Відкрити головне меню

Головотрýбка — витягнута передня частина голови жуків з надродини Довгоносикоподібні (Curculionoidea).

НазваРедагувати

 
У довгоносика Chrysolopus spectabilis (Fabricius, 1775) головотрубка не дуже довга, але помітна. До речі, цей жук став першою австралійською комахою, яку описав вчений-ентомолог. Автор опису знайшов його у колекції з п'яти комах, зібраних під час першої подорожі Джеймса Кука[1]

Головотрубка як ентомологічний термін уживаний в українській, російській, білоруській («галаватрубка») мовах. Аналоги, якими користуються західні фахівці, мають ширші значення. Зокрема, в англійській це snout (рило, витягнута частина голови не лише довгоносиків, а й ссавців), або rostrum (видовжена частина голови довгоносиків, риб (марлін), дельфінів та гострий виріст головогрудного щита ракоподібних). Німці позначають головотрубку як Rüssel (хобот, рило), у польській це ryjek (те, чим риють, тобто те ж саме рило), французькій — museau (ніс), чеській — nos, у фінській — kärsä (морда) тощо. Італійське rostro позначає хоботки не лише жуків, а й попелиць, клопів, комарів.

БудоваРедагувати

Головотрубка є видовженням головної капсули. Аби уникнути розбіжностей у описах та вимірах, ентомологи домовились вважати головотрубкою ту частину голови, що лежить від переднього краю очей до її вершини. По боках головотрубка має пару антен, а на вершині — гризучий ротовий апарат. Цим вона відрізняється від хоботка інших комах, який призначений для добування і поглинання рідкої їжі (метелики, попелиці, блохи, воші, клопи).

Звичайно, у довжину головотрубка щонайменше така сама, як інша частина головної капсули або передньоспинка. Щоправда, у більшості Anthribidae та частини Curculionidae(Наприклад, у Entiminae, Cossoninae та Scolytinae вона помітно коротша або навіть зовсім не виражена.

Найдовшу за відносною довжиною головотрубку мають самки жуків Antliarhinus zamiae з родини довготілів (Brentidae). Вона досягає довжини 20 мм — вдвічі більше, ніж довжина тіла цих комах[2].

ФункціїРедагувати

Вважають, що саме головотрубка стала тією ключовою адаптацією, яка забезпечила сучасне процвітання надродини Curculionoidea[3]. Решта жуків використовує ротові органи тільки для живлення. Поява головотрубки додала цим органам нову функцію — участь у розмноженні.

Головотрубка дає змогу вигризати досить глибокий отвір у поживному субстраті, куди й відкладаються яйця. Власне, головотрубка стає заміною довгого яйцеклада, який мають, наприклад, Їздці, але якого позбавлені жуки. Користуючись головотрубкою, самка після відкладання яйця ще й певним чином «зашпаровуює» отвір.[4]. Самка довгоносиків-трубкокрутів за допомогою головотрубки згортає надрізаний листок «пакуночком», всередину якого відкладає яйце.

Таким чином, вразлива стадія розвитку — яйце — виявляється більш захищеним від ворогів та інших несприятливих факторів середовища (дощі, коливання температури тощо). До того ж, личинка, що вилуплюється, відразу опиняється в оточенні доступної їжі. Отже, розвиток головотрубки дав змогу довгоносикоподібним займати нові екологічні ніші, широко розселятися поверхнею суходолу і утворювати нові й нові таксони. Невипадково довгоносики стали найбільшою з родин тваринного світу (понад 60 000 видів).

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Winfried P. K. Radford (1981). The Fabrician types of the Australian and New Zealand Coleoptera in the Banks Collection at the British Museum (Natural History). Records of the South Australian Museum 18 (8): 155–197. 
  2. Храмов А. Самый носастый жук в мире — https://elementy.ru/kartinka_dnya/983/Samyy_nosastyy_zhuk_v_mire
  3. Anderson R.A. An Evolutionary Perspective on Diversity in Curculionoidea. In Anderson, R.S. and Lyal, C.H.C. (eds.) Biology and Phylogeny of Curculionoidea: Proceedings of the XVIII International Congress of Entomology, July 1988. Memoirs of the Entomological Society of Washington 14, pp. 103—114.
  4. Воловник С. В. О яйцекладке у долгоносиков-стеблеедов рода Lixus (Coleoptera, Curculionidae) // Зоологический журнал, 1994. — Т. 73. — Вып. 12. — С. 49-54. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf19.htm