Вікіпедія

Остап Гоголь

(Перенаправлено з Гоголь Остап)

Остап (Євстафій) Микитович Гоголь (? — 5 січня 1679[2]) — український військовий діяч доби Хмельниччини і Руїни, полковник Кальницького (1649, 1674), Подільського (1654–1661, 1663–1669, 1673–1675) та Брацлавського (1663–1665) полків, наказний гетьман Правобережної України (1675–1679)[3].

Остап Гоголь
Прапор
Прапор
 Гетьман Війська Запорозького
(на Правобережжі)
1675 — 1679
Монарх: Ян III Собеський
Попередник: Михайло Ханенко
Наступник: Стефан Куницький
Прапор
Прапор
 3 -й Кальницький полковник
з 1649, 1674
Попередник: Остап Усваницький
Наступник: Іван Федоренко
 
Народження: 17 століття
Гоголі
Смерть: 5 січня 1679(1679-01-05)[1]
Димер
Рід: Гоголі (рід)
Автограф:

Життєпис

ред.

Можливим місцем народження Євстафія називається подільське село під назвою Гоголі (Летичівського пов. на Поділлі, нині: село Віньковецького р-ну Хмельницької обл.), яке перед тим заснував православний шляхтич з Волині Микита Гоголь[4].

Хмельниччина

ред.

Напередодні 1648 року Остап Гоголь був ротмістром «панцерних» козаків у війську Речі Посполитої під командуванням Самуеля Калиновського, яке дислокувалось в Умані[5]. Однак із початком бойових дій Гоголь разом з підлеглим відділом важкої кавалерії перейшов на бік козаків.

Євстафій Гоголь належав до «найенергійнішої під національним поглядом, найбільш ще національно життєтворчої частини тодішньої руської шляхти»[6]. Зважаючи на це, він посідав одне з чільних місць серед козацької старшини правобережних полків. У 1648 р. на чолі Кальницького полку, в якому налічувалося близько двох тисяч козаків, стояв полковник Остап. Деякі дослідники вважають, що цим полковником був саме О. Гоголь[7]. Окремі дослідники також вважають Остапа, який керував кальницькими козаками в поході на фортецю Нестервар, та О. Гоголя однією особою[8].

Можемо стверджувати, що полковник Гоголь робив усе можливе для створення національних адміністративно-військових інституцій на українських землях Правобережжя. У березні 1649 р. йому довелося виявити неабиякі організаторські здібності для формування загонів з подільських селян і міщан у Подністров'ї[9], оскільки утримання під своєю владою Поділля було одним з найважчих завдань Богдана Хмельницького. Зборівський договір, укладений 8 серпня 1649 р. між Чигирином і Варшавою, передбачав встановлення лінії розмежування між козацькою територією і землями, які відходили під контроль адміністрації Речі Посполитої. Подільське воєводство, за винятком південно-східної частини, відходило до Речі Посполитої, проте подільські полки ще протягом усієї осені утримували за собою територію по лінії Сатанів-Бар. Лише на початку 1650 р. вони, керуючись безпосереднім наказом гетьмана, відійшли за визначений кордон.

Гоголь, незважаючи на п'ятий пункт Зборівського договору, де зазначалося, що король пробачав шляхті участь у війні на боці повстанців і обіцяв усілякі «достоїнства й уряди»[10], продовжував служити й очолив один з багатьох військових загонів, які боролися за подільські землі. Перемога ж гетьмана Б. Хмельницького над поляками під Батогом 22-23 травня 1652 р. викликала масове повстання українців на Поділлі. Згідно з дослідженнями істориків В. Смолія та В. Степанкова, Гоголь отримав наказ звільнити цей регіон від шляхти Речі Посполитої[11], який він успішно виконав. У серпні тут знову почали створюватися українські владні структури.

Десь на початку 1654 року Остап став керувати Подільським (Могилівським, Подністрянським) полком. Очевидно, що на цю посаду його призначив сам Б. Хмельницький[12]. Існує також припущення, що після страти уманського полковника Осипа Глуха Гоголь став його наступником на цій посаді[13]. Близько двохсот представників старшини і козаків Війська Запорозького брали участь у козацькій раді в Переяславі, яка ухвалила рішення укласти договір з московським царем[14]. Імовірно, що на ній був присутній і Є. Гоголь. Однак, незважаючи на переяславсько-московські домовленості, війна за Правобережну Україну тривала. «Восени гетьман коронний під Брацлав прийшов з військом, до них же і татари поза Бугом притягнули. Проти них послав Хмельницький наказного свого гетьмана Томиленка з військом козацьким». Це були здебільшого правобережні полки. Допомога татар забезпечила полякам перемогу. Однак «полковник Зеленський брацлавський, Богун вінницький, Гоголь подністровський і інші з козаками відійшли до Умані»[15].

Доба Руїни

ред.

