Відкрити головне меню

Дмитро́ Володи́мирович Голові́н — старший солдат Збройних сил України.

Головін Дмитро Володимирович
UA-OR2-PVT-GSB-H(2015).png Старший солдат
Golovinbig-1-.jpg
Загальна інформація
Народження 9 червня 1981(1981-06-09)
Володимир-Волинський
Смерть 1 лютого 2015(2015-02-01) (33 роки)
Троїцьке, Попаснянський район
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Формування
17 ОТБр (2016).png
 17 ОТБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився Дмитро Головін 9 червня 1981 року у місті Володимирі-Волинському. Навчався у Володимир-Волинській ЗОШ № 5, після школи закінчив Нововолинське ПТУ. Після закінчення навчання пройшов строкову службу в ЗСУ, працював у ТЗоВ «Гербор-Холдінг».[1][2] Проживав із матір'ю, виховував двох дітей 8 та 12 років (дружина покинула сім'ю раніше).[3][4] Був мобілізований до лав Збройних Сил улітку 2014 року під час третьої хвилі мобілізації як доброволець.[5] Загинув Дмитро Головін 1 лютого 2015 року у Попаснянському районі. Тоді ж поліг смертю хоробрих, відбиваючи атаку російської ДРГ, сержант 17-ї танкової бригади Дмитро Человський. Попередньо матері Дмитра повідомили, що син загинув під час обстрілу сил АТО від множинних осколкових наскрізних поранень тіла.[6] Але пізніше стали відомі подробиці загибелі волинського бійця. Із розповідей інших бійців, матері героя розказали, що перед загибеллю Дмитро і ще один молодший боєць 19-ти років залишились у бліндажі після обстрілу лише удвох, і без патронів. Проросійські бойовики оточили бліндаж і, знаючи, що там є хтось із українців, почали кричати: «Танкіст, виходь!» Дмитро наказав молодому солдату сидіти, і вирішив вийти з бліндажа сам. Після наближення сепаратистів, щоб потягти час, він вирішив розказати терористам про свою сім'ю та дітей. Але проросійські найманці швидко вклали Дмитра на землю, і пострілом у потилицю вбили українського бійця. Цей вчинок Дмитра врятував молодшого за нього солдата, адже сепаратисти вирішили не перевіряти бліндаж, вважаючи, що там більше немає українських солдатів.[5]

Удома без батька залишились двоє дітей — 12-річний син та 8-річна донька, яких виховує мати Героя.[1][2]

Похований Дмитро Головін у рідному місті на Федорівському кладовищі.[6]

НагородиРедагувати

23 травня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Вшанування пам'ятіРедагувати

24 квітня 2014 року Володимир-Волинська міська рада посмертно нагородила Дмитра Головіна почесною відзнакою «За заслуги перед містом Володимир-Волинський» та разом із іншими загиблими в АТО військовослужбовцями, які були жителями міста Володимира-Волинського, присвоїла загиблому воїну звання «Почесний громадянин міста Володимира-Волинського».[7][8] На цій сесії міської ради також прийнято рішення про присвоєння імені Дмитра Головіна запланованій до будівництва вулиці неподалік місця проживання загиблого Героя.[6] 22 квітня 2015 року у Слов'янському парку у Володимирі-Волинському була закладена Алея Слави у пам'ять жителів міста, які загинули на сході України під час проведення антитерористичної операції. Студенти Володимир-Волинського агротехнічного коледжу висадили у парку 8 дубів у пам'ять про загиблих жителів міста — Василя Спасьонова, Віктора Хмелецького, Ігора Упорова, Олександра Максименка, Михайла Ілляшука, Леоніда Полінкевича, Дмитра Колєснікова та Дмитра Головіна.[9]

13 жовтня 2015 року, напередодні Дня захисника України, на фасаді Володимир-Волинської ЗОШ № 5, яку закінчив загиблий герой, було урочисто відкрито дошку пам'яті на честь Дмитра Головіна.[5]

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати