Відкрити головне меню

Цариця Ірина Федорівна, по матері Годунова, в чернецтві Олександра (1557 (?)[к 1] — 29 жовтня 1603) — сестра Бориса Годунова і дружина царя Федора Іоанновича І, номінальна правителька на російському престолі після смерті Федора І Івановича і до обрання царем Бориса Годунова з 16 січня по 21 лютого 1598 року.

Годунова Ірина Федорівна
Irina godunova01 reconstruction.jpg
 
Народження: 31 травня 1557
Москва, Московське царство
Смерть: 29 жовтня 1603(1603-10-29) (46 років)
Москва, Московське царство
Релігія: православ'я
Династія: Рюриковичі
Діти: Tsarevna Feodosia Feodorovna of Russia[d]

Медіафайли у Вікісховищі?

Зміст

БіографіяРедагувати

Про дату і місце її народження відомостей немає. Вона була взята в царські палати у віці семи років і виховувалася там до шлюбу[1]. Ймовірно, у палац Ірина потрапила в 1571 році, коли її дядько Дмитро Іванович Годунов був наданий в думу в чині постільничного. До повноліття Ірина виховувалася в царських покоях разом з братом Борисом, які перебували «при его царьских пресветлых очах всегда безотступно по тому же не в совершенном возрасте, и от премудрого его царьского разума царственным чином и достоянию навык»[2].

У 1575 році Ірина стає дружиною царевича Федора Іоанновича без традиційного царського огляду наречених, а її брат отримує боярство. Шлюб з Федором відбувся з волі царя Івана IV Грозного і став новою сходинкою для піднесення Годунова, подальший вплив якого на Федора значною мірою базувалося на любові останнього до Ірини. Весілля сприяв дядько Дмитро Іванович Годунов, постельничий царя.

Ірина доглядала за хворим Іваном IV перед його смертю та подбала про те, щоб Годунов, незважаючи на жорстокі нападки з боку бояр, не впав в очах помирає в немилість[3]. Карамзін пише, що за три дні до смерті царя Івана IV Грозного прийшла було втішити хворого, але «бігла з огидою від його любострастного безсоромності».

Цікаво, однак, що княжна Ірина Мстиславська за заповітом Івана ІV Грозного призначалася дружиною царя Федора в разі бездетства Годунової; але в результаті інтриг Годунова вона була викрадена з будинку батька і насильно пострижена в черниці.

ЦарицяРедагувати

Зі смертю Івана ІV Грозного в 1584 році і поширенням її чоловіка Федора І стала царицею. Однак вона не змогла народити йому спадкоємця — їх єдина дочка Феодосія народилася 29 травня 1592 року і померла в дитинстві.

Тим не менш, в суспільно-політичному житті цариця залишалася вельми значущою фігурою. «Ірина Годунова, на відміну від попередніх цариць, грала громадську та політичну роль, яка вже збігалася з образом жінки, яка проводила велику частину часу в теремі»[3]. Вона не тільки приймала іноземних послів, але й брала участь у засіданнях боярської Думи.

 
Цар Федір Іоаннович, парсуна

Зберігся ряд документів, де поряд з підписом царя Федора несподівано з'являється ім'я цариці Ірини. Вона вела переписку з англійською королевою Єлизаветою І Тюдор (яка іменувала її «люб'язною кровною сестрою») і патріархом Олександрійським, докладала зусилля для визнання Російської православної церкви, яка тоді ще не була патріархатом. Вона посилала патріарху дорогі подарунки — і у відповідь у липні 1591 року він надіслав їй частину мощей св. Марії Магдалини («від руки перст») і «вінець царський золотий, з камінням і з перлами».

Прийом патріархаРедагувати

У січні 1589 року Ірина в власній Золотій царській палаті прийняла Константинопольського патріарха Єремію ІІ, який прибув до Москви, щоб заснувати в Росії патріаршу кафедру і поставити на неї Йова — першого російського патріарха. Опис цієї події залишив єпископ Арсеній Елассонський, що супроводжував церковного ієрарха в Росію[4]:

«Тихо поднялась царица с своего престола при виде патриархов и встретила их посреди палаты, смиренно прося благословения. Вселенский святитель, осенив её молитвенно большим крестом, воззвал: Радуйся благоверная и любезная в царицах Ирина, востока и запада и всея Руси, украшение северных стран и утверждение веры православной!»