Після смерті Богдана Хмельницького, у жовтні 1657 року, гетьман Іван Виговський з генеральною старшиною, членом якої був Остап Гоголь, уклав Корсунський договір Гетьманщини з Шведською імперією, яким було визначено «Військо Запорозьке за народ вільний і нікому не підлеглий».

Очевидно, що він визнав Гадяцьку угоду з Річчю Посполитою, але особисто її не підписував. Підтримуючи гетьманування Івана Виговського, полк Гоголя восени 1658 р. брав участь у битвах з російським воєводою Василем Шереметьєвим під Києвом. Однак невдовзі воєвода вже повідомляв цареві про те, що «гетьман Виговський приїхав у Київ з полковниками — подільським Степаном Гоголем, кальницьким А. Бештанком, корсунським наказним О. Правицьким… великому государю присягти»[16]. Урочистий акт присяги, в якому йшлося про те, щоб бути під царською «високою рукою в вічнім підданстві», був складений козацькою старшиною на чолі з Гоголем 9 листопада у Софійському соборі[17].

Але незабаром подільський полковник у складі війська Івана Виговського знову воює з Москвою. 1 липня 1659 р. Остап Гоголь та інші старшини Українського гетьманату: Петро Дорошенко, Іван Богун, Т. Носач, Оникій Силич, Тиміш Цицюра, Герман Гапонович, Михайло Ханенко, Ф. Лобода, І. Кравченко — звертаються до самопроголошеного «гетьмана» Івана Безпалого з критикою його промосковських поглядів[18]. Це звернення було укладено у таборі під Конотопом, а отже, Гоголь брав участь у Конотопській битві.

Коли гетьман Потоцький оточив Могилів, Остап Гоголь керував могилівською залогою, що оборонялася від поляків.

Влітку 1660 року полк О. Гоголя взяв участь в Чуднівському поході, після якого був підписаний Слободищенський договір. Гоголь виступив прихильником козацької автономії у складі Речі Посполитої, його зробили шляхтичем.

1664 — на Правобережній Україні спалахнуло повстання проти поляків і гетьмана Павла Тетері. Гоголь спочатку підтримав повсталих, проте згодом перейшов на протилежний бік. Причиною тому стали його сини, яких гетьман Потоцький тримав заручниками у Львові. Коли гетьманом став Петро Дорошенко, Гоголь перейшов під його булаву і багато йому допомагав. Але поки він воював з османами під Очаковом, Дорошенко на раді біля річки Росава запропонував визнати верховенство османського султана, і воно було прийняте.

Наприкінці 1671 року коронний гетьман Ян Собеський узяв Могилів, резиденцію Гоголя. При обороні фортеці загинув один із синів полковника. Сам він утік до Молдавії і звідти прислав Собеському грамоту про своє бажання підкоритися. У нагороду за це отримав село Вільховець.

Згодом полковник Гоголь став гетьманом Правобережної України від імені короля Яна III Собеського.

Помер в 1679 році в своїй резиденції в Димері, був похований 7 січня[19] в Києво-Межигірському монастирі неподалік від Києва.

Примітки

ред.
  1. ↑ Енциклопедія історії України — Київ: Наукова думка, 2003. — ISBN 966-00-0632-2
  2. ↑ Гоголь Остап // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
  3. ↑ Військо України № 08 (110) 2009, ст.5 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 вересня 2009. Процитовано 19 вересня 2009.
  4. ↑ Крикун М. З історії української козацької старшини…- С.399.
  5. ↑ Липинський В. Твори.- Філадельфія, 1980.- Т.2.- С.209
  6. ↑ Липинський В. Твори. Т.2.- С.21.
  7. ↑ Документи Богдана Хмельницького (1648–1657).- К.,1961.-С.109.
  8. ↑ Величко С. Літопис.-К.,1991.-Т.1.-С.83.
  9. ↑ Степанков В. С. Поділля в роки Визвольної війни українського народу // Нариси історії Поділля.- Хмельницький, 1990.-С.77-78.
  10. ↑ Чарт.- Од. зб. 144, арк. 439; Акты ЮЗР.- Т.ІІІ.- Санкт-Петербург, 1862.-С.415.
  11. ↑ Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький: хроніка життя та діяльності.-К.,1994.-С.151.
  12. ↑ Крикун М. З історії української козацької старшини…-С.405.
  13. ↑ Липинський В. Твори.-Т.2.-С.152.
  14. ↑ Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький: соціально-політичний портрет.-К.,1993.-С.357.
  15. ↑ Софонович Ф. Хроніка з літописців давніх.- К.,1992.-С.232.
  16. ↑ Акты ЮЗР. — Т. XV. — С. 282;Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. — С. 36.
  17. ↑ Там само. — Т. XV. — С. 282—288.
  18. ↑ Там само. — С. 405—406.
  19. ↑ Извлеченіе изъ козацкихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 45

Посилання

ред.
Попередник
Михайло Ханенко 		  Гетьман Правобережної України
1675-1679 		  Наступник
Стефан Куницький
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Остап_Гоголь&oldid=43994502