Відкрити головне меню

Годзенко Дмитро Олександрович

Дмитро Олександрович Годзенко (17 листопада 1966(19661117), м. Львів, Українська РСР — 31 березня 2016, смт Зайцеве, Бахмутський район Донецької області, Україна) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, Народний герой України, кавалер ордена «За мужність» II та III ступеня. Позивний «Годзила».

Годзенко Дмитро Олександрович
UA-OR8b-SSGT-GSB-H(2015).png Старший сержант
Годзенко Дмитро Олександрович.jpg
Загальна інформація
Народження 17 листопада 1966(1966-11-17)
Львів, УРСР
Смерть 31 березня 2016(2016-03-31) (49 років)
Зайцеве, Донецька область, Україна
поховання: Лук'янівське військове кладовище
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Псевдо «Годзила»
Військова служба
Роки служби 2015—2016
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Рід військ БЗ МВ.svg Механізовані війська
Формування
17 ОМПБ ЗСУ.png
 «Кіровоград»
57 ОМПБр.png
 57 ОМПБр
Війни / битви Війна на сході України
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «Народний Герой України»
Медаль «За жертовність і любов до України»

ЖиттєписРедагувати

Головний інженер Метрологічного центру Нафтогазу. Активний учасник Революції гідності. Мешкав у Печерському районі Києва.

У січні 2015 року добровольцем пішов до військкомату. 12 лютого 2015 Печерсько-Голосіївським ОРВК у місті Києві був призваний за мобілізацією до Збройних сил України та направлений до військової частини А4152 міста Рівного.

Служив у 17-му батальйоні 57-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ.

У вересні 2015 року під час бою зазнав важких осколкових поранень у Майорську. Після недовготривалого лікування в Ірпінському військовому шпиталі, не дочекавшись видужання, повернувся в зону АТО в Зайцеве.

За час служби молодший сержант Дмитро Годзенко перекрив потоки контрабанди, які возили через блокпост у Майорську, та відновив постачання електроенергії та водопостачання місцевим мешканцям. «В чертовом Зайцево он пережил все. Он ставил флаги и снимал Лениных, и дал местным жителям трубы восстановить взорванный водопровод. Они сказали „Так оно ж государственное“, а он ответил: „Я — украинская армия, а значит, я — государство“»[1]

«Годзила» за життя став легендою як серед українських військовиків, волонтерів та журналістів, так і серед проросійських сепаратистських угруповань. Особливо любили його за доброту місцеві мешканці, які зазвичай не надто позитивно сприймають українських військовослужбовців.

Загинув в Зайцевому близько 6 ранку 31 березня 2016 року під час мінометного обстрілу, за день до демобілізації.

Проститись із легендарним бійцем на Майдан Незалежності прийшли більше двох тисяч людей.

НагородиРедагувати

Інтерв'ю напередодні загибелі: факти про війнуРедагувати

Перша частин цього інтерв'ю з легендарним бійцем була записана журналістами 24 каналу під Горлівкою. Наступного дня наші кореспонденти мали повернутися, щоб продовжити бесіду. Але не встигли — наступного дня «Годзилла» загинув.[2]

  • Не открою вам большой тайны, если скажу, что война — это очень выгодный бизнес. Ее выгодно продолжать. Всем. Кроме нас. Большому начальству как с одной, так и с другой стороны.
  • Тут бои заканчиваются только тогда, когда идут эшелоны с углем. Вот сейчас, если закончат стрелять, мы выйдем — сразу услышите, как пойдут поезда с углем. То есть, понимаете, да? Идет война, но мы продолжаем торговать углем.
  • Мы чувствуем себя просто пешками или разменной монетой в чужой игре. Самое смешное, что наши жизни стоят так мало, что даже стыдно говорить. За ранение платят тысячу гривен. Тысяч гривень по нынешнему курсу это сколько? 30 евро? Я хочу спросить: кто-то из нашего правительства, будучи в здравом уме, согласится, чтобы ему за 30 евро выстрелили ну хотя бы в руку?
  • Когда здесь убьют или ранят солдата — ему будет платить государство. Деньги от угля зайдут в один карман, а платить пенсии и компенсации платить будет государство. Самое смешное, что история никого ничему не учит. Это не мы что-то новое придумали. Это уже происходило много раз, и все равно оно происходит. Вот в этом подлость происходящего.

Сім'яРедагувати

Залишились мама (1936 р.н.), дружина, сини Олексій (1991 р.н.) — журналіст 24 каналу, та Іван (1998 р.н.)

ВшануванняРедагувати

  • Рішенням Боярської міської ради від 6 грудня 2016 року № 22/699 іменем Дмитра Годзенка названо вулицю міста Боярка (колишня назва — «вулиця Лінія 17»).
  • Дмитру Годзенку встановлено пам'ятник у Києві[3].

Ще фактиРедагувати

6 квітня 2016 року Ростислав Кравець розмістив на сайті Київради петицію «Перейменування вулиці Московської у вулицю Дмитра Годзенка».[4] За строк петиції було зібрано 5118 підписів з необхідних 10 тисяч.

12 жовтня 2017 у Київраді свободівці заблокували трибуну, вимагаючи перейменувати вулицю Московську на вулицю Дмитра Годзенка. Пропозицію «Свободи» підтримало 56 депутатів Київради за мінімально необхідних 61.[5] Втім, у ніч на 10 жовтня невідомі активісти власноруч перейменували вулицю Московську на табличках Введенського монастиря УПЦ, Музею української діаспори та будівлі, де знаходиться приймальня депутата фракції БПП.[6]

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати