of Pittsburgh Press. с. 11. ISBN 978-0-8229-8614-0. 
  24. ↑ Kindler, Robert (2018). Stalin's Nomads: Power and Famine in Kazakhstan. University of Pittsburgh Press. с. 177. ISBN 978-0-8229-8614-0. 
  25. ↑ Cameron, Sarah (2018). The Hungry Steppe: Famine, Violence, and the Making of Soviet Kazakhstan. Cornell University Press. с. 123. ISBN 978-1-5017-3044-3. 
  26. ↑ Cameron, Sarah (2018). The Hungry Steppe: Famine, Violence, and the Making of Soviet Kazakhstan. Cornell University Press. с. 149. ISBN 978-1-5017-3044-3. 
  27. ↑ Cameron, Sarah (2018). The Hungry Steppe: Famine, Violence, and the Making of Soviet Kazakhstan. Cornell University Press. с. 156. ISBN 978-1-5017-3044-3. 
  28. ↑ Pianciola, Niccolò (August 2020). Environment, Empire, and the Great Famine in Stalin's Kazakhstan. Journal of Genocide Research 23 (4): 588–592. doi:10.1080/14623528.2020.1807140. 
  29. ↑ Kazakhstan Unveils Monument to Victims of Soviet-Era Famine. 
  30. ↑ Message of the Turkic Council Secretary General on the occasion of the Remembrance Day of the Victims of Political Repressions and Starvation. Turkic Council. 31 травня 2021. 
  31. ↑ Richter, James (May 2020). Famine, Memory, and Politics in the Post-Soviet Space: Contrasting Echoes of Collectivization in Ukraine and Kazakhstan. Nationalities Papers 48 (3): 476–491. ISSN 0090-5992. doi:10.1017/nps.2019.17. 
  32. ↑ Навмисний голодомор проти кочових казахів. Архів оригіналу за 23 березня 2010. Процитовано 9 жовтня 2009. 
  33. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 8 листопада 2009. Процитовано 9 жовтня 2009. 
  34. ↑ http://www.akorda.kz/www/www_akorda_kz.nsf/8DFBE62D341D41A0462572340019E690/$FILE/strategia_rus.pdf[недоступне посилання з травня 2019]
  35. ↑ а б в Sabol, Steven (2017). "The Touch of Civilization": Comparing American and Russian Internal Colonization. University Press of Colorado. с. 47. ISBN 978-1-60732-550-5. JSTOR j.ctt1mtz7g6. doi:10.2307/j.ctt1mtz7g6. «Most Kazakh scholars believe that between 1.3 to 1.5 million Kazakhs died during the famine, which they frequently describe as genocide; but many western scholars disagree. Historian Sarah Isabel Cameron's meticulous research led her to conclude, 'there is no evidence to indicate that these plans for violent modernization [collectivization] ever became transformed into a desire to eliminate the Kazakhs as a group'.» 
  36. ↑ Lillis, Joanna (2018). Dark Shadows: Inside the Secret World of Kazakhstan. Bloomsbury Publishing. с. 135. ISBN 978-1-78673-451-8. «... has found no evidence in the archives of Stalin dreaming up a deliberate policy to exterminate the Kazakhs; he describes the Arsharshylyk instead as the tragic result of Soviet 'ineptitude and ignorance of the Kazakh way of life'.» 
  37. ↑ Pianciola, Niccolò (2004). "Famine in the steppe. The collectivization of agriculture and the Kazak herdsmen, 1928–1934". Cahiers du monde russe. 45 (1–2): 137–192.
  38. ↑ Pianciola, Niccolò, 2009, Stalinismo di frontiera. Colonizzazione agricola, sterminio dei nomadi and costruzione statale in Asia centrale (1905–1936), Rome: Viella.
  39. ↑ Payne, Matthew J. (2011). "Seeing like a soviet state: settlement of nomadic Kazakhs, 1928–1934". In Alexopoulos, Golgo; Hessler, Julie, eds. Writing the Stalin Era. pp.59–86.
  40. ↑ Ellman, Michael (June 2007). Stalin and the Soviet Famine of 1932–33. Europe-Asia Studies 59 (4): 663–693. doi:10.1080/09668130701291899. Архів оригіналу за 14 жовтня 2007. Процитовано 27 листопада 2022. 
  41. ↑ Kindler, Robert (2018). Stalin's Nomads: Power and Famine in Kazakhstan. University of Pittsburgh Press. с. 11. ISBN 978-0-8229-8614-0. 
  42. ↑ Cameron, Sarah (2018). The Hungry Steppe: Famine, Violence, and the Making of Soviet Kazakhstan. Cornell University Press. с. 99. ISBN 978-1-5017-3044-3. 
  43. ↑ Wheatcroft, Stephen G. (August 2020). The Complexity of the Kazakh Famine: Food Problems and Faulty Perceptions. Journal of Genocide Research 23 (4): 593–597. doi:10.1080/14623528.2020.1807143. 
  44. ↑ Pianciola, Niccolò (August 2020). Environment, Empire, and the Great Famine in Stalin's Kazakhstan. Journal of Genocide Research 23 (4): 588–592. doi:10.1080/14623528.2020.1807140. 
  45. ↑ Dudoignon, Stéphane A. (2021). Central Eurasian Reader. Central Eurasian Reader: A Biennial Journal of Critical Bibliography and Epistemology of Central Eurasian Studies 2. Klaus Schwarz Verlag. с. 295. ISBN 978-3-11-240039-5. doi:10.1515/9783112400395 — через De Gruyter. «Ohayon argues that the death of between a quarter and a third of the Kazakh population was not intentional. She finds neither evidence nor motive for the deliberate starvation of the Kazakh population concluding that the Kazakh famine did not constitute a genocide under international juridical standards (365). ... Overall the study impresses with its comprehensive and original analysis.» 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Голодомор_у_Казахстані_(1932—1933)&oldid=38559112