Потім патріарх московський, митрополити, архиєпископи, єпископи та ін. благословляли царицю і говорили їй подібні привітальні промови. Ірина виступила з відповідною промовою[к 2]. Після цієї «прекрасної і солодкої» мови, по відкликанню єпископа Арсенія, цариця, відступивши трохи, стала між своїм чоловіком, царем Федором, і братом Борисом.

Гостей вразив багатий наряд цариці. Арсеній зазначає, що якщо б у нього було і десять мов, то й тоді він не зміг розповісти про всіх бачених їм багатства цариці: «І все це ми бачили власними очима. Найменшої частини цієї пишноти досить було б для прикраси десяти государів». Після обміну промовами боярин Дмитро Іванович Годунов передав обом патріархам подарунки від цариці — кожному по срібному кубку і чорного оксамиту, по дві камки, по дві объяри і по два атласу, за сороку соболів і по 100 рублів грошей. Вручаючи дари, він сказав патріарху: «Великий пан, святіший царгородський Єремія і вселенський! Се тобі милостиве жалування царський, так молиш старанно Господа за велику государыню царицю і велику княгиню Ірину і за многоліття великого государя і про їх чадородии». Патріарх благословив царицю і молився про дарування їй «царського спадщини плоду». Коли завершилася церемонія вручення дарів та іншим учасникам прийому (в тому числі і єпископа Арсенія), цариця, «сумна про своє неплодии», знову звернулася до патріарха і супроводжував його духовенства з проханням старанніше молитися про дарування їй і царству спадкоємця. Государ Федір Іванович І та цариця Ірина проводили патріархів до дверей Золотої палати, взяли від них ще благословення[4].

Промахи Бориса ГодуноваРедагувати

На початку 1585 року Годунов направив кількох довірених осіб у Вену. Переговори з віденським двором були оточені суворою таємницею. «Не розраховуючи на те, що Ірина Годунова збереже трон після смерті чоловіка, Борис таємно запропонував Відні обговорити питання про укладення шлюбу між нею і австрійським принцом і подальший зведенні принца на московський трон. Правитель не бачив інших способів утримати владу. Але затіяне їм сватання завершилося нечуваним скандалом. Цар Федір І одужав, а переговори набули розголосу». Це надзвичайно підкосило положення Бориса, проте він зумів виплутатися з цієї ситуації[5].

У тому ж році англієць Джером Герсей за дорученням Бориса прислав з Англії на Русь акушерку для допомоги Ірині. «Ще 15 серпня 1585 р. Борис надіслав до Горсею свого конюшого з запискою, в якій просив, щоб лікар прибув, „запасшись всім потрібним“. Через Горсея Борис звернувся до кращим англійським медикам за рекомендаціями щодо цариці Ірини, вказуючи, що час свого заміжжя цариця часто бувала вагітна (у своїх записках Герсей написав ці слова російськими літерами заради збереження таємниці), але щоразу невдало дозволялася від тягаря. Герсей консультувався з найкращими лікарями в Оксфорді, Кембриджі і Лондоні. Королеві Єлизаветі агент Годунова оголосив, що цариця Ірина п'ять місяців як вагітна, і просив поспішити з виконанням її прохання.

В кінці березня 1586 р. Герсей отримав від Єлизавети І листи до царя Федора і і з початком навігації відплив у Росію. При ньому були королівський медик Роберт Якобі і повивальна бабка»[6]. Акушерка була затримана в Вологді. «Але справа набула передчасний розголос і принесло багато неприємностей Борису. Йому довелося вдатися до хитрощів, щоб не допустити обговорення делікатного питання в Боярської думі[к 3]. (…) Звернення до „іновірців“ та „єретиків“ привело в шаленство супротивників Бориса, ревно заботившихся про благочестя і не допускали думки про те, що „єретична дохторица“ (повивальна бабка) може полегшити поява на світ православного царевича»[5].

ЗмоваРедагувати

Хоча позиції Ірини при дворі були надзвичайно сильні, невдачі Бориса надали недоброзичливцям можливість змістити його кращу помічницю. У 1587 році проти Ірини виникає боярська змова.

 
Золотий ларець з зображенням св. Ірини. Виконаний за указом царя Федора Іоанновича І для цариці Ірини в 1589 р.

На чолі з Діонісієм, митрополитом Московським і князем Шуйським змовники хотіли вимагати від царя Федора, щоб він розійшовся з дружиною, як з непроизведшей досі на світ спадкоємця. Земці з'явилися в палац і подали Федору прохання, «щоб він, государ, чадородия заради другий шлюб прийняв, а першу свою царицю відпустив під чернечий чин». «Прохання було рівнозначно соборного вироку: його підписали регент князь Іван Шуйський і інші члени Боярської думи, митрополит Діонісій, єпископи і вожді посада — гості і торгові люди. Чини вимагали постриження Ірини Годунової, а отже, і видалення Бориса. Виступ земщини мало значний характер»[5]. Але Федір рішуче заперечив. 13 жовтня 1586 року митрополит Діонісій був позбавлений сану і засланий в Хутынский монастир у Новгороді. Його «співрозмовника» крутицького архієпископа Варлаама Пушкіна заточили в новгородський Антоніїв монастир, князь Василь Шуйський засланий в Буйгород, у Суздальський Покровський монастир була заслана княгиня Марфа Іванівна Татева.

«Російські письменники XVII ст. намагалися щадити ім'я благочестивої Ірини Годунової. Тим не менш в їх творах також можна знайти натяки на подготовлявшийся розлучення. Обізнане московський дяк Іван Тимофєєв в звичайних для нього туманних виразах оповідає про те, що Борис насильно постригав в монастир дівчат — дочок перше (!) після царя бояр, побоюючись можливості повторного шлюбу Федора: „яко да не понудится якимись цар прийнята єдину від них второбрачием в дружину неплодства заради сестри його“. Обережний дяк не назвав імен „якихось“ осіб, які „квапили“ Федора ко „второбрачию“. Більш того, він промовчав про те, чи існувала загроза „спонукання“ царя до розлучення або „якісь“ особи привели її до виконання»[6].

Нарешті, 29 травня 1592 року народилася їхня єдина дочка Феодосія Федорівна, однак незабаром померла. Під час її народження серед народу ходили чутки, що насправді у Федора народився син, але його підмінив дівчинкою незнатних батьків Борис Годунов. Завдяки цьому під час Смути виникло багато самозванців, які видавали себе за сина царя Федора.

Цар Федір Іванович І помер 7 січня 1598, не залишивши після себе заповіту. В ході виборчої боротьби на Земському соборі виникли різні версії щодо його останньої волі. Офіційна версія, що виходила від Годуновых, була такою: «Як значилося в затвердженою грамоті ранній редакції, Федір „вчинив“ після себе на троні дружину Ірину, а Борису „наказав“ царство і свою душу на додачу. Остаточна редакція тієї ж грамоти засвідчував, що цар залишив „на державах“ дружину, а патріарха Іова і Бориса Годунова призначив своїми душоприказниками. Найбільш достовірні джерела оповідають, що патріарх марно нагадував Федору про необхідність назвати ім'я наступника. Цар зазвичай відмовчувався і посилався на волю божу. Майбутнє дружини його турбувало більше, ніж майбутнє трону. За словами очевидців, Федір покарав Ірині „прийняти чернечий образ“ і закінчити життя в монастирі»[7].

 
Пелена російського православного шиття, що зображає Св. Мученицю Ірину. Москва. 1598—1604. Майстерня Ірини Годунової. З Кирило-Білозерського монастиря. ГРМ. Спб.

Після смерті Федора І бояри, побоюючись лих міжцарів'я, вирішили присягнути Ірині. Цим шляхом вони збиралися перешкодити вступу на престол Бориса Годунова. «Відданий Борису Іов розіслав по всіх єпархіях наказ цілувати хрест цариці. Оприлюднений в церквах розлогий текст присяги викликав загальне здивування. Підданих змусили принести клятву на вірність патріарху Іову і православній вірі, цариці Ірині, правителю Борису і його дітям. Під виглядом присяги церкви і цариці правитель фактично вимагав присяги собі і своєму спадкоємцю (…) Споконвіку в православних церквах співали „многії літа царям та митрополитам“. Патріарх Йов не посоромився порушити традицію і ввів богослужіння в честь вдови Федора. Літописці вважали таке нововведення нечуваним. „Перше богомолие (було) за неї, государыню,— записав один із них,— а перш за того, ні за яких цариць і великих княгинь бога не благали ні в охтеньях, ні в многолетье“. Йов намагався затвердити погляд на Ірину як на законну носительку самодержавної влади. Але ревнителі благочестя, і серед них дяк Іван Тимофєєв, затаврували його старання, як „безсоромність“ і „напад на святу церкву“»[7].

Однак самостійне правління цариці не заладилося з перших днів. Вже через тиждень після смерті чоловіка вона оголосила про рішення постригтися. У день зречення в Кремлі зібрався народ. Офіційні джерела пізніше писали, ніби натовп, переповнена верноподданническими почуттями, слізно просила вдову залишитися на царстві. Реально настрої народу вселяли тривогу владі. Голландець Ісаак Маса підкреслював, що зречення Годунової мало вимушений характер: «Простий народ, завжди в цій країні готовий до хвилювання, у безлічі стовпилися біля Кремля, шумів і викликав царицю». «Щоб уникнути великого нещастя і обурення», Ірина вийшла на Червоне ганок і оголосила про намір постригтися. Австрієць Михайло Шіль пише, що взявши слово після сестри, Борис заявив, що бере на себе управління державою, а князі та бояри будуть йому помічниками[7].

На 9-й день після смерті чоловіка, 15 січня, Ірина пішла в Новодівочий монастир і постриглася там, прийнявши ім'я черниці Олександри — і таким чином звільнивши дорогу братові: «…Ірина Федорівна всеа Русі після государя царя і великого князя Федора Івановича всеа Русі, залишивши Російське царство Московське, і поїхала з Москви в Новодевичей манастырь». (Аж до обрання Бориса царем боярська дума видавала укази від імені «цариці Олександри».)

«С погребения не ходя во свои царские хоромы, повеле себя <…> отвести простым обычаем в пречестный монастырь <…> еже зовется Новый девич монастырь», где её постригли и нарекли «во иноцех имя ей Александра, и пребываша она в келий своей от пострижения до преставления своего, окроме церкви божий нигде не хождаше».

 
Іринині палати в Новодівичому монастирі

Перед виборами нового царя хода прохачів від населення вирушило до Новодевічьему монастиря, де перебував Борис, який супроводжував Ірину; де «правильно сагитированная» натовп переконувала його прийняти корону, він же вередував. Перед виборами «Ірина вела агітацію за брата серед духовенства, бояр, купецтва, простого люду. Є свідчення про те, що Годунови нерідко вдавалися до підкупу. Так, за даними П. Петрея, Ірина „добре пам'ятала, що куди подається більшість, туди потягнуться й інші… Великими подарунками вона таємно схилила полковників і капітанів, щоб вони вмовили підлеглих собі воїнів подавати голоси в користь брата“»[2]

Ірина благословила брата на царство 21 лютого 1598 р. Земський собор 17 (27) лютого 1598 року обрав Бориса.

Померла вона через 5 років в 1603 року в монастирі, за 2 роки до смерті брата.

ПохованняРедагувати

Як і всі цариці, була похована у Вознесенському монастирі московського Кремля. У 1929—1931 рр. поховання були розорені при його знищенні, силами співробітників перенесені в Архангельський собор, а потім у підземну палату поруч з ним. «На старих планах Вознесенського собору та його некрополя, опублікованих в кінці XIX століття А.с Пшеничниковым, поховання цариці Ірини зазначено номером 16 у південно-західному куті храму. Над її могилою розміщувався пам'ятник, аналогічний тим, що і сьогодні можна побачити в чоловічому храмі-усипальниці, в Архангельському соборі Кремля — некрополі російських великих князів і царів. Ірину Федорівну поховали в білокам'яної, виготовленому з моноліту саркофазі, що має антропоморфну форму — напівкругле наголов'я і плічка. Написи-епітафії на кришці труни не було (…) в чому, можливо, проявився акт смирення і приниження, властивий чернецтву»[4].

Залишки поховального інвентарю з саркофага, відносяться до чернечого одяганню, як і фрагменти чорної вовняної схими. На головний убір цариці був нашитий широкий рівнокінцевий хрест з тасьми, який добре зберігся. У саркофазі знайшли уламки скляного посуду, основну частину якого вийняли з труни ще в 1929 році[4].

Повторний розтин поховання Ірини Годунової проведено в 2001 році. У ньому брала участь велика група дослідників. «Стан скелета цариці — одного з найважливіших об'єктів дослідження — виявилося задовільним. Його вивчення антропологом Д. Пежемским (НДІ та Музей антропології МГУ) і гістологом Ст. Сичовим (Бюро судово-медичної експертизи Москви) показало, що якесь захворювання, яким страждала Ірина, можливо спадкове, призвело до значної патології кісткових тканин, що позначилося на опорно-руховому апараті цієї ще не старої жінки. В останні роки життя, мабуть, їй було важко ходити. Загострення хвороби, можливо, сприяли і важкі умови життя в монастирі — холодні кам'яні палати, аскетизм чернечого буття. Патологія в області тазу вплинула на здатність виношувати дітей»[4].

Відновлення за черепом її зовнішнього вигляду виконано московським експертом-криміналістом С. А. Нікітіним. (Чернечий головний убір відтворений навігації Особового літописного зводу XVI століття)[4].

«Вдалося провести рентгено-флюоресцентний аналіз (РФА) шматочка її мозку, виявленого в черепі при підготовці до реконструкції портрета (дослідник — кандидат хімічних наук E. В. Александровська). Аналіз встановив підвищений вміст в мозку цариці (у порівнянні з середнім, фоновим, спостережуваними в наш час) деяких металів — заліза, міді, свинцю і мінералів, ртуті, миш'яку (…) З найбільш шкідливих речовин особливо підвищений вміст свинцю (у 80 разів), ртуті (у 10 разів) та миш'яку (у 4 рази). Пояснити це можна, швидше за все, тим, що Ірини Годунової доводилося довго лікуватися мазями — ртутними, свинцевими і іншими. Такий висновок підтверджує і рентгено-флюоресцентний аналіз кісткової тканини з поховання цариці Ірини»[4].

Відносини з ЦерквоюРедагувати

 
Феодор Стратилат і свята великомучениця Ірина. На полях — преподобномучениця Феодосія. 15921594
  • Відомі багаті вклади, зроблені в Троїце-Сергієв монастир за царської дочки Феодосії, з самої цариці Ірині (Олександрі). Так, у 1593 році «вересня в 26 день государ цар і великий князь Федір Іванович всієї Русі завітав за своєю царівною і великій княжні Феодосье вкладу 500 рубльов». У 1603 році «жовтня в 31 день блаженні пам'яті за государині цариці і великої княгині Ірині, під иноцех Олександрі, завітав надіслав вкладом государ цар і великий князь Борис Федорович всієї Русі грошей 1000 рубльов». Зафіксували документи і внесок самої цариці Ірини від 1598 року: «З'явився <…> государ цар і великий князь Федір Іванович всеа Русі і по ньому <…> завітала його благовірна цариця і велика княгиня ченця Олександра надіслала на сорокоусти і на церковне будова грошей 3000 рубльов»[4].
  • В цей період на Русі набула поширення подвійна ікона «Феодор Стратилат і великомучениця Ірина». Поширення цих ікон пов'язано з тим, що ці мученики були тезоименитыми святими царя і цариці. По всій Росії були побудовані численні церкви на честь святих Феодора та Ірини, а також відкриті бокові вівтарі в храмах (докладно див. Іконографія Феодора Стратилата#Феодор Стратилат і великомучениця Ірина)[8].
  • Був обдарований Щедро Троїце-Сергієв монастир, який був місцем царського паломництва (так званий «Троїцький хід»). Після того, як у 1585 році був побудований Успенський собор, за наказом царя у 1585—1586 роках були розгорнуті активні роботи по художньому оформленню храму. У монастирському храмі Успіння був заснований приділ святих Феодора та Ірини, і для нього були написані ікони. У період 1580-1590-х років за велінням царської чети було створено велику кількість християнських пам'ятників, пов'язаних з ім'ям Феодора Стратилата. Звертає на себе увагу добірка творів, вишитих в царицинської «світлиці» Ірини Годунової. У 1592 році був створений шитий іконостас, в якому був виконаний значний за розмірами парний образ святих, який зберігається в Державному Ермітажі. Крім того, в Ермітажі зберігається пелена, на якій зображена великомучениця Ірина, датується кінцем XVI століття. Ця пелена призначалася для влаштованої на честь патрональной святий надбрамної церкви в Кирило-Білозерському монастирі, в стінах якого народився батько Федора Іван Грозний. Коли наприкінці травня 1592 року народилася дочка Феодосія, царська подружжя розіслала ще більш щедрі подарунки. Адресатами цих «милостинею» стали не тільки російські монастирі і церкви, але і православні монастирі Палестини. Ці покарання були розіслані в червні 1592 року в честь «дозволу неплодства цариці». Ікони, написані в цей період, включали додатково до згадуваним святим, образ преподобномучениці Феодосії Константинопольської, який зазвичай писався на полях.

ВолодінняРедагувати

  • Кремль, Золота палата цариці. В 1580-х роках палата перебудовується під парадний приймальний зал цариці Ірини, при цьому вона отримала багату обробку.
  • Новодівочий монастир: Іринині палати (Палати цариці Ірини Годунової з Амвросійською церквою)
  • Царицино — вотчина цариці Ірини Годунової[9].

Цікаві фактиРедагувати

  • Ім'я Ірини і її чоловіка увічнено в пам'ятному написі на стовбурі Цар-гармати, відлитої в 1586 році.

ЛітератураРедагувати

  • Маясова Н. А.. Кремлівські «світлиці» при Ірини Годунової // Матеріали і дослідження / Держ. музеї Моск. Кремля. — М., 1976. — 2. — С. 39-61. (pdf)
  • <i id="mwmA">Солодкин Я. Р.</i> Цариця Ірина (Олександра) Федорівна // Питання історії. — 2013. — № 12. — С. 133—139.

КоментаріРедагувати

  1. Дата предположительная, но исследование скелета царицы Ирины её подтверждает, показывая, что она прожила около 45 лет.
  2. Текст речи: «Великий господин, святейший Иеремия цареградский и вселенский, старейший между патриархами! Многое благодарение приношу святыне твоей за подвиг, какой подъял на пути странствия в нашу державу, дабы и нам даровать утешение видеть священную главу твою, уважаемую паче всех в христианстве православном, от коей и мы восприяли благодать ныне, и за сие воздаем хвалу Всемогущему Богу и Пресвятой Его Матери и всем святым, молитвами коих сподобились такой неизреченной радости. Воистину ничто не могло быть честнее и достохвальнее пришествия твоего, которое принесло столь великое украшение церкви Российской, ибо отныне возвеличением достоинства ея митрополитов в сан патриарший, умножилась слава всего царства по вселенной. Сего искони усердно желали прародители наши, христолюбивые государи, великие князья и цари, и не сподобились видеть исполнения своих благочестивых желаний; и ныне на сей их вожделенный конец, чрез многие подвиги дальнаго странствия, привел во дни нашей державы твою святыню Всемогущий Бог».
  3. «В Боярской думе зачитали грамоту Елизаветы І к царице, смысл которой был искажен московским толмачом до неузнаваемости. Так, Елизавета І сообщала Ирине, что посылает к ней, „как у нас было просимо, искусную и опытную повивальную бабку“, а также своего лейб-медика, который „будет руководить действиями повивальной бабки и, наверное, принесёт пользу Вашему здоровью“. Королева, значилось в переводе, направляет царице доктора, который „своим разумом в дохторстве лучше и иных баб“. Правитель публично выразил гнев по поводу действий Горсея, назвал его „шутом и рабом, обманувшим королеву“, и даже потребовал его головы».

ПриміткиРедагувати

  1. Соборну постанову з приводу обрання на царство Бориса Годунова, 1598.
  2. а б Шмыкова М. Л. Виборча кампанія 1598 року і обгрунтування прав на престол Бориса Годунова // Вісник УдГУ. Серія «Історія». 2005. С. 136—146
  3. а б Д. Йена. Російські цариці. М., 2006. С. 46-53.
  4. а б в г д е ж и Т. Панова. «Благовірна і люб'язна в царицах Ірина». Наука і життя. № 8, 2004 рік
  5. а б в Р. Скринніков
  6. а б Росія при Федорі I. Архів оригіналу за 2 жовтень 2016. Процитовано 1 лютий 2019. 
  7. а б в Р. Скринніков. Далекий століття
  8. Икона «Святой Феодор Стратилат и мученица Ирина» 1580-е—1590 год. Москва. Архів оригіналу за 2011-08-25. Процитовано 2011-07-14. 
  9. Садиби Підмосков'я[недоступне посилання з Сентябрь 2018][недоступне посилання